Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

Ważlywi ricznyci u 2007 r.

ВАЖЛИВІ   РІЧНИЦІ  
РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ   ЦЕРКВИ  
НА   ВОЛИНІ    У   2007   РОЦІ

100 років тому, 3 серпня 1907 року, народився о. Станіслав Богуцький. Ієрейські свячення прийняв у 1937 р. в Луцьку і відразу розпочав послугу священика в Острозі. 19 вересня 1939 року залишає Волинь втікаючи від Червоної армії, яка наступає, і розпочинає працю у Варшавській архідієцезії, потім у Сідлецькій, Вроцлавській та Вармінській. Переслідуваний, багато разів арештований і ув’язнений комуністичною владою в Польщі, між іншим, закидали йому порушення свободи совісті та віросповідання. Багаторічний настоятель і декан у Лідзбарку Вармінському. Відзначений званням почесного капелана у 1987 році Йоаном Павлом ІІ. Помер 5 грудня 1996 року.

95 років тому, 3 травня 1912 року, народився бл. пам’яті о. Рафаїл Керницький. Єпископ помічник Львівської архідієцезії, народився у 1912 році, ієрейські свячення отримав у Львові в 1939 році. Був капеланом Львівського округу АК, за що в 1944 році був заарештований. Майже після 5 років таборів повертається до Львова, розпочинає душпастирську діяльність, протягом багатьох років переслідуваний комуністичною владою, працює сторожем у Стрийському парку. Лише в 1958 році отримує  дозвіл на виконання душпастирських функцій. 16 січня 1991 року був номінований єпископом, а вже через три місяці, у період Великодніх свят, 31 березня 1991 року, о. єпископ Рафаїл Керницький відправив св. Месу у Луцькій катедрі, яка тоді була ще музеєм атеїзму.
Помер 23 листопада 1995 року.

95 років тому, 2 жовтня 1912 року, помер блаженний о. Ян Бейзим. Син Волинської землі, апостол прокажених, народився 15 травня 1850 року у Бейзимах на Волині. На 22 році життя вступив до ордену єзуїтів. Теологічний факультет закінчив у Кракові (1879-1881), працював в Тернополі (1881-1887), потім 10 років був учителем і вихователем молоді у відомій школі єзуїтів у Хирові. У віці 48 років виїхав на місії до Мадагаскару, де розпочав працювати серед прокажених. У 1911 році побудував там шпиталь, який існує до сьогоднішнього дня. Через рік помер від ослаблення  і виснаження. Зарахований до трьох найбільших польських місіонерів. 18 серпня 2002 року був беатифікований Папою Римським Йоаном Павлом ІІ.

80 років тому, 30 вересня 1927 року, відбувся перший за 201 рік синод Луцької дієцезії, який організував і супроводжував о. єпископ Адольф-Петро Шельонжек. Була прийнята програма дій єпископської курії і духовенства. Зайнялися справами загрози для життя Церкви після ляїцизації, питанням шкільництва, місії, реколекції та катехізації. Врегульовані також юридичні та літургійні питання. Ця програма послідовно реалізовувалася протягом всього міжвоєнного періоду.

80 років тому, 17 грудня 1927 року, схиляючись до прохання о. єпископа А. Шельонжка, Папа Римський Пій ХІ видав декрет, встановлюючий св. Терезу від Дитятка Ісус (1973-1897) патронкою Луцької дієцезії. Папа Римський Пій ХІ в 1923 році проголосив Її блаженною, а в 1925 роках – святою. У 1936 році в Її честь о. єпископ А.-П. Шельонжек скликав у Луцьку Згромадження Сестер св. Терези від Дитятка Ісус, яке активно до сьогодні діє в Польщі, в Італії та в Україні. 19 жовтня 1997 року Папа Римський Йоан Павло ІІ проголосив св. Терезу від Дитятка Ісус Учителем Церкви. Це третя жінка, нагороджена цим почесним званням.

65 років тому, наприкінці 1942 року, розпочалися перші масове мордування поляків, яке скоювали українські націоналісти. Найбільші з них – 11-13 листопада в колонії Обірки Луцького повіту, вимордовано 46 мешканців, 16 грудня помордовано біля 360 мешканців села Озірці Костопільського повіту, а село спалене. Раніше, 17 квітня, в Костополі, у результаті доносу українців, німці розстріляли о. Михайла Домбровського, настоятеля парафії Деражне, а також його органіста.

60 років тому, 16 квітня 1947 року, народився о. єпископ Маркіян Трофим’як, ординарій Луцької дієцезії. Після закінчення середньої школи, у 1965-1966 роках навчався на музичному відділі педагогічного училища у Львові. У 1966-1967 роках – служба в армії, потім до 1969 року продовжував навчання. У 1969 році вступив до духовної семінарії в Ризі. Дияконські свячення отримав 8 грудня 1973 року, а 26 травня 1974 року був рукоположений на священика. У 1974-1991 роках був настоятелем у Кременці, а 2 березня 1991 року – у Львівській катедрі, з рук архієпископа Мар’яна Яворського отримав єпископську сакру, Львівський єпископ-помічник (1991-1998). 23 березня 1998 року став ординарієм Луцької дієцезії, а 16 травня 1998 року відбувся перший за останні 73 роки інгрес нового єпископа до Луцької катедри. Єпископ Маркіян – заступник голови Конференції римо-католицьких єпископів України, а також голова Комісії до справ Літургії та Церковного Мистецтва єпископату.
60 років тому, 30 жовтня 1947 року, помер о. Ян Ших. Народився у 1898 році, ієрейські свячення отримав у 1923 році, від 1 вересня 1926 року працював на посаді канцлера єпископської курії в Луцьку. Спільно з тодішнім настоятелем катедри о. прелатом Діонісієм Бараном врятував багато цінних предметів і церковного майна, у тому числі Чудотворний образ Матері Божої Летичівської. Після ІІ світової війни був настоятелем парафії св. Якова в Торуні.

