JERZY CHWALCZEWSKI (Z CHWALCZEWA) 1536 - 1549
JERZY CHWALCZEWSKI (Z CHWALCZEWA)
1536 – 1549
Jerzy Chwalczewski urodził się w latach 80. lub 90. XV w. jako najstarszy syn Andrzeja, dziedzica Skrzebowa, Orpiszewa, Świnkowa i Ociążkowa w ziemi kaliskiej. Jego ród, herbu Trąby, wywodził się z wielkopolskiego Chwalczewa (dziś Chwaliszewo), a do większego znaczenia doszedł na krótko w drugiej tercji XVI stulecia. W wielu opracowaniach hierarcha ten występuje jako Jerzy Falszewski, która to forma jest błędnym zapisem jego właściwego nazwiska, zaczerpniętym z akt spisanych w urzędowym niegdyś w Wielkim Księstwie Litewskim języku białoruskim. Miał Jerzy braci Stanisława, Piotra, Franciszka i Andrzeja, wespół z którymi nabył w r. 1539 od Jana Kościeleckiego połowę miasteczka Raszkowa. Spośród nich Piotr († 1566) był z nominacji króla Zygmunta II Augusta zarządcą dóbr państwowych na Litwie, starostę knyszyńskim i zabielskim, podkomorzym kaliskim, a wreszcie kasztelanem biechowskim. Z kolei Stanisław († 1567), związany przez drugie lata z dworem królowej Bony (był starostą m.in. krzemienieckim, kobryńskim, pińskim, kleckim i horodeckim), zapisał się w pamięci potomnych przede wszystkim jako kronikarz – autor kompilacyjnego, lecz w sumie mało wartościowego dziełka historiograficznego o dziejach polskich, wydanego drukiem dopiero w r. 1829.
Nie wiemy, gdzie Jerzy Chwalczewski pobierał nauki. W młodości, wszakże już jako kleryk, trafił on na dwór biskupa wileńskiego (od r. 1519) Jana z książąt litewskich, naturalnego syna króla Zygmunta I. Dzięki jego poparciu został w maju 1529 r. kanonikiem kapituły katedralnej w Wilnie (kanonię objął po zmarłym wówczas biskupie kamienieckim Wawrzyńcu Międzyleskim), w której awansował w r. 1554 na prałaturę kantora. Jako kanonik wzniósł on sobie w stolicy Wielkiego Księstwa Litewskiego dom. Błędna jest natomiast informacja, jakoby około r. 1525 (czy też później) przybrał Jerzego Chwalczewskiego na swego sufragana Jan z książąt litewskich i wystarał się dlań o tytularne biskupstwo Modonu (Methone). Nie potwierdzają tego ani akta kapituły wileńskiej, ani archiwalia rzymskie. W tym zresztą czasie (mianowicie w latach 1512-1551) był w diecezji wileńskiej już jeden biskup pomocniczy (po dwóch zaś do jednej diecezji w tamtym okresie nie powoływano), mianowicie cysters Jakub, uprzednio opat jędrzejowski, po którym nastąpił dominikanin Feliks (lata 1532-1544). Dopiero pod data 9 maja 1536 pojawia się Chwalczewski w zapiskach kapitulnych jako biskup nominat, ale od razu łucki. Trudno natomiast wykluczyć jednoznacznie przypuszczenie, jakoby już wcześniej przewidywany był on przez króla na biskupstwo żmudzkie lub kijowskie (w tym ostatnim przypadku raczej jednak pomylono go z imiennikiem – Jerzym Sołoką-Talatem z Ejszyszek).
