Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

10. Problema praci i wlasnosti w socialnomy wczenni Katołyćkoji Cerkwi

О. Вітольд-Йосиф Ковалів

Лекції
Конфесійно-практичне релігієзнавство: католицизм
ІІІ курс гуманітарного факультету
Національного університету “Острозька академія”

10. ПРОБЛЕМА   ПРАЦІ   І   ВЛАСНОСТІ  
В   СОЦІАЛЬНОМУ   ВЧЕННІ   КАТОЛИЦЬКОЇ   ЦЕРКВИ

Вступ
10.1. Праця   людини  та   її   значення   в   процесі   виховання в світлі енцикліки Папи Римського Івана Павла ІІ “Про людську працю”
– “Laborem exercens”
10.1.1 Праця   та   людина
10.1.2 Духовність   праці
10.2. Проблема   праці   й   власності   в   соціальному   вчені   УГКЦ
Підсумки

ВСТУП

У Західній традиції Церкви відоме гасло св. Бенедикта “Ora et labora!” – “Молися і працюй!”. Це не лише заклик до молитви і праці задля задоволення насущних потреб монастирського життя. Це спосіб на реалізацію життя. Через працю людина реалізує себе.

Християнський мислитель Жак Марітен (Jacques Maritain), говорячи про “інтеґральний гуманізм” виділяє соціально-часові виміри гуманізму, згідно з якими від людини не вимагається самопожертви в ім’я раси, класу чи нації, а наполягається на праці в ім’я кращого життя для своїх ближніх, в ім’я конкретного блага спільноти людських особистостей. Мислитель переконаний, що необхідно забезпечити певний ступінь незалежності для кожної конкретної особистості в суспільстві. Такий рівень життя повинен передбачати забезпечення економічних гарантій праці і власності, політичні права, громадські чесноти й духовну культуру. Лише йдучи таким шляхом, інтегральний гуманізм зможе виростити нову людину і стати “героїчним гуманізмом” [1].

 Сьогоднішня тема:

10. ПРОБЛЕМА   ПРАЦІ   І   ВЛАСНОСТІ  
В   СОЦІАЛЬНОМУ   ВЧЕННІ   КАТОЛИЦЬКОЇ   ЦЕРКВИ

 Проблема праці й власності – це дуже складне соціальне питання. Необхідність вирішення цих проблем у конкретно-історичних ситуаціях й спонукало Католицьку Церкву до систематизації соціального вчення. Феномени праці і власності завжди розглядалися католицькими теологами в конкретному соціокультурному контексті, де домінували конкретні ж ідеології, яких Церква не могла повною мірою звільнитися, оскільки сама була занурена у відповідні соціальні умови.
Енцикліка Папи Івана Павла ІІ „Centesimus annus” («Сотий рік», 1991) присвячена 100-річчю виходу енцикліки “Rerum Novarum” (“Про нові речі”, 1981) розглядає актуальні соціальні проблеми сучасності, взаємовідносини праці й капіталу з погляду християнської Церкви. «Сотий рік» – це свого роду синтез соціальної думки Католицької Церкви [2].
Проблемі приватної власності і спільного для усіх призначення матеріальних благ присвячений четвертій розділ енцикліки “Сотий рік”. Понтифік представляє в ньому навчання Церкви у цій справі почавши від “Rerum novarum” Папи Лева ХІІІ: “Папа Лев XIII рішуче ствердив природний характер права на приватну власність, грунтовно при тому піддавши критиці тогочасний соціалізм. Церква незмінно захищала і захищає це фундаментальне право, що без нього немислимі автономність і розвиток особи. У той же час Церква вчить, що право володіння майном не є абсолютним: обмеження закладене в його природі саме як права людини” [3].
 Іван Павло ІІ вказує також де розвинув своє навчання у цій справі: “«Приватна власність або володіння зовнішніми речами забезпечують кожному вкрай необхідний обсяг особистої та сімейної автономності, і тому повинні бути визнані за продовження свободи людини… За своєю сутністю приватна власність має соціальний характер, що спирається на закон загального призначення благ». Я звертався саме до цього вчення під час виступу на Третій конференції Єпископів Латинської Америки у Пуебло, і пізніше в Енцикліках «Laborem Exercens» і «Sollicitudo Rei Socialis»” [4].