55 років тому, 27 травня 1952 року, помер Сарненський настоятель, о. прелат Ян Левінський. Народився 28 травня 1871 року у Кам’янці-Подільському, навчався в Житомирській семінарії, а ієрейські свячення прийняв 12 жовтня 1893 року. Протягом 10 років був префектом гімназії в Луцьку, потім, у 1913 році, був настоятелем парафії Матері Божої Ангельської у Вінниці. Незважаючи на чисельні переслідування радянською владою, не залишив своїх вірних. 27 червня 1930 року, у віці 59 років, був заарештований і приговорений до смертної кари, яку потім йому замінили на 10 років таборів. Але провівши рік на засланні, був обміняний на радянського шпигуна, повернувся до Польщі та отримав парафію в Турійську біля Ковеля, потім від 1935 року  до 1944 року працював у Сарнах. Виїжджаючи до Польщі, вивіз літургійні посуд і шати, а також цінну копію образу Матері Божої Остробрамської. Був капеланом на цвинтарі в Лодзі, помер у віці 81 року. Образ Матері Божої Остробрамської повернувся до Сарн 4 серпня 1995 року.

55 років тому, 13 червня 1942 року, помер від плямистого тифу о. Болестав Ястжембський, котрий народився в 1893 році, ієрейські свячення отримав у 1925 році. Настоятель парафії Об’явлення Господнього в Маневичах, заснованої в 1923 році, де була спочатку військова каплиця. У 1933-1937 роках – із пожертвувань вірних – о. Б. Ястжембський побудував новий мурований костел. Зруйнований повернули в 1992 році.

45 років тому, у 1962 році, був зачинений костел Успіння Пресвятої Діви Марії в Корці, передостанній із чинних на Волині. Діючим залишився лише костел у Кременці. До 1945 року настоятелем у Корці був о. Рафаїл Годзінський (1883-1975), а в 1946-1958 роках – доїжджав сюди з Рівного о. Серафим Кашуба. Після зачинення костелу, містився там склад хімікатів, а в бічній каплиці зробили туалети для працівників. Повністю зруйнований костел повторно повернули в 1990 році.

40 років тому, 29 травня 1967 року, народився о. канонік Вітольд-Йосиф Ковалів, душпастир, публіцист і видавець. Після отримання атестату зрілості в 1986 році, вступив до Вищої Духовної Семінарії в Кракові. У 1992 році був рукоположений на священика і отримав ступінь магістра історії Церкви, закінчивши теологічний факультет Папської Теологічної Академії в Кракові. Від 1992 року працює в Україні, настоятель парафії в Острозі на Волині, а від 1993 року також душпастир парафії в Куневі (Кам’янець-Подільська дієцезія). У 1992-1995 роках був також настоятелем парафій Здолбунів і Клевань. Головний редактор релігійно-суспільного часопису Римо-католицької Луцької дієцезії “Волання з Волині”. Член Головної Ради Синоду Львівської архідієцезії та Луцької дієцезії (1995-1997). У 1996-2000 роках – член Ради священиків Луцької дієцезії. Лауреат ІХ Полонійної нагороди ім. Ірени і Франциска Сковирів за “цілісність творчості на тему католицької Церкви і поляків на Волині”.

30 років тому, 8 січня 1977 року, помер о. Болеслав Кранц, чернече ім’я Ремігій. Народився 1 листопада 1910 року, новіціат  в ордені капуцинів розпочав 20 серпня 1926 року, а ієрейські свячення отримав 29 червня 1933 року. Працював у Розвадові, Дрогобичі, у Львові та Кракові. 10 липня 1939 року прибув до Острога, де працював протягом усього воєнного періоду. 13 січня 1945 року був заарештований НКВД і засуджений до 10 років таборів. 17 грудня 1945 року вивезений на Колиму, звідки через два з половиною роки був звільнений, як безпідставно засуджений(!). 24 липня 1947 року повернувся до Польщі, де в 1950-1956 роках виконував обов’язки настоятеля Краківської Провінції Капуцинів. Потім виконував багато важливих функцій у чернечих домах капуцинів усієї Польщі. Похований на Раковицькому кладовищі.

30 років тому, 19 вересня 1977 року, помер Слуга Божий о. Серафим Кашуба, капуцин, апостол Волині, Казахстану та Сибіру. Народився 10 червня 1910 року у Львові. У віці 18 років розпочинає новіціат в ордені капуцинів, а 9 вересня 1932 року складає довічні шлюби. Після навчання в Яґеллонському університеті, 23 червня 1939 року отримує диплом магістра філософії. Від 25 грудня 1940 року працює на Волині в парафіях Карасин, Дерманка і Стара Гута. Після вступу Червоної армії не виїжджає до Польщі, але в 1945-1958 роках працює настоятелем у Рівному. Потім “нелегально” душпастирює, як мандрівний апостол Волині, Поділля, Вільненщини, Казахстану, Сибіру. Кілька разів заарештований і отримав вирок – заслання за “бродяжництво”. Хворий туберкульозом, раптово помирає у Львові, де його поховали на Янівському кладовищі. 2 грудня 1992 року розпочався його беатифікаційний процес. Нині ця справа розглядається в Римі.