Pasterzem diecezji łuckiej został Jerzy Chwalczewski po translacji do Wilna Pawła Holszańskiego. Papież Paweł III udzielił mu prowizji kanonicznej dnia 28 kwietnia 1536. Nim jeszcze dokument papieski dotarł do rąk Chwalczewskiego, kanonicy wileńscy obrali go na sesji w dniu 19 maja 1536 zarządcą (ekonomem) dóbr biskupich na czas wakatu w tej diecezji. Długo wszakże owej funkcji nie sprawował, gdyż już 2 czerwca t.r. dostarczone zostano miejscowej kapitule brewe zawierające decyzję Stolicy Apostolskiej o przeniesieniu Pawła Holszańskiego z Łucka do Wilna. Ten też zapewne biskup, ewentualnie rządzący już wówczas diecezją poznańską Jan z książąt litewskich, udzielił nominatowi łuckiemu sakry. Po rychlej śmierci wspomnianego księcia Jana († 18 lutego 1538) był zresztą Chwalczewski egzekutorem jego testamentu i w tym charakterze zatroszczył się – stosownie do ostatniej woli zmarłego – o pochowanie Jagiellona we wzniesionej przezeń z myślą o tym kaplicy przy katedrze w Wilnie. Przez cały zresztą okres swego zasiadania na biskupstwie łuckim pasterz ten zachował jak najściślejsze związki z diecezją wileńską. Nadal bowiem był jeszcze przez pewien czas członkiem miejscowej kapituły katedralnej jako jej kantor (podobnie jak Paweł Holszański pozostał jej archidiakonem aż do chwili swej translacji do Wilna), posiadał też probostwa w Giedrojciach, Jeziorosach, Łyntupach i – szczególnie eksponowane – w Witebsku. W związku z powyższym uczestniczył wciąż w sesjach kapitulnych, wziął też udział w synodzie diecezjalnym, jaki odbył się w stolicy Wielkiego Księstwa Litewskiego w dniu 19 maja 1538. Dopiero 24 października 1538 przekazał przez swego notariusza Stanisława Pełkę rezygnację z posiadanej kantorii, z której ustąpił wszakże na rzecz młodszego brata Andrzeja Cnwalczewskiego. Nie oznaczało to bynajmniej kresu związków biskupa z Łucka z katedrą wileńską (jako uczestnika sesji kapituły widzimy go jeszcze nawet w dniu 10 maja 1546).
Pasterzowanie Jerzego Chwalczewskiego w diecezji łuckiej stanowi doniosły okres w jej dziejach. W biskupim Łucku, gdzie dotąd rolę kościoła katedralnego pełniła nieduża kaplica wzniósł on okazałą świątynię z ciosowego kamienia, której budowa (nie wykluczone, że zapoczątkowana jeszcze przez poprzednika) ukończona została w r. 1544 i wówczas też nastąpiło jej uroczyste poświęcenie. Nową katedrę, w której prace wykończeniowe trwały jeszcze i po jego śmierci, wyposażył on w bogate paramenty. Inną poczesną zasługą Chwalczewskiego było zorganizowanie kapituły katedralnej. W chwili jego wstąpienia na biskupstwo tworzyło ją trzech kapłanów, którzy wszakże rezydowali w posiadanych probostwach, a nie przy katedrze (z wyjątkiem Stanisława Szczekockiego, który był proboszczem łuckim). Pasterz ten wybudował w r. 1544 przy nowowzniesionej świątyni kurie kanonicze i zobowiązał członków kapituły do zamieszkiwania w nich. Uprzednio jeszcze, w r. 1541, powiększył jej skład, erygując wówczas i uposażając prałaturę archidiakona i dwa kanonikaty: „fundi” Torczyn i kaznodziei. Z kolei w r. 1544 utworzył jeszcze prałaturę kustosza. Najdalej też w r. 1545 dokonał ich obsadzenia (za wyjątkiem być może kanonii torczyńskiej). Powiększył również dobra fundacyjne kościoła katedralnego i samej kapituły. W roku 1542 przeprowadził Jerzy Chwalczewski synod diecezjalny w Janowie Podlaskim, które to miasto nadal pozostało główną rezydencją pasterzy diecezji łuckiej, choć i w samym Łucku wybudował on kurię biskupią. Miał też własny dwór w Brześciu, najchętniej jednak przebywał w Torczynie, dla którego wystarał się od króla Zygmunta I w r. 1540 (10 lipca) o przywilej nadania praw miejskich. Tam też, we wzniesionym jego własnym sumptem, obronnym zamku biskupim, zmarł w drugiej połowie lutego 1549 r. Pochowany został Jerzy Chwalczewski w nowej świątyni katedralnej w Łucku, która jemu właśnie zawdzięczała swe powstanie. Bez wątpienia był on jednym z najbardziej zasłużonych pasterzy w przedrozbiorowych dziejach diecezji łuckiej.