10.1. ПРАЦЯ   ЛЮДИНИ  ТА   ЇЇ   ЗНАЧЕННЯ   В   ПРОЦЕСІ   ВИХОВАННЯ
в світлі енцикліки Папи Римського Івана Павла ІІ “Про людську працю”
– “Laborem exercens” [5].

 Сьогодні дуже важко говорити про людську працю, коли в Україні панує безробіття, виконувана праця не оплачується, а багато підприємств не працюють. Але говорячи про виховання молодого покоління та про духовне відродження України, потрібно віддати належне місце праці, як фактору, невід’ємному від людського життя. Російський православний богослов Павло Флоренський писав, що „персональний характер особи є живою єдністю діяльності, завдяки якій стає собою” [6].
Історія, соціологія, психологія та інші науки про людину, а також навчання Церкви, стверджують, що праця творить „основний вимір існування людини на землі” [7]. Праця, у широкому значенні цього слова, – це усіляка свідома, ціленаправлена і організована діяльність людини, даюча ефекти в постаті матеріальних і духовних дібр. Праця – це невід’ємна частина функціонування і розвитку суспільства.
 Праця, як проблема людини, знаходиться більше ста років у центрі „суспільної проблематики” у навчанні Вселенської Церкви. Про це свідчать чисельні голоси Магістеріум Церкви, починаючи від енцикліки папи Лева XIII „Rerum Novarum” (“Про нові речі”, 1891) через енцикліку „Quadragesimo anno” (“Сороковий рік”, 1931) Пія XI, „Mater et Magistra” (“Мати і наставниця”, 1961) і „Pacem in terris” (“Мир і земля”, 1963) Йоана XXIII, пасторальної конституції „Gaudium et spes”  („Радість і Надія”, 1965) ІІ Ватиканського Собору, енцикліку „Populorum progressio” (1967) Павла VI, і зупинившися на енцикліці Івана Павла ІІ про людську працю „Laborem exercens” („Займаючись працею” 1981). Наступними офіційними джерелами Католицької Церкви в тлумаченні праці як економічної категорії є чергові енцикліки папи Івана Павла ІІ “Laborem exercens” (“Займаючись працею”, 1981), “Solicitudo rei socialis” (“Турбота про суспільне”, 1987), “Centesimus annus” (“Сотий рік”, 1991).
 „Суспільне навчання Церкви має своє  джерело в усьому Святому Письмі, починаючи від Книги Буття, а особливо в Євангелії та в Апостольських листах”. Папа Іван Павло ІІ пише, що людська праця „становить ключ” до суспільних проблем.