25 років тому, 13 березня 1982 року, помер о. Юзеф Кучинський. Народився 3 березня 1904 року, у 1924 році закінчив учительську семінарію, а 4 квітня 1930 року прийняв ієрейські свячення. Працює префектом початкових шкіл у Луцьку, а також діє в гарцерстві. Від 1943 року був капеланом Волинського Округу Союзу Польського Гарцерства. Після навчання в Католицькому інституті в Парижі (1935-1937 рр.), отримав ступінь доктора суспільних наук. Після повернення на Волинь, надалі працював з молоддю, а також Генеральним Секретарем Католицького Товариства Молоді. Місіонер України і Казахстану, настоятель у Барі на Поділлі. Багато разів був заарештований, у радянських в’язницях і таборах провів 17 років!

25 років тому, 1982 рік, у Луцькій катедрі, яка була музеєм атеїзму, на місці головного вівтаря розмістили експозицію “Космос” за проектом місцевого архітектора. Це спричинило часткове знищення вигляду вівтаря, а також частини костельних меблів. Зняли близько 20 цінних образів польських і закордонних  малярів ХVІІІ-ХІХ ст., більшість з яких не повернулася вже до катедри. Натомість збереглися фігури апостолів Петра і Павла, дві сповідальниці та парадні лавки в пресвітерії. 

Ważlywi ricznyci u 2007 r. - zakończenie

20 років тому, 3 березня 1987 року, помер о. д-р Станіслав Кобилецький. Народжений у 1902 році, ієрейські свячення отримав у 1926 році. Був професором у семінарії в Луцьку. Під час першої радянської окупації був ув’язнений, під час німецької окупації – настоятель фарної парафії у Володимирі-Волинському. У 1943 році організував у парафіяльному будинку сиротинець для жертв різні українських націоналістів. Коли в 1943 році націоналісти під час св. Меси в Свойчові, вимордували вірних, а костел висадили в повітря, разом із оцілілими свойчовиками, із загрозою для життя врятував чудотворний образ Матері Божої Свойчівської та привіз його до костелу у Володимирі-Волинському. (Нині образ знаходиться в парафії св. Вікентія в Отвоцьку біля Варшави). У 1944 році о. С. Кобилецький залишив Луцьку дієцезію і працював на терені Польщі, був між іншим канцлером єпископської курії в Ольштині. Після смерті єпископа А.-П. Шельонжка був капітульним вікарієм.
 
15 років тому, 4 березня 1992 р., в Оструді помер о. інфулат Вацлав Гіпш. Народився 27 вересня 1903 року, ієрейські свячення отримав 4 липня 1926 року в Луцьку. У 1926-1935 роках працював катехетою в Дубні, а в 1935-1939 роках – префектом середніх шкіл у Володимирі-Волинському. Після вибуху ІІ світової війни під загрозою арешту перейшов до Підляської дієцезії, де працював у таємному шкільництві. Від 1946 року розпочав працю у Вармінській дієцезії, виконуючи функцію префекта в різних місцевостях, настоятеля, був деканом кількох деканатів, відбудував багато костелів. 6 березня 1963 року отримав аванс на прелата, препозита луцького катедрального капітулу і препозита луцького капітулу, весь час працюючи в Острудзі. 5 березня 1987 року Святіший Отець Йоан Павло ІІ призначив о. прелата В. Гіпша інфулатом. Похований в Оструді.

15 років тому, 9 червня 1992 року, уже через два тижні після ієрейських свячень у Кракові (16 травня 1992 року), прибув на Волинь, о. кан. Вітольд-Йосиф Ковалів, настоятель в Острозі, засновник і головний редактор часопису “Волання з Волині”, заснованого в 1994 році, а також книжкової серії “Бібліотека «Волання з Волині»”. До сьогодні побачили світ 74 числа часопису, а також видано 53 книжки!

15 років тому, 16 жовтня 1992 року, о. Людвік Камілевський був відзначений Папою Римським Йоаном Павлом ІІ папською гідністю – Капеланом Його Святості. О. прелат Людвік Камілевський народився 25 серпня 1946 року, рукоположений на священика в 1974 році (Рига), після ієрейських свячень недовго був вікарієм у Самборі, а потім вікарієм у Митрополичій базиліці у Львові (1974-1991). У добу “пєрєстройкі” і на початку 90-х років заслужений у справі повернення чисельних костелів у Львівській та Волинській областях. У 1991-2000 роках – настоятель і декан в Луцьку на Волині. Повернув катедру в Луцьку, а також чисельні костели на Волині. Має великі заслуги у справі відродження католицької Церкви на Волині. Від 2000 року працює в Києво-Житомирській дієцезії, декан Житомирського деканату, який охоплює 15 парафій.

15 років тому, в основному завдяки старанням о. прелата Людвіка Камілевського, повернули на Волині такі костели: св. Апостолів Петра і Павла в Олиці від 1550 року, Преображення Господнього в Рожищах від 1921 року, св. Йоакима і Анни у Володимирі-Волинському від 1554 року, св. Трійці в Любомлі від 1412 року, Преображення Господнього в Маневичах від 1915 року, св. Яна Хрестителя з Дубровиці від ХVІІ ст., Преображення Господнього в Сарнах від 1936 року, св. Яна Непомука в Дубні від 1817 року (надається доступ на неділю і свята, повернений у 1994 році), св. Петра і Павла в Здолбунові від 1928-38 років, св. Кирила і Мефодія в Любешові.