Krzysztof Rafał Prokop
[Krzysztof Rafał Prokop, „Sylwetki biskupów łuckich”, Biały Dunajec – Ostróg 2001, s. 44-47.]
[„Wołanie z Wołynia” nr 2 (87) z marca-kwietnia 2009 r., s. 46-48.]
ЄЖИ ХВАЛЬЧЕВСЬКИЙ (З ХВАЛЬЧЕВА)
1536 – 1549
Єжи Хвальчевський народився у 80-х або в 90-х роках ХV століття. Був старшим сином Андрія, спадкоємця Скшебова, Орпішева, Свінкова та Очьонжкова на Калішській землі. Його рід гербу Тромбу походив із вєлькопольського Хвальчева (нині Хвалішево), велику роль відігравав короткий період у другій терції XVI століття. У багатьох опрацюваннях цей ієрарх виступає як Єжи Фальчевський, ця форма є помилковим записом його властивого прізвища, взятого із акт, писаних урядовою на той час у Великому Князівстві білоруською мовою. Єжи мав братів: Станіслава, Петра, Франциска і Андрія, разом із якими в 1539 році від Яна Костелецького придбав половину містечка Рашкова. Серед них Петро († 1566) був із номінації короля Зиґмунда ІІ Августа розпорядником державних маєтностей у Литві, книшинським і забєльським старостою, калішським підкоморієм і нарешті бєховським каштеляном. Станіслав, у свою чергу, пов’язаний довгі роки з двором королеви Бони (зокрема, був кременецьким, бобринським, пінським, клецьким і городецьким старостою), залишився в пам’яті нащадків перед усім автором хронік – автор компіляційного, але мало цінного історіографічного твору про польську історію, який вийшов друком лише в 1829 році.
Не знаємо, де Єжи Хвальчевський навчався. У молодості, однак, уже будучи семінаристом, він потрапив на двір Віленського єпископа (від 1519 р.) Яна з литовських князів, нешлюбного сина короля Зиґмунта І. Завдяки його підтримці у травні 1529 року став каноніком кафедрального капітулу у Вільні (канонію отримав після померлого в той час Кам’янецького єпископа Вавжинця Мєндзилєського), де в 1554 році авансував на пралатуру кантора. Будучи каноніком, він збудував собі дім у столиці Великого Литовського Князівства. Натомість помилковою є інформація, ніби біля 1525 року (чи пізніше) Єжи Хвальчевського призначив своїм суфраганом Ян із литовських князів і випросив для нього титулярне єпископство Модону (Methone). Цього не підтверджують ані акти віленського капітулу, ані римські архіви. Зрештою в цей час (а саме в 1512-1551 роках) уже був один єпископ-помічник у Віленській дієцезії, а по двоє до однієї дієцезії на той час не призначали, це був цистерціанець Якуб, до цього Єнджеєвський абат, після якого прийшов домініканець Фелікс (1532-1544 роки). Лише під датою 9 травня 1536 року з’являється Хвальчевський у капітульних записках як єпископ-номінант, але відразу Луцький. У той же час важко відкинути припущення ніби вже раніше це передбачав король, але із Жмудським або Київським єпископством (у останньому випадку, однак, скоріше його помилково поплутали із тезкою Єжи Солокою-Талатом із Ейшишок).
