Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

Kyrylivka na Volyni (UA)

Кирилівка, 30-ті роки ХХ ст.

 КИРИЛІВКА   НА   ВОЛИНІ

   МОЄ   РОДИННЕ   ГНІЗДО

 

Сьогодні на місці мого родинного гнізда, Кирилівки, росте буйний ліс, а навколо знаходяться пагорби та річка. Словом, мальовничий прекрасний пейзаж. На жаль, містить у собі стільки сліз, людських трагедій та болісних спогадів пам’ятного Великодня 16 квітня 1943 року. Про цю трагедію нагадує великий залізний хрест, поставлений у лісі з ініціативи Товариства Польської Культури в Дубному у 2005 році.

Це тут спочивають останки 28 поляків, мешканці Кирилівки, вбиті бандерівцями. А серед них мої близькі, дідусь і бабуся – Марія і Юзеф Чіхонські.

 

* * *

Разом із кузинкою Гелькою, мешканкою Лєгниці (Польща), згадуємо родинну Кирилівку – 37 господарств, 142 мешканці. Неподалік Шумськ, десь поруч Смоляри, Тартак, Любомирка, Градки, Довге Поле.

У ліску стояв пам’ятний дубовий хрест, поставлений у 1912 році на честь невідомого солдата. У центрі села був панський двір. Пан Ітар після війни виїхав до Польщі. Пані була доброю жінкою, завжди підтримувала бідних, погорільців.

На свято Архангела Михаїла, 29 вересня, було храмове свято, але священик доїжджав із Дубна, раз на місяць. Уже збирали матеріали на будівництво каплиці.

Поляки та українці жили в згоді, мали спільні плани, разом працювали і святкували. На жаль, війна знищила все, зруйнувала плани мешканців Кирилівки, а сусідська приязнь змінилася в ненависть.

 

* * *

Незважаючи на плин часу, Гелька зберегла в пам’яті свою юнацьку любов із Кирилівки. Зі сльозами на очах згадує, як її мамі снився пророчий сон: зруйнована стіна. Так як та стіна уві сні, так і в дійсності в один момент рухнуло і розвалилося їх життя. Гелька згадує далі:

«Мама із тіткою мали передчуття і пішли побачити, що діється у сусіда, а він не хотів їх впустити. Там була драма. Донька застрелена, а її 6-річна донечка поранена втекла через вікно. Батько заховався в полі, Олеся і Льодзя були вдома. Прийшов Петро Шевчук і сказав: утікай! бо буде погано і не в змозі буду допомогти вам, тому що такий прийшов час. Тато раніше пішов до Дубна, щоб знайти безпечний притулок, а ми разом із малою сестрою Владзею поспішили за ним. Ми дійшли до Смолярів, там Попель тримав нас на даху цілий тиждень, потім ми пішли до Дубна, а тато чекав на нас біля колії».

Люди через ліс втікали від бандерівців: Владзя Орембова, Стаха, Валерка з Ромкою Войцеховським, батьки Валерки, Клімкевичі та 4 дітей.

Бандерівці напали на них у лісі, зачаїлися на фурманках та вкинули в річку дво- і трирічних дітей. Валерка і Ромка, коли дізналися, що їх діти не живуть, не хотіли вже втікати, підняли руки на знак того, що здаються, і бандерівці їх застрелили…».

 

* * *

Якими ж болісними є також мої спомини, хоча вже минуло 65 років від тих подій. Моїй мамі, Йоанні Чухонській, чудом вдалося уникнути смерті та втекти з Кирилівки до Дубна. Мама походила з багатодітної родини. Її брати і сестри – це Стася, Мариня, Анеля, Пауліна, Франя і Павло. Стася трагічно загинула, тому що під час завірюхи зірвалася балка з даху, а мала на той час лише 17 років. Анеля виїхала до Польщі. Мариню вивезли в Німеччину, потім повернулася до Польщі та разом із Анелею поселилися біля Білостоку. Павлу також вдалося в 1943 році втекти з Кирилівки. А Франя, мабуть, у 1947 році виїхала до Чехії та вийшла заміж за чеха.

 

* * *

Запалюю свічки біля хреста в Кирилівці, повертаючись до спогадів, розповідей мами. Уявляю собі той дім, в якому жила моя мама, і садок біля нього. Бачу той дах, де від рання до смеркання вона ховалася із малим синочком, моїм братом Альфредом. Чую відголоси пострілів, скерованих у бік глухого дідуся Юзефа і бачу переляк у очах моєї бабусі (німкені за походженням), коли бандерівці наказали їй показати садок і там застрелили.

