STANISŁAW GOMOLIŃSKI 1600 – 1604
STANISŁAW GOMOLIŃSKI
1600 – 1604
Stanisław Gomoliński urodził się zapewne w latach 40. XVI w. jako syn kasztelana spicymirskiego Jana i Agnieszki z Myszkowskich, córki kasztelana wileńskiego Marcina Myszkowskiego. Gomolińscy herbu Jelita wywodzili się z Gomolina koło Piotrkowa – w ówczesnym województwie sieradzkim, w którym posiadali znaczne dobra i sprawowali urzędy ziemskie. W późniejszych latach, u schyłku XVII stulecia, jeden jeszcze przedstawiciel tego rodu – Jan Paweł Gomoliński (ok. 1655-1714), osiągnął (po uprzednim wystąpieniu z zakonu jezuitów) godność biskupią, będąc w latach 1698-1711 ordynariuszem kijowskim (sakrę otrzymał w r. 1700 w Rzymie). Bliskie więzy pokrewieństwa łączyły przyszłego pasterza diecezji łuckiej zarówno z biskupem krakowskim Piotrem Myszkowskim († 1591), jak i z biskupem włocławskim Hieronimem Roz(d)rażewskim († 1600) – wpływowymi postaciami życia kościelnego, politycznego i kulturalnego Rzeczypospolitej Obojga Narodów ostatnich dziesięcioleci XVI w. Miał Stanisław trzech braci, spośród których Andrzej jakoby wstąpił do Towarzystwa Jezusowego (co wszakże nie znajduje potwierdzenia w nowszych opracowaniach), natomiast Florian, ożeniony z córką kasztelana sieradzkiego Andrzeja Dębowskiego, zapewnił ciągłość rodowi.
Przyszły biskup studiował w młodości na uniwersytecie w protestanckiej Wittenberdze (1559), po czym przyjęty został na dwór Zygmunta II Augusta i otrzymał tytuł sekretarza królewskiego. W następnych latach zbliżył się do sprowadzonych niewiele wcześniej do Polski jezuitów. Zapewne też pod ich właśnie wpływem zdecydował się na obiór stanu duchownego (kapłanem był zresztą jego stryj Florian) i już w r. 1578 występuje z tytułem scholastyka płockiego. Z kolei 28 sierpnia 1579 został archidiakonem sądeckim, z której to godności wszakże zrezygnował dnia 26 kwietnia 1585. Po przyjęciu w styczniu 1580 r. święceń kapłańskich wyjechał Stanisław Gomoliński do Italii dla odbycia studiów. Na Półwyspie Apenińskim nie zabawił jednak zbyt długo, już bowiem w styczniu 1582 r. dowodnie był z powrotem w kraju, wówczas to bowiem dokonał (jako delegat) kanonicznego objęcia rządów w diecezji wrocławskiej w imieniu swego ciotecznego brata Hieronima Roz(d)rażewskiego, prekonizowanego tamże ordynariuszem 6 listopada 1581. Rok 1583 przyniósł mu z kolei kanonikat w katedrze krakowskiej, nadany przez biskupa Piotra Myszkowskiego, natomiast 15 marca 1585 instalował się on – z prezenty króla Stefana Batorego – na wakującą po śmierci Jana Powodowskiego prepozyturę katedralną w Poznaniu. Wkrótce później uzyskał też kanonię w kolegiacie sandomierskiej. Tak pomyślnie rozwijająca się karierę kościelna uwieńczył Gomoliński w r. 1589 wyniesieniem do godności biskupiej.