10.1.1. Pracja ta ludyna

10.1.1. ПРАЦЯ   ТА   ЛЮДИНА
  Праця є  „основним виміром побутовості людини на землі”. Це твердить і переконана Церква, це підтверджують суспільні науки, присвячені людині: антропологія, палеонтологія, історія, соціологія, психологія та інші. Про працю, щоправда непрямо, читаємо в перших віршах Книги Буття, де людина від свого Творця отримує наказ „Будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі” (Бут 1, 28). Цей наказ ніколи не переставав бути актуальним; він універсальний – однаково стосується як історичних суспільств, так і сучасної цивілізації.
 Нині людина стається щораз більшим господарем землі. Допомагає їй в цьому розвиток техніки, промисловості, сільського господарства. Настала так звана, „ера промисловості”.
 Людина є суб’єктом праці. У цьому підтвердженні заключається етична істота праці. „Це праця є для людини, а не людина для праці!” – ці слова сказав тодішній Краківський Митрополит Кароль Войтила в 1978 році в Пекарах на Сілезії в Польщі, ще до обрання на Апостольський престол у Римі. Ці слова були гаряче прийняті, не випадково сказав їх колишній робітник, котрий чотири роки працював у краківському кар’єрі содового заводу „Solvay” [8]. Віддзеркалення цих слів бачимо на сторінках енцикліки „Laborem Exercens”. Людина має бути господарем своєї праці, а не її невільником. Праця має бути джерелом задоволення і сатисфакції людини. Метою праці є людина.
 Сучасною загрозою для людини є дотеперішній її союзник у праці – техніка. Її неконтрольований розвиток, який не провадить до процесу продукції, нерідко порушує положення людини, ранить її гідність.
Коли людину спихають із положення суб’єкту праці (заробітна експлуатація, злі умови праці, брак піклування про працівника), невід’ємною стає потреба солідарності людей праці. Зовнішнім проявом цієї солідарності найчастіше є (повинен бути) професійна спілка. Праця має бути гідно винагороджена – „яка праця, така плата” – це є глибокий аспект питання праці, який нині в Україні дуже актуальний і болісний.
З проблемою суб’єктивності праці пов’язана гідність людської особи. Праця є добром „гідним” людини, її людськості. Через працю людина не лише перетворює природу, підкоряє собі землю, але також реалізовує себе, як людину, і збагачує її. Працьовитість є чеснотою, тобто моральною прикметою людини. Насувається тут побоювання, щоб праця не використовувалася проти людини, не стала засобом її деградації, предметом карання – табірний систем праці – що здійснювали під час Другої світової війни.
 З гідністю праці пов’язана також її безпека. Не є таємницею, що власне із цим є багато проблем в Україні. На Україні гине найбільше гірників на світі. У 1998 році загинуло 360 гірників, а в цьому році (червень 1999 року), після травневої катастрофи у шахті кам’яного вугілля в Донецьку число загиблих досягло 146 осіб [9].
 Праця є основою формування  родинного життя, окреслює весь процес виховання. Найменша спільнота, якою є родина,  повинна бути школою праці для кожної людини, щоб вона могла належно функціонувати у більших спільнотах, якими є суспільство, нарід чи держава.

 

10.1.2. Duchownist' praci

10.1.2. ДУХОВНІСТЬ   ПРАЦІ
 Праця є діянням особи-людини, тобто бере в неї участь як тіло, так і дух, без погляду на те, чи це праця фізична чи розумова. До всієї людини скероване Боже Слово, маюче також у собі зміст, який стосується людської праці. Людина повинна асимілювати його, щоб своїй праці надати значення в очах Бога.
Людина створена Богом на Його подібність, через свою працю бере участь у ділі свого Творця. Через працю розвиває її та поповнює. Перша „Євангелія праці” – Книга Буття – показує нам, що людина, працююючи, повинна наслідувати свого Творця. Наслідувати в праці й відпочинку. Праця вимагає відпочинку.
 Христос є для нас взірцем людини праці – проголошував її (працю) словом і чином, навчаючи і працюючи як ремісник, тесляр (назаретянські роки). У всьому Святому Письмі не бракує описів і відносин до виконуваних людьми своїх професій – лікаря, аптекаря, ремісника, художника, коваля, гончара, селянина, будівника тощо. В євангелійних притчах також Христос відзивається (відкликається) до різноманітних професій – пастиря, рільника, лікаря, рибалки, купця і т.д.
 Також у навчанні Апостола народів, Св. Павла, є багато змісту, який стосується праці. Сам також раніше працював – правдоподібно виготовляв намети. Св. Павло нагадує, що хто не працює, поступає проти порядку; „хто не хоче працювати, нехай також не їсть”.
 Що-небудь робимо,  маємо це виконувати так, як би ми робили для Бога, а не для людей. Через працю маємо виходити із себе над собою. Більшу цінність мають людські починання для впровадження більшої справедливості, братерства, солідарності, ніж сам по собі технічний прогрес.
Іншим аспектом людської праці, в якій бачимо її духовність, є те, що кожна праця, фізична і розумова, є тісно пов’язана з трудом. Через піт і труд беремо участь у ділі Христа, в Його стражданні й смерті на хресті. Правдивим учнем Христа є той, хто бере кожного дня хрест діяльності, до якої був покликаний Творцем. Через працю беремо також участь у Воскресінні Ісуса. Звідси треба зробити висновок про неминучість хреста в духовності праці людини, а також про те, що з хреста – труду – бере свій початок нове добро.