Завжди почувала себе полькою, нині маю вже Карту поляка і вже кілька років я є головою Товариства Польської Культури в Дубному. Свої спогади, разом із молитвою, присвячую мешканцям Кирилівки, тій, якої нині вже немає.

Чухонські, Шашкевичі, Войцеховські, Гришпінські, Хоїнські, Орембовські, Клімкєвичі, Бойки, Яницькі – прагну всіх Вас вберегти від забуття.

Добрий Ісусе, а наш Господе, дай їм вічне спочивання...!

 

Марія Божко

 

Дубно, січень 2009

 

P.S. Прошу відгукнутися всіх тих, котрі зберегли у своєму серці Кирилівку.

Марія Божко

вул. Гірницька 11 А

35604 м. Дубно

Рівненська область

 

З польської переклала

Ірина Андрощук 

 

[«Волання з Волині» ч. 1 (86) від січня-лютого 2009 р., 5-6 стор.]

 

 

Kiryłuwka na Wołyniu (PL)

MOJE   RODZINNE   GNIAZDO

KIRYŁÓWKA   NA   WOŁYNIU

 

Dziś na miejscu mojego rodzinnego gniazda, Kiryłówki, rośnie bujny łaś, a wokół pagórki i rzeka. Słowem, malowniczy, urokliwy krajobraz. Niestety kryje w sobie tyle łez, ludzkich tragedii i bolesne wspomnienia pamiętnej Wielkanocy 16 kwietnia 1943 roku. O tej tragedii przypomina potężny, żelazny krzyż postawiony w lesie z inicjatywy Towarzystwa Kultury Polskiej w Dubnie w 2005roku.

To tu spoczywają szczątki 28 Polaków, mieszkańców Kiryłówki, zamordowanych przez banderowców. A wśród nich są moi bliscy, dziadkowie – Maria i Józef Cichońscy.

 

* * *

Wraz z kuzynką Helcią, mieszkającą w Legnicy (Polska), wspominamy rodzinną Kiryłówkę 37 domostw, 142 mieszkańców. Niedaleko Szumsk, gdzieś obok Smolary, Tartak, Lubomirka, Gradki, Długie Pole.

W lasku stał pamiątkowy, dębowy krzyż, postawiony w 1912 roku na cześć nieznanego żołnierza. W centrum wsi był pański dwór. Pan Itar po wojnie wyjechał do Polski. Pani była dobrą kobietą, zawsze wspierającą biednych, pogorzelców.

Na świętego Michała Archanioła, czyli 29 września obchodzono odpust, ale ksiądz dojeżdżał z Dubna, raz w miesiącu. Zbierano już materiały na budowę kaplicy.

Polacy i Ukraińcy żyli obok siebie zgodnie, mieli wspólne plany, razem pracowali i świętowali. Niestety, wojna zniszczyła wszystko, zrujnowała plany mieszkańców Kiryłówki, a sąsiedzką przyjaźń zamieniła w nienawiść.

 

* * *

Mimo upływu czasu, Helcia zachowała w pamięci swą młodzieńczą miłość z Kiryłówki.  Ze łzami w oczach wspomina, jak jej  mamie przyśnił się proroczy sen, wywrócona ściana. Jak ta ściana ze snu, tak w rzeczywistości w jednej chwili runęło i zawaliło się ich życie. Helcia wspomina dalej:

Mama z ciotką miały przeczucie i poszły zobaczyć co się dzieje u sąsiada, a on nie chciał ich wpuścić. Tam dramat. Córka zastrzelona, a jej 6-letnia córeczka ranna uciekła przez okno. Ojciec schował się w polu, Ołesia i Lodzia były w domu. Wtedy przyszedł Piotr Szewczuk i powiedział: uciekaj! bo będzie źle i nie dam rady wam pomoc, bo taki przyszedł czas. Tato wcześniej poszedł do Dubna, żeby znaleźć bezpieczne schronienie, a my wraz z małą siostrą Władzią pospieszyłyśmy za nim. Doszłyśmy do Smolarów, tam Popiel nas trzymał na strychu cały tydzień, potem poszłyśmy do Dubna, a tato na nas już czekał nad torami.

Ludzie przez lasy uciekali przed banderowcami: Władzia Orębowa, Stacha, Walerka z Romkiem Wojciechowskim, rodzice Walerki, i Klimkiewiczowie