10 років тому, 16 березня 1997 року, у костелі св. Апостолів Петра і Павла в Рівному, відбулася урочистість впровадження реліквій бл. с. Фаустини Ковальської, а також посвячення каплиці вшанування Найсвятішого Таїнства. Урочистості супроводжував Архієпископ Мар’ян Яворський, Львівський Митрополит і тодішній Апостольський Адміністратор Луцької дієцезії.

10 років тому, 23 березня 1997 року, помер о. прелат Леон Крейча, останній священик Луцької дієцезії. 22 червня 1935 року, у Луцькій катедрі отримав ієрейські свячення. Народився в 1912 році в Кракові. Після першого курсу Духовної Семінарії в Кракові, виїхав на подальше навчання до Луцька. Був катехетою до 1939 року, звідки після вибуху війни повернувся до Кракова. Протягом довгих років виконував функції настоятеля в Новому Тарзі та Шафлярах, потім працював у Митрополичій курії в Кракові. До останніх днів свого життя займався документуванням і збиранням історичних матеріалів Луцької дієцезії.

10 років тому, 19 липня 1997 року, майже через 50 років, повернулося на Волинь Згромадження Сестер св. Терези від Дитятка Ісус, яких називають сестрами терезянками, засноване о. єпископом А.-П. Шельонжком у 1936 році. До Здолбунова прибули: с. Луціана-Єва Урбановіч і с. Анеля-Яніна Ґнятковська. 19 жовтня того ж року, коли Папа Римський Йоан Павло ІІ оголосив св. Терезу від Дитятка Ісус Доктором Церкви, сестри відкрили свій чернечий дім при парафії св. Апостолів Петра і Павла (де працювали до 2006 року). Нині сестри терезянки працюють у Луцьку.

5 років тому, 18 серпня 2002 року, під час св. Меси на Краківських блонях, Папа Римський Йоан Павло ІІ беатифікував двох синів Волинської землі, Слугу Божого о. архієпископа Зиґмунта-Щенсного Фелінського (1811-1895), засновника Згромадження Сестер Францисканок Родини Марії та великого місіонера, Слугу Божого о. Яна Бейзима (1850-1912).

 

Мечислав Маліновський

З польської переклала
Ірина Мороз

 

[“Волання з Волині” ч. 1 (74) від січня-лютого 2007 р., стор. 12-18.]

 

Opowiedz mi coś, mój przyjacielu, o naszym pięknym Wołyniu i Podolu!

Ważlywi ricznyci u 2009 r. (1/3) (UA)

ВАЖЛИВІ   РІЧНИЦІ   РИМО-КАТОЛИЦЬКОЇ   ЦЕРКВИ   НА   ВОЛИНІ   У   2009   РОЦІ

 

100 років тому – 9 квітня 1909 року народився о. Антоній Хомицький, солдат Армії Крайової, псевдонім «Рох», Патріарх Волині і Поділля. Після закінчення Вищої Духовної Семінарії в Луцьку в 1935 році, отримав ієрейські свячення та став вікарієм у Рівному, від 1937 року – настоятель у Клесові. 16 лютого 1945 року був заарештований, а 06 лютого 1946 року – засуджений на 10 років таборів за розповсюдження віри. Звільнений був 27 квітня 1947 року. Після ІІ світової війни о. Антоній був єдиним католицьким душпастирем на терені приблизно 140 тис. км²: Київ, Вінниця, Бар, Шаргород, Кам’янець-Подільський та інші. Радянська влада та УПА організували на особу о. Хомицького принаймні 4 невдалі замахи. У 1947-1955 роках – настоятель парафії у Полонному, 1955-1958 роки – настоятель у Шаргороді, від 1958 року до смерті виконував функції настоятеля в Мурафі. Помер 13 травня 1993 року після довгої хвороби.

 

85 років тому – у 1924 році, під час пожежі головного вівтаря катедри св. апостолів Петра і Павла в Луцьку, згорів Чудотворний Образ Матері Божої. Від 1598 року образ знаходився в домініканському костелі, це була копія образу Матері Божої з базиліки Санта Марія Маджоре в Римі, яку отримав о. єпископ Бернард Мацейовський в дар від Папи Римського Климента VІІІ. Після 1849 року образ, який стали називати Матір’ю Божою Луцькою, був перенесений до катедри, де знаходився в головному вівтарі до часів трагічної пожежі. Боже Провидіння вчинило, що після війни, у костелі в Сєдльцях біля Олави на Сілезії випадково знайшли іншу копію Образу Матері Божої Луцької з 1670 року. На її основі виконали нову копію та 29 червня 1999 року паломники із Вроцлава, в урочистій процесії, на чолі із о. Мирославом Джевецьким пожертвували Її катедрі в Луцьку.

 

70 років тому – 23 квітня 1939 року ієрейські свячення в Луцькій катедрі з рук о. єпископа С. Вальчикевича (1886-1940) отримали: о. Мечислав Бжозовський (1914-1965), вікарій у Рівному, Луцьку, Ківерцях та Сарнах; о. Андрій Гладисевич (1914-1983), вікарій у Ковелі, настоятель у Володимирі Волинському, заарештований працівниками КГБ 04 січня 1945 року, засуджений на 7 років таборів, де потаємно виконував душпастирські послуги, звільнений 28 липня 1965 року повернувся до Шаргороду, потім у Полонне; о. Броніслав Посько (1914-1944), вікарій у Луцьку та Володимирі Волинському, помер від тифу; о. Фелікс Савицький (1914-1981), вікарій у Рівному.