Пастирем Луцької дієцезії Єжи Хвальчевський став після переведення до Вільна Павла Гольшанського. Папа Римський Павло ІІІ вділив йому канонічну провізію 28 квітня 1536 року. Ще до того як папський документ потрапив до рук Хвальчевського, Віленські каноніки обрали його на сесії 19 травня 1536 року управителем (економом) єпископських маєтностей під час вакату в цій дієцезії. Однак виконував цю функцію недовго, тому що вже 2 червня того ж року місцевому капітулу було доставлене бреве, в якому містилося рішення Апостольської Столиці про переведення Павла Гольшанського із Луцька до Вільна. Напевно той же єпископ, імовірно урядуючий уже тоді Познанською дієцезією, Ян із литовських князів, вділив луцькому номінанту хіротонію. Згаданий князь Ян незадовго помер († 18 лютого 1538 року). Хвальчевський був виконавцем його заповіту, і в цьому характері заопікувався, відповідно з останньою волею померлого, похованням Яґеллона у побудованій ним з цією метою каплиці біля катедри у Вільні. До речі, протягом усього періоду свого урядування в Луцькому єпископстві цей пастир зберіг якнайтісніші зв’язки з Віленською дієцезією. Адже надалі ще певен час був членом місцевого кафедрального капітулу, будучи його кантором (подібно до Павла Гольшанського, який залишився його архидияконом аж до моменту свого переведення до Вільна), мав також парафії в Гєдройцях, Єзьоросах, Линтупах і особливо представлені у Вітебську. У зв’язку з цим постійно брав участь у капітульних сесіях, також взяв участь у дієцезіальному синоді, який відбувся в столиці Великого Литовського Князівства 19 травня 1538 року. Лише 24 жовтня 1538 року передав своїм нотаріусом Станіславом Пелкою відмову від канторії, яку передав молодшому брату Андрія Хвальчевського. Це ані трохи не означало закінчення зв’язків єпископа із Луцька з віленською кафедрою (учасником сесії капітулу ми бачимо його ще 10 травня 1546 року).
Пастирювання Єжи Хвальчевського в Луцькій дієцезії становить визначний період в її історії. У єпископському Луцьку, де до того часу роль кафедрального костелу відігравала невелика каплиця, він побудував величний храм із тесаного каміння, будівництво якого (не виключене, що започатковане ще попередником) було закінчене в 1544 році й тоді відбулося його урочисте посвячення. Нову кафедру, в якій остаточні праці тривали ще і після його смерті, він оснастив багатими апартаментами. Іншою великою заслугою Хвальчевського була організація кафедрального капітулу. У момент його вступу на єпископство до нього входили три священики, котрі, однак, перебували у своїх парафіях, а не при кафедрі (за винятком Станіслава Щекоцького, котрий був Луцьким настоятелем). Цей пастир побудував у 1544 році біля новозбудованого храму каноничі курії та зобов’язав членів капітулу мешкати в них. Ще раніше, в 1541 році, збільшив її склад, створюючи тоді і забезпечуючи прелатуру архідиякона і два канонікати: «fundi» Торчин і проповідника. У свою чергу в 1544 році утворив ще прелатуру хранителя. Найпізніше в 1545 році призначив настоятелів (за винятком, ймовірно, Торчинської канонії). Збільшив також фундаційні добра кафедрального костелу і самого капітулу. У 1542 році Єжи Хвальчевський провів дієцезіальний синод у Янові-Підляшському, так як це місто надалі залишалося головною резиденцією пастирів Луцької дієцезії, хоча і в самому Луцьку він побудував єпископську курію. Мав також власне помістя в Бересті, однак, із найбільшим задоволенням перебував у Торчині, для якого від короля Зиґмунда І в 1540 році (10 липня) отримав привілей надання міських прав. Там само, у збудованому на його власні кошти оборонному єпископському замку, помер у другій половині лютого 1549 року. Похований Єжи Хвальчевський у новому кафедральному храмі в Луцьку, який завдячував йому своєю появою. Без сумнівів, він був одним із найбільш заслужених пастирів у історії Луцької дієцезії до поділів Польщі.
Кшиштоф-Рафаїл Прокоп
[Krzysztof Rafał Prokop, „Sylwetki biskupów łuckich”, Biały Dunajec – Ostróg 2001, s. 44-47.]
З польської переклала
Ірина Андрощук
[„Wołanie z Wołynia” nr 2 (87) z marca-kwietnia 2009 r., s. 46-48.]