Awans w tymże roku na stosunkowo ubogie biskupstwo kamienieckie, zwolnione przez odchodzącego do diecezji chełmińskiej Wawrzyńca Goślickiego, uzyskał Stanisław Gomoliński w istotnej mierze dzięki poparciu innego swego krewniaka (jakkolwiek dość dalekiego), kanclerza wielkiego koronnego Jana Zamoyskiego. Już też jako nominat kamieniecki uczestniczył w tymże roku, w pierwszych dniach października, w synodzie prowincjonalnym w Piotrkowie, zwołanym przez prymasa Stanisława Karnkowskiego. Wcześniej jeszcze, na wiosnę 1589 r., wziął udział w obradującym w Warszawie sejmie, na którym delegowany został do korektury praw. Prekonizację na ordynariusza w Kamieńcu Podolskim uzyskał Gomoliński dnia 12 lutego 1590 ze strony papieża Sykstusa V, który zezwolił mu przy tym na zachowanie kanonikatów w Krakowie i Sandomierzu. Już jednak po roku król Zygmunt III Waza awansował dotychczasowego pasterza diecezji kamienieckiej na biskupstwo chełmskie, a nowy papież Grzegorz XIV dokonał jego translacji 31 lipca 1591.
Jako ordynariusz chełmski został Stanisław Gomoliński pierwszym kanclerzem założonej w r. 1594 (1595) przez hetmana Jana Zamoyskiego w Zamościu akademii, której statuty – na mocy specjalnej bulli papieża Klemensa VIII – zatwierdził w r. 1595. W Krasnymstawie (stolicy diecezji) obok świątyni katedralnej wzniósł nowy pałac biskupi dla siebie i swoich następców. Imieniem Stolicy Apostolskiej i episkopatu katolickiego Rzeczypospolitej Obojga Narodów delegowany został Gomoliński do pertraktacji z prawosławną hierarchią z ziem ruskich w przedmiocie unii z Kościołem łacińskim. Uczestniczył też – jako jeden z reprezentantów papieża – w słynnym synodzie brzeskim, na którym unia ta została zawarta, nie odegrał jednak wówczas równie doniosłej roli, co Bernard Maciejowski (ówcześnie ordynariusz łucki). Jego właśnie następcą na stolicy biskupiej w Łucku został w r. 1600 (bulla prekonizacyjna z 30 sierpnia).
Pasterzem diecezji łuckiej był Stanisław Gomoliński zaledwie cztery lata. Dnia 22 stycznia 1602 erygował on w strukturach miejscowej kapituły katedralnej prałaturę prepozyta, który stać miał na czele kolegium kanoników. Jako jej uposażenie wyznaczył beneficjum kościoła parafialnego w Brześciu, odtąd stanowiącego ośrodek nowego okręgu administracyjnego w diecezji (tzw. prepozytura brzeska). Pierwszym prepozytem został wówczas z ustanowienia biskupa Gomolińskiego kanonik Franciszek Zajerski – późniejszy sufragan łucki. Erekcja prepozytury nastąpiła wszakże prawdopodobnie bez uprzedniej zgody Stolicy Apostolskiej. W tymże roku 1602 ordynariusz łucki fundował konwent dominikanów przy kościele św. Jana Chrzciciela w Janowie Podlaskim, który też hojnie uposażył. Wówczas także dokonał przeniesienia ośrodka janowskiej parafii ze wspomnianej świątyni do kolegiaty Przenajświętszej Trójcy, co papież Klemens VIII zaaprobował w r. 1604. Inną fundacją biskupa Gomolińskiego, niemniej jeszcze z czasów zasiadania na biskupstwie chełmskim, był klasztor franciszkanów-obserwantów (bernardynów) w Sokalu (1598/1599). Powierzył on tamże ich opiece miejscowy kościół z łaskami słynącym obrazem Matki Bożej Pocieszenia. W roku 1589 ustanowiony został Stanisław Gomoliński przez kanclerza i hetmana Jana Zamoyskiego jednym z opiekunów dzieci i majątku założyciela ordynacji zamojskiej na wypadek jego śmierci, funkcji tej wszakże nie miał możności nigdy objąć, gdyż zmarł na rok przed nim – w r. 1604. Pod koniec życia otrzymał Stanisław Gomoliński koadiutora w osobie Marcina Szyszkowskiego, prekonizowanego 24 listopada 1603 r. biskupem tytularnym Christopolis, który też przejął po nim rządy w diecezji. Współczesny heraldyk i historiograf Bartosz Paprocki zapisał o biskupie Gomolińskim, iż był to “człowiek uczony, który obyczaje wielu ludzi poznał i dobrze je umiał [spożytkować], bo pokorę w myśli i godność w dostojeństwie kapłaństwa zachować umiał”.