11 червня 1939 року ієрейські свячення з рук о. єпископа А. Шельонжека (1865-1950) отримали: о. Тадеуш Фрей (1913-1993), настоятель у Тучині; о. Леон-Андрій Каптуркевич (1914-1983), вікарій в Острозі та в Хринові; о. Юзеф Крок (1912-?), настоятель парафій Клевань і Деражне; о. Ян-Болеслав Пизіковський (1912-?), вікарій у Мізочі; о. Франциск-Ксаверій Соляж (1910-1974), настоятель парафії Козачки-Гринки і Ланівці; о. Леон Співак (1915-1973), вікарій у Костополі, адміністратор у Яновій Долині, у 1942 році заарештований німцями, перебував у Людвиполі, звідки, разом із іншими був відбитий у радянських партизан. Був військовим капеланом АК під псевдонімом «Обозьнік», заарештований працівниками НКВД, ув’язнений у Луб’янці, звільнений у 1944 році, вступив до І Армії Війська Польського; о. Станіслав Жирковський (1915-1984), вікарій у Любомлі та Володимирі Волинському.

На перший 1939/1940 академічний рік до Духовної Семінарії подали 40 заяв. Початок академічного року було заплановано на 18 вересня, але семінарія не відновила діяльності, так як не було можливості її функціонування в окупаційних умовах.

 

75 років тому – 16 та 27 травня 1934 року в Луцьку відбувся перший дієцезіальний з’їзд делегатів Марійної Содаліції учнів середніх шкіл. У з’їзді брали участь о. єпископ Стефан Вальчикевич (1886-1940) та о. інфулат Теофіл Скальський (1877-1958), а також головуючий шкільної секції курії о. Олександр Пєжхала (1890-1964) і о. д-р Адольф Кукурузінський (1894-1970). Марійна Содаліція готувала молодих людей до майбутнього самостійного життя, виконувала велику виховну роль, намагаючись, щоб члени Содаліції були ревними і старанними католиками, а також вірними синами своєї Батьківщини.

 

70 років тому – 29 травня 1939 року в урочистій процесії розміщено в костелі Пресвятої Діви Марії Цариці Польщі в Карловщизні образ Матері Божої Ченстоховської. Костел був посвячений 25 жовтня 1936 року, а вибудований, в основному, стараннями військових поселенців із Креховецької Осади, а також Язловецького, Галерова і Боянівки.

Копію образу виконав відомий ясногірський маляр о. Августин Єнджейчик, а посвятив генерал паулінів о. Пій Пшежьджєцький. Св. Месу супроводжував військовий о. єпископ Юзеф Ґавліна (1892-1964). На образі був зображений срібний плащ, на якому розміщені 92 відзнаки польських військових підрозділів у 1918-1020 роках, що боролися за визволення Волині. У короні знаходилися три срібні хрести ордеру Virtuti Militari, два Хрести Незалежності та два Бойові Хрести. На хустці, яка вкривала голову і постать Матері Божої розміщені були відзнаки 1 Полку Креховецьких Уланів, 14 Полку Язлівецьких Уланів, а також Легіонерський Хрест. Це зображення Марії було пізніше назване Образом Матері Божої Креховецької. Під час ІІ світової війни пропав срібний плащ, натомість, віднайшли образ і після відновлення його розмістили в костелі в Августові, а його інтронізація відбулася 15 серпня 1984 року. Костел в Карловщизні після 1945 року був знищений радянською владою.

 

70 років тому – 1 вересня 1939 року гітлерівці напали на Польщу, а 17 вересня – більшовицька Росія. На основі підписаного 23 серпня 1939 року пакту Рібентроп-Молотов, Польща була поділена двома завойовниками. Волинь – зайнята спочатку Червоною Армією, потім у 1941 році – гітлерівцями. Від 1943 року – українськими націоналістами з ОУН УПА і стала місцем неповторних злочинів, а також знищення поляків, які там мешкали і католицької Церкви на Волині. Перед вибухом війни в дієцезії було 165 парафій, які охоплювали 160 костелів і 165 каплиць, де працювало 240 священиків. З них залишили дієцезію, побоюючись, що їх будуть переслідувати окупанти та члени УПА, 89 священиків, репресованих було 188 священиків, з яких 51 загинув. Найбільше від рук УПА – 21, від німців – 17, від радянських солдат – 13. У в’язницях та таборах перебували 41 священик, у тому числі 22 – у радянських і 19 – у німецьких. Після 5 років війни, під кінець 1944 року із 325 храмів функціонували, із значними обмеженнями, лише 30 парафій із своїми душпастирями, а також чернечі згромадження були піддані ліквідації. До 1989 року на Волині діючим був лише один костел у Кременці.

 

75 років тому – 13 вересня 1939 року трагічно загинув о. Мар’ян Люзар, «Чорний Крук», головний капелан польського гарцерства. Народився 01 вересня 1895 року в Чорному Селі біля Кракова. Закінчив Вищу Духовну Семінарію в Кракові та теологічний факультет Яґеллонського Університету. Ієрейські свячення прийняв 29 червня 1919 року. Гарцмайстер о. Мар’ян Люзар протягом 1927-1930 років був комендантом Краківської Хоругви Союзу Польських Гарцерів, а пізніше її капеланом. У 1931 році був призначений Головним Капеланом Союзу Польських Гарцерів на території Польщі, отримав також призначення на посаду Військового Капелана Резерву. У цьому званні в 1939 році вирушив на війну. Під час німецького нападу на військовий транспорт у Рівному був важко поранений під час несення душпастирської послуги. Помер у результаті отриманих поранень. Відійшов, виконуючи гарцерський і військовий накази, обороняючи Батьківщину. Став легендою польського гарцерства. Похований на цвинтарі в Рівному.