Спираючись на старозавітній події вигнання з раю людей дехто говорив про прокляття праці. Сучасні католицькі теологи наголошують, що вигнання з раю людей, що згрішили, не слід розуміти як прокляття праці – йдеться швидше про зміну її характеру та умов її здійснення. Праця виступає тут не як прокляття, а як засіб покути й покаяння. Якщо праця й була колись прокляттям, стверджує сучасний католицький теолог, кардинал Йозеф Гьофнер, то “хіба у випадку гірких невольницьких робіт чи примусової праці в концентраційних таборах, але винуватцями таких безчинств були люди, а не Бог” [10]. Папа Іван Павло ІІ, зауважує, що “піт і тягар обов’язково супроводжують працю в теперішній ситуації спасіння людства” [11].

Праця має бути джерелом не лише добра в матеріальному і духовному сенсах, але і носієм доброти людини, вільності, братерства і солідарності. У сучасному соціальному вченні Католицької Церкви праця розглядається як фактор людської солідарності, а солідарність трактується як етична категорія.
 Прямуючи до Божого Царства, людина повинна працю об’єднувати з молитвою.

 У енцикліці “Сотий рік” Іван Павло повернувся до свої роздумів про працю. Понтифік наголошує, що “праця є для кожної особи покликанням; у ній людина виражає себе і самореалізується. Водночас, праці притаманний «соціальний» вимір через її внутрішнє пов’язання не тільки з інтересами сім'ї, а й суспільного загалу, і тому «дійсно можна сказати, що держави багатіють лише працею трудівників»” [12]. Власне ці питання були порушені і розвинені ним в Енцикліці “Laborem Exercens”. Сучасний католицизм, його соціальне вчення, говорить не лише про повагу до праці, але надає праці глибокого сакрального змісту, вимагає визнання її гідності та пошанування, як Божого дару людям.

 