Krzysztof Rafał Prokop
[Krzysztof Rafał Prokop, „Sylwetki biskupów łuckich”, Biały Dunajec – Ostróg 2001, s. 61-64.]
[„Wołanie z Wołynia” nr 1 (92) ze stycznia-lutego 2010 r., s. 46-48.]
СТАНІСЛАВ ҐОМОЛІНСЬКИЙ
1600 – 1604
Станіслав Ґомолінський народився, ймовірно, в 40-их роках XVI ст., як син спіцимірського каштеляна Яна і Аґнєшкі з Мишковських, дочки віленського каштеляна Марціна Мишковського. Ґомолінські гербу Єліта виводилися з Ґомоліна біля Пьотркова – у тодішньому Сєрадському воєводстві, в якому мали значні володіння і були земельними чиновниками. Пізніше, наприкінці XVII ст., один представник цього роду – Ян-Павел Ґомолінський (біля 1655-1714), осягнув (після попереднього виходу із ордену єзуїтів) гідність єпископа, будучи в 1698-1711 роках київським ординарієм (хіротонія відбулася в 1700 р. в Римі). Близькі вузи рідні пов’язували майбутнього пастиря Луцької дієцезії як з краківським єпископом Петром Мишковським († 1591), так і з влоцлавським єпископом Ієронімом Роз(д)ражевським († 1600) – впливовими постатями церковного, політичного і культурного життя Речі Посполитої Обох Народів останніх десятиліть XVI століття. Станіслав мав трьох братів, серед котрих Анджей неначе вступив до Товариства Ісусового (але ж цьому підтвердження не знаходимо в нових опрацюваннях), натомість Флоріан, одружений з дочкою сєратського каштеляна Анджея Дембовського, запевнив продовження роду.
Майбутній єпископ навчався в молодості в університеті в протестантській Віттенберзі (1559), після чого його прийняли на двір Зиґмунта ІІ Августа і отримав титул королівського секретаря. У наступні роки наблизився до єзуїтів, які раніше були спроваджені до Польщі. Ймовірно, також під їх, власне, впливом вирішив на вибір духовного стану (священиком був, зрештою, його стрий Флоріан) і вже в 1578 р. має титул плоцького схоластика. Потім, 28 серпня 1579 р., став сондецьким архідияконом, але від цієї гідності відмовився 26 квітня 1585 року. Після прийняття в січні 1580 р. ієрейських свячень, Станіслав Ґомолінський виїхав до Італії студіювати. Однак, на Апеннінському півострові не дуже довго забарився, отже вже у січні 1582 р. фактично повернувся до Польщі, тоді канонічно огорнув (будучи делегатом) керівництво у Вроцлавській дієцезії від імені двоюрідного брата Ієроніма Ро(д)ражевського, там же назначений ординарієм 6 листопада 1581 року. У 1583 р. став каноніком у краківській катедрі, що надав йому єпископ Петро Мишковський, натомість 15 березня 1585 р. отримав, як подарунок від короля Стефана Баторія, посаду катедрального препозитора в Познані, яка була вільна після смерті Яна Поводовського. Незабаром отримав каноніка в сандомирській колегіаті. Таку успішно розвиваючу церковну кар’єру увінчав Ґомолінський у 1589 р. призначенням його до єпископського сану.