 

70 років тому – 17 вересня 1939 року був заарештований працівниками НКВД та загинув без вісти о. Тадей Бончковський, імовірно, був убитий у Биківні біля Києва у жовтні або листопаді 1940 року (згідно з іншою версією помер у 1955 році в Торуні). Народився в 1877 році, ієрейські свячення отримав у 1900 році. Спочатку був вікарієм у Білій Церкві, потім адміністратором парафій Ружин і Чуднів, від 1920 року – віце-деканом та настоятелем кафедральної парафії в Луцьку, а від 1925 року – настоятелем у Ківерцях. Був єпископським асесором, почесним каноніком Олицького Капітулу.

 

70 років тому – 18 вересня 1939 року був заарештований радянськими солдатами та загинув без вісти о. Болеслав Жилінський. Народився 30 жовтня 1894 року, ієрейські свячення отримав у 1920 році в Тарнові, куди була на той час перенесена житомирська семінарія. За наказом єпископа Дуб-Дубовського (1874-1953), 23 листопада 1920 року таємно відправився в Росію (будучи одним із 7 священиків), щоб там таємно розпочати працю в залишених парафіях. 12 лютого 1926 року був заарештований працівниками НКВД, а 06 серпня 1926 року був приречений до смертної кари за шпигунство. Завдяки втручанню посла Франції, виконання вироку було тимчасово припинене, із застереженням, що смертна кара може бути виконана кожної хвилини. І так просидів у смертній камері в Чернігові та на Соловках протягом 4 років і 8 місяців! 21 липня 1930 року втік із тимчасового табору під Архангельськом. Після 6-тижневої мандрівки на захід, поранений і  переживши драматичні пригоди 11 вересня 1930 року дібрався до Польщі. Відразу розпочав працю в Луцькій дієцезії. Протягом 1930-1937 років був настоятелем парафії Поворськ, а потім парафії Людвіполь. Дати смерті та поховання невідомі.

 

70 років тому – 19 вересня 1939 року був убитий радянською диверсійною групою о. Броніслав Федорович. Народився 03 жовтня 1901 року, ієрейські свячення отримав 11 листопада 1927 року в Луцьку. Був катехетою та працював вікарієм у парафії Корець, потім працював настоятелем у Великій Глуші (деканат Ковель) і Вишеньках, а також вікарієм у Любомлі та в Олиці. Потім працював у Віленській архідієцезії. Був убитий у Столині на Поліссі разом із органістом.  

 

70 років тому – 28 жовтня 1939 року ієрейські свячення отримав о. Роман Пузиновський (1916-?), будучи останнім священником, висвяченим у період радянської окупації, вікарій у Луцьку, звідти доїжджав до Янової Долини, Пшебража (нині Озеро), Цуманя. Настоятель у Ворончині, потім резидент у Ковелі.

Окрім нього, раніше, під час радянської окупації 15 вересня 1939 року ієрейські свячення отримали о. Ян-Єжи Цімінський (1915-1943), настоятель у парафіях: Ворончин, Софіївка і Лисин (убитий членами УПА); о. Діонісій Баран (1913-1995) – настоятель у Переспі та Сенкевич&

Ważlywi ricznyci u 2009 r. (2/3) (UA)

65 років тому – 31 січня 1944 року за наказом Папи Римського Пія ХІІ, кардинал Маґлічоне приготував номінацію для перемишльського суфрагана о. єпископа Войцеха Томакі (1875-1967) на посаду апостольського адміністратора для Луцької дієцезії. Побоювалися, що через можливий арешт о. єпископа Адольфа Шельонжека та з огляду на його солідний вік (79 років), може утворитися вакансія в Луцькій єпископській столиці. Однак наказ Папи Римського був невиконаний, не було можливості пересікти кордони між Генеральною Губернією та Рейхкомісаріатом в Україні. Коли після довшого часу ця звістка неофіційними каналами дійшла до Луцька, о. єпископ А. Шельонжек підготував лист, інформуючи, що не потребує допомоги, тому що радить собі сам у керуванні Луцькою дієцезією. Цей невідісланий лист був перехоплений працівниками НКВД під час арешту єпископа 04 січня 1945 року.

 

65 років тому – у січні 1944 року бандерівці спалили вибудований у 1934 році костел св. Йоана Хрестителя в Окопах. Першим і останнім настоятелем у період від 19 серпня 1939 року до 07 грудня 1943 року був о. Людвік Вродарчик (1907-1943), жорстоко вбитий бандерівцями. Тоді також костел був пограбований, спалені всі забудови, а мешканців (близько 40 осіб) вбито. З костелу врятовано лише образ Йоана Хрестителя, який нині знаходиться в курії Згромадження Місіонерів Облатів у Познані.

 

65 років тому – у середині лютого 1944 року був спалений, разом із поляками, які там переховувалися, костел св. Станіслава Єпископа Мученика у Старому Вишневці. Костел був побудований у 1756 році, останнім настоятелем був о. Мечислав Моравець (1878-1947). Після відступу німецьких і угорських військ перед нападом Червоної армії, у середині лютого, українці навезли до костелу соломи, загнали туди кілька десятків поляків і підпалили костел. Частина осіб згоріла живцем, частина задушилася. Загалом у Старому Вишневці вбито 182 особи. У той же час, у кармелітанському монастирі в Новому Вишневці переховувалося 36 чоловіків та 150 жінок із дітьми. Біля 20 лютого 1944 року українські націоналісти, видаючи себе за радянських партизан, вдерлися до середини і більшість людей убили. Загинув тоді також настоятель монастиря о. Каміль Сильвестр від св. Іллі. Потім костел пограбували і підпалили разом із костелом св. Михайла Архангела із 1740 року. Число усіх убитих у Новому Вишневці становить біля 300 осіб.