10.2. Problema praci i wlasnosti w socialnomu wczenni UHKC

10.2. ПРОБЛЕМА   ПРАЦІ   Й   ВЛАСНОСТІ   В   СОЦІАЛЬНОМУ   ВЧЕНІ   УГКЦ

Проблема праці й власності в соціальному вчені УГКЦ знайшла вираз у зверненні єпископів УГКЦ до духовенства та вірних “Про завдання християнина в сучасному суспільстві” від 1999 року [13]. Роблячи певні підсумки, у переддень ювілею Різдва Христового УГКЦ вважала за необхідне поставити перед духовенством та вірними завдання для нової доби, визначити місце християнина в умовах нової соціальної реальності. Трактуючи працю людини не лише як засіб заробітку, а ще як “засіб духовного росту, служіння ближнім”. Греко-католицькі єпископи закликають задуматися над такими поняттями, як філософія та гідність праці. Визнається необхідність переосмислення багатьох аспектів ринку праці, особливо ж – системи заробітної плати. Церква закликає вірних осмислити філософію цього поняття. Платню слід заробити, а не отримати як щось належне. Вона повинна відповідати гідності робітника, його запитам та потребам, урешті, сімейному стану і в жодному випадку не принижувати його [14].
 Наприкінці 90-их років ХХ сторіччя дуже наболіла в Україні справа заборгованості у виплаті заробітній платі. Тому владики УГКЦ зібрані на Синоді звернулися в жовтні 2000 р., у дуже складний час в економічному житті України до духовенства і мирян зі спеціальним окремим зверненням присвяченим цій проблемі: “Християни і невиплата зарплатні. Звернення Синоду єпископів Києво-Галицької митрополії УГКЦ до духовенства і мирян та усіх людей доброї волі” [15]. У цьому ж зверненні ґрунтовно аналізується природа цієї “штучно створеної, а тому незаслуженої” проблеми, яка позбавляє людину участі в плодах своєї праці. Документ цей наголошує, що зловживання окремих представників державної влади та деяких працедавців у цій сфері набули “настільки масового і загрозливого характеру”, що можуть бути потрактовані як “економічний геноцид народу”, “узаконене беззаконня”, унаслідок якого більшість українського народу опинилась за межею виживання. З величезним занепокоєнням згадується в ньому про економічну еміграцію, марнування інтелектуального потенціалу нації. “Нелюдська” система винагороди за працю, вважають ієрархи УГКЦ, усталила жахливу тенденцію до вимирання народу та практику абортів. Греко-католицькі владики висловлюють переконаність у тому, що лише нерозривність моралі та економіки, заміна пріоритетів із утилітарних на християнські, можуть оздоровити суспільну ситуацію й привести до процвітання держави[16]. 
 Соціальні проблеми мирян в Україні розглядалися підчас ІІІ сесії Патріаршого собору УГКЦ під назвою «Ісус Христос – джерело відродження», яка відбулася у липні 2002 року у Львові. Серед підсумкових документів Собору є “Суспільні дороговкази віруючого” – так звані соціальні заповіді –, які визначають шлях віруючого щодо його служіння Богові та державі.
Основні соціальні питання, які торкаються проблем людської особи, сім’ї, освіти, праці, різних видів узалежнень постійно присутні у соціальному вчені УГКЦ. Католицька Церква обох обрядів веде активну соціальну та доброчинну працю в суспільстві – перед усім через організації Карітас. Церква  наполягає на тому, що у праці між собою, над народом і для народу треба плекати родинне християнське життя. Католицька Церква також молиться про добробут Української держави.

Pidsumky - Prymitky - Literatura

Підсумки:

1. Сучасний католицизм, його соціальне вчення, говорить не лише про повагу до праці, але надає праці глибокого сакрального змісту, вимагає визнання її гідності та пошанування, як Божого дару людям.

2. “Праця, – наголошує папа Іван Павло ІІ, – має бути підпорядкованою гідності людини – суб’єктові праці, а не економічній користі” [17]. Йдеться, щоб не людина служила роботі, а робота людині. Праця для людини, а не на опаки, тому що через працю людина може внести вклад в Творіння, так як Бог звелів Адаму.

3. У сучасному соціальному вченні Католицької Церкви праця розглядається як фактор людської солідарності, а солідарність трактується як етична категорія.

О. Вітольд-Йосиф Ковалів

Примітки:

[1] Жак Маритен. “Философ в мире”. – Москва, 1994. – С. 56. Жак Марітен (1882-1973)б професор Католицького Інституту в Парижі, після ІІ світової війни був послом Франції у Ватикані.
[2] Див. Джованні Скарабеллі. “«Сотий рік» – синтез соціальної думки Церкви” // “ Богословія” ч. 66 – С. .
[3] Іван Павло ІІ, Енцикліка “Сотий рік”, ч. 30.
[4] Там само.
[5] Така була тема моєї доповіді на V ювілейної Міжнародної науково-практичної конференції “Виховання молоді на принципах  християнської моралі в процесі духовного відродження України”, Острозька Академія, 4-5 червня 1999 року.
[6] П. А. Флоренский, „Столб и утверждение истины. Опыт православной теодицеи в двенадцати письмах”. – Москва, 1914. – С. 80.
[7] Іван Павло ІІ, Енцикліка „Laborem exercens”, ч. 4.
[8] Див. Henryk Czyż, „Jan Paweł II o pracy ludzkiej”, // „Katolik” (Katowice) nr 18 (90) z 29 kwietnia 1984 roku, s. 3.
[9] Див. повідомлення української та зарубіжної прес.
[10] Див. Йозеф Гьофнер. “Християнське суспільне вчення”. – Львів, 2003. С. 133.
[11] Іван Павло ІІ, Енцикліка „Laborem exercens”, ч. 27.
[12] Іван Павло ІІ, Енцикліка “Сотий рік”, ч. 6.
[13] Див. “Звернення Єпископів Української Греко-Католицької церкви до вірних та всіх людей доброї волі про завдання християнина в сучасному суспільстві” // “Нова зоря”. 1999. Ч. 13. С. 4–6.
[14] Там само, С. 5.
[15] Див.: “Християни і невиплата зарплатні. Звернення Синоду єпископів Києво-Галицької митрополії УГКЦ до духовенства і мирян та усіх людей доброї волі” // “Жива вода”. 2000. ч. 11. С. 1-2.
[16] Там само, С. 1.
[17] Іван Павло ІІ, Енцикліка „Laborem exercens”, ч. 22.

Література:

А.М. Бадджо. “Християнське соціальне вчення: ідентичність та методологія” // “Соціальна доктрина церкви” (Збір. статей). Львів, 1998. С. 49-78.
Йозеф Гьофнер. “Християнське суспільне вчення”. – Львів, 2003.
Дуйкін В.Р. “Теологія праці" в ідеології сучасного католіцизму” //
http://www.iai.gov.ua/_u/iai/dtp/CONF/13_2003/articles/stat39.html
“Звернення Єпископів Української Греко-Католицької церкви до вірних та всіх людей доброї волі про завдання християнина в сучасному суспільстві” // “Нова зоря”. 1999. Ч. 13. С. 4–6.
Іван Павло ІІ. “Centesimus annus” // “Церква і соціальні проблеми” /Упор. В.Кучерявий. Львів, 1993. С. 443-515.
електронний варіант:
http://www.public.ua.net/~kairos/pages/dokuments/annus_2.htm
або:
http://www.socium.org.ua/Socium.files/pages/biblioteka/fides/zmist.htm
http://www.socium.org.ua/Socium.files/pages/biblioteka/fides/wstup.htm
Жак Маритен. “Философ в мире”. – Москва, 1994.
Людмила Пітусь. “Проблеми праці і власності в соціальному вченні сучасного католицизму: етичний аспект” // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. 200__. Вип. __.  С. __-__.
Джованні Скарабеллі. “«Сотий рік» – синтез соціальної думки Церкви” // “ Богословія” ч. 66 – С. .
П. А. Флоренский, „Столб и утверждение истины. Опыт православной теодицеи в двенадцати письмах”. – Москва, 1914.
“Християни і невиплата зарплатні. Звернення Синоду єпископів Києво-Галицької митрополії УГКЦ до духовенства і мирян та усіх людей доброї волі” // “Жива вода”. 2000. ч. 11. С. 1-2.
Henryk Czyż, „Jan Paweł II o pracy ludzkiej”, // „Katolik” (Katowice) nr 18 (90) z 29 kwietnia 1984 roku, s. 3.
Bp Kazimierz Romaniuk, „Błogosławieństwo czy przekleństwo? Praca w Piśmie Świętym”, Katowice 1997.
Kard. Stefan Wyszyński, „Duch pracy ludzkiej: myśli o wartości pracy”, Poznań 1957.

Święta

Piątek, I Tydzień Adwentu
Rok C, I
Dzień Powszedni albo wsp. św. Mikołaja, biskupa

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
10301997

Statystyki

Zegar