Аванс у тому ж році на відносно убоге кам’янецьке єпископство, звільнене відходячим до Холмської дієцезії Вавжиньцем Ґосліцьким, отримав Станіслав Ґомолінський, у великій мірі, завдяки підтримці іншого родича (хоча досить далекого) канцлера великого коронного Яна Замойського. Також, будучи кам’янецьким номінатом, брав участь цього ж року в перші дні жовтня у провінційному синоді в Пьотркові, що був скликаний примасом Станіславом Карнковським. Ще раніше, весною 1589 р., взяв участь у сеймі, що відбувся у Варшаві, на якому був призначений для коректури прав. Призначення на ординарія у Кам’янці-Подільському отримав Ґомолінський 12 лютого 1590 р. від папи римського Сикста V, котрий йому при цьому дозволив збереження канонікатів у Кракові та Сандомирі. Однак, уже через рік король Зиґмунт ІІІ Ваза авансував дотеперішнього пастиря Кам’янецької дієцезії на холмське єпископство, а новий папа Римський Григорій XIV здійснив його переведення 31 липня 1591 року.
Будучи холмським ординарієм, Станіслав Ґомолінський став першим канцлером академії, заснованої в 1594 (1595) р. гетьманом Яном Замойським у Замості, статути якої – силою спеціальної булли папи римського Климентія VIII – затвердив у 1595 році. У Красноставі (столиці дієцезії) біля катедрального храму він збудував єпископський палац для себе і наступників. Від імені Апостольського Престолу і католицького єпископату Речі Посполитої Обох Народів Ґомолінський був делегований для ведення переговорів з православною ієрархією з руських земель у справі унії з латинською Церквою. Також брав участь, як один із представників папи, у славетному берестейському синоді, на якому ця унія була укладена, однак не відіграв тоді вагомої ролі, що Бернард Мацєйовський (тоді луцький ординарій). Його, власне, наступником на єпископській столиці в Луцьку він став у 1600 р. (булла призначення від 30 серпня).
Пастирем Луцької дієцезії Станіслав Ґомолінський був заледве чотири роки. 22 січня 1602 р. він заклав у структурах місцевої катедральної капітули пралатуру препозита, який мав стати на чолі колегіуму каноніків. Як його оснащення, визначив бенефіціум парафіяльного костелу в Бресті, з того часу становив осередок нового адміністративного округу в дієцезії (т. зв. берестейська препозитура). Першим препозитом тоді став, з установи єпископа Ґомолінського, канонік Франциск Заєрський – пізніший луцький суфраган. Закладення препозитури, ймовірно, наступило без попередньої згоди Апостольського Престолу. Того ж 1602 року луцький ординарій фундував домініканський конвент при костелі Йоана Хрестителя в Янові Підляському, який також щедро оснастив. Тоді також переніс осередок янівської парафії із вищезгаданої святині до колегіати Пресвятої Трійці, що папа Климентій VIII схвалив у 1604 році. Іншою фундацією єпископа Ґомолінського, однак ще з часів засідання на холмському єпископстві, був монастир бернардинів в Сокалі. Він довірив також їхній опіці місцевий костел з чудотворним образом Матері Божої Потіхи. У 1589 р. Станіслав Ґомолінський був призначений, канцлером і гетьманом Яном Замойським, одним із опікунів дітей і маєтку засновника замойської ординації на випадок його смерті, однак, цю функцію не мав можливості ніколи огорнути, тому що помер на рік раніше від нього – в 1604 році. Наприкінці життя отримав Станіслав Ґомолінський коад’ютора в особі Мартина Шишковського, назначеного 24 листопада 1603 р. титулярним єпископом Хрістополіс, котрий також прийняв після нього урядування в дієцезії. Сучасний геральдик та історіограф Бартош Папроцький написав про єпископа Ґомолінського, що це була “вчена людина, котра пізнала звичаї багатьох людей і добре їх вміла [використати], бо покору в думках і гідність в достоїнстві священства вмів дотримати”.
Кшиштоф-Рафаїл Прокоп
[Krzysztof Rafał Prokop, „Sylwetki biskupów łuckich”, Biały Dunajec – Ostróg 2001, s. 61-64.]
З польської переклала
Людмила Поліщук
[„Wołanie z Wołynia” nr 1 (92) ze stycznia-lutego 2010 r., s. 45-48.]