 

65 років тому – 12 березня 1944 року в Підкамені (Львівська архідієцезія) був убитий членами УПА о. Станіслав Фіялковський. Народився в 1893 році, ієрейські свячення прийняв у 1916 році в Житомирі. Працював у парафіях Голоби, Козятин, Рівне, Торговиця, Томашгород, Рокитно, Вишневець, Олексин і від 1936 року – настоятель у Почаєві. У липні 1943 року, побоюючись нападів членів УПА, сховався, разом із своїми парафіянами, у монастирі домініканців в Підкамені (повіт Броди). Там серед кількох сотень убитих поніс мученицьку смерть, разом із своїми парафіянами, під час молитви перед образом Матері Божої.

 

70 років тому – 14 квітня 1944 року загинув о. Станіслав Янашек, нар. у 1874 році, ієрейські свячення прийняв у 1905 році, був адміністратором парафії Кунів, від 1920 року – парафії Казимирка (нині Кузьмівка), потім Романів, Новий Загорів. У 1929-1932 роках – настоятель парафії Торговиця, у 1933 році – парафії Боремель, у 1938 році – парафії Калинівка. У 1940 році заарештований працівниками НКВД, рік був у в’язниці. Коли повернувся в парафію, виявилося, що мешканці були депортовані до Сибіру. Їдучи до Володимира Волинського був застрелений угорськими солдатами. Похований у Володимирі Волинському.

 

65 років тому – 16 квітня 1944 року загинув у концентраційному таборі Ґросс-Росен о. Зиґмунд Хмельницький. Народився у Нєсвічу 11 листопада 1891 року, ієрейські свячення отримав у 1918 році. У 1918-1925 роках був адміністратором парафій Горошки і Ушомир у деканаті Овруч, а також деканом цього деканату, від 1920 року – канцлер Луцько-Житомирської курії. 06 листопада 1923 року був заарештований більшовиками за звинувачення у шпигунстві, із-за браку доказів звільнений, був ще тричі засуджений і звільнений. 19 липня 1926 року черговий раз був заарештований, засуджений до трьох років ув’язнення, перебував у Бутирці в Москві. Завдяки обміну в’язнів 31 січня 1928 року був звільнений і розпочав працю в Луцькій дієцезії. У 1928-1939 роках працював просинодальним суддею в дієцезії, а в 1931-1939 роках – редактором дієцезіального тижневика «Католицьке життя», був генеральним вікарієм, а від 13 серпня 1942 року – деканом Луцького деканату. Вперше заарештований німцями 11 серпня 1943 року та звільнений через три місяці, повторно заарештований у січні 1944 року та висланий до Ґросс-Росен. Закатований капо, тіло спалене в крематорії.

 

65 років тому – 26 липня 1944 року помер важко поранений о. Михайло Ґродзіцький. Народився 29 вересня 1902 року. Ієрейські свячення отримав 05 квітня 1930 року в Луцьку. Спочатку був вікарієм у Ковелі, потім настоятелем у парафії Радів (деканат Дубно). У червні 1943 року, під час нападу загону УПА, село було пограбоване і спалене, частина мешканців загинула, а частина втекла. 03 серпня 1943 року спалили та пограбували костел св. Ігнатія Лойові разом із господарськими забудовами. О. Михайло Ґродзіцький протягом кількох місяців перебував у Дубно, потім виїхав до Перемишльської дієцезії. Там поранений під час фронтових боїв, помирає в Пшеворську.

 

65 років тому – 27 вересня 1944 року випадково загинув о. Ян Хойнацький, застрелений радянським партизаном під час похорон партизана АК у Охотниці Долішній. Народився 23 червня 1907 року, ієрейські свячення прийняв у Луцьку 20 лютого 1937 року, був настоятелем парафії Довгошиї. Коли в 1943 році, у результаті нападів УПА, парафія перестала існувати, виїхав до Тарновської дієцезії та був душпастирем парафії Охотниця Долішня. Там похований.

 

35 років тому – 3 грудня 1974 року в Караганді помер Слуга Божий о. Владислав Буковинський. Народився 22 грудня 1904 року (04 січня 1905 р.). У 1921-1931 роках навчався на юридичному та теологічному факультетах Яґеллонського університету, 23 червня 1931 року отримав ієрейські свячення. У 1936-1939 роках – викладач Вищої Духовної Семінарії в Луцьку. У 1939-1945 роках – настоятель катедри в Луцьку. Під час виконання функцій настоятеля в Луцьку був заарештований у серпні 1940 року радянською владою і ув’язнений до 20 червня 1941 року. Вдруге заарештований у Луцьку в січні 1945 року. Перебував 2 роки у радянській в’язниці, а також 8 років у таборах до 10 серпня 1954 року. Після виходу із трудового табору був засланий до Караганди в Казахстані, де протягом двох років, до середини 1956 року, провадив душпастирську працю. Втретє був там ув’язнений на три роки. Після виходу із в’язниці далі виконував душпастирську працю в Караганді в 1961-1969 роках. Протягом усього часу працював у Казахстані, охоплюючи душпастирською опікою вірних різних національностей, депортованих до Казахстану радянською владою. Помер у Караганді та там похований.

На прохання архієпископа Яна-Павла Лєнги з Караганди, скерованого до кардинала Франциска Махарського 26 квітня 2004 року, а також після отримання згоди Конференції Єпископату Польщі та схвалення Конгрегації Канонізаційних Справ у Ватикані, у Кракові був утворений беатифікаційний трибунал, а через чотири роки, 08 березня 2008 року закінчився дієцезіальний етап беатифікаційного процесу о. Владислава Буковинського.

 

35 років тому – 26 травня 1974 року  ієрейські свячення в Ризі отримали нинішній ординарій Луцької дієцезії о. єпископ Маркіян Трофим’як, а також о. пралат Людвік Камілевський, настоятель у Житомирі та о. Вацлав Завальнюк, настоятель у Мінську.

О. єпископ Маркіян Трофим’як (нар. 1947 р.), у 1965-1966 роках навчався на музичному факультеті педагогічного училища у Львові, 1966-1967 роки – військова служба, 1974-1991 роки – настоятель у Кременці. 02 березня 1991 року – у Львівській катедрі отримав єпископську сакру, Львівський суфраган (1991-1998 роки). Від 23 березня 1998 року – ординарій Луцької дієцезії, а 16 травня 1998 року відбувся перший після 73 років інґрес до Луцької катедри.

О. пралат Людвік Камілевський (нар. 1946 р.), вікарій у Самборі, у 1974-1991 роках – вікарій у Митрополичій Базиліці у Львові. У 1991-1999 роках – настоятель і декан у Луцьку на Волині. У 1999-2000 роках – настоятель парафії Ківерці біля Луцька. Від 2000 року – настоятель парафії св. Вацлава на Крошні в Житомирі. Має великі заслуги у справі відродження католицької Церкви на Волині та повернення багатьох храмів.

О. Владислав Завальнюк (нар. 1949 р.), після ієрейських свячень працював у Молдавії, у цвинтарній каплиці, єдиній легальній парафії. Коли в 1979 році каплиця була зруйнована та відібрали дозвіл на душпастирську працю, виїжджає до Білорусі, де до 1989 року організовував підпільну Церкву. Нині працює настоятелем костелу св.св. Симона і Олени в Мінську в Білорусі.

 

20 років тому – 12 листопада 1989 року – першу св. Службу відправив о. Антоній Андрущишин у відданому вірним фарному костелі Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі. Початки будівництва костелу сягають сорокових років ХV століття, у 1443 році був знищений татарами. Відбудова розпочалася лише в 1582 році, а костел був консекрований 26 жовтня 1624 року. Багаторазово його обкрадали, а в 1889 році був серйозно знищений під час пожежі. Після багатьох років ремонту, у 1897 році був наново освячений. Під час ІІ світової війни особливо не постраждав. У 1948-1958 роках душпастирські функції виконував Серафим Кашуба (1910-1977). У свято Божого Тіла 28 травня 1958 року комуністична влада зачинила костел, зірвала хрест, пам’яткові вівтарі вивезла до лісу та знищила, а храм замінила на спортивну школу. Після повернення храму був проведений генеральний ремонт. Від 1992 року настоятель парафії о. Вітольд-Йосиф Ковалів.

 

Ważlywi ricznyci u 2009 r. (3/3) (UA)

15 років тому – 19 листопада 1994 року архієпископ Мар’ян Яворський посвятив відбудований костел і плебанію в Корці. Парафіяльний костел (ХVІ-ХVІІІ ст.) Успіння Пресвятої Діви Марії в Корці, нині св. Антонія був зачинений у 1961 році, будучи одним із останніх на Волині. Орган був порубаний. Незадовго костел замінили на склад хімічних субстанцій. У бічній каплиці розмістили туалети для працівників. Костел повернули в 1990 році повністю зруйнованим. Так як костел є пам’яткою архітектури та історичною пам’яткою, влада частково допомогла в його реставрації. Від 2005 року настоятелем є о. Вальдемар Шляхта.

 

15 років тому – у листопаді 1994 року побачив світ перший номер релігійно-суспільного часопису римо-католицької Луцької дієцезії «Волання з Волині», який був заснований о. Вітольдом-Йосифом Ковалівом, головним редактором, видавцем, котрий верстає число і є автором багатьох публікацій. До цього часу вийшли друком 85 номерів цього 48-сторінкового цінного видавництва, останнім часом збагаченого кольоровою обкладинкою. При редакції «Волання з Волині» від 1997 року існує видавнича серія «Бібліотека Волання з Волині», в рамках якої з’явилося вже 62 книжкові позиції рубіжної тематики.

 

10 років тому – 12 червня 1999 року до Замостя, на зустріч із Святішим Отцем Йоаном Павлом ІІ прибули з Волині 42 автобуси із 1600 паломниками. Найбільше їх було із Луцька, Рівного, Острога і Здолбунова. Вділяючи благословення, Папа Римський посвятив 3 дзвони для костелу в Торчині та наріжний камінь для новозбудованого костелу в Костополі. Ще того ж року, 14 вересня, Торчин почув свої дзвони. Через 9 років від посвячення наріжного каменю, 18 вересня 2008 року ординарій Луцької дієцезії єпископ Маркіян Трофим’як консекрував новий костел Найсвятішого Серця Ісуса в Костополі.

 

Мечислав Маліновський

 

З польської переклала

Ірина Андрощук

 

[«Волання з Волині» ч. 1 (86) від січня-лютого 2009 р., 11-20 стор.]

 

 

Święta

Wtorek, V Tydzień Wielkiego Postu
Rok B, II
Uroczystość św. Józefa, Oblubieńca Najśw. Maryi Panny

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
8784372

Statystyki

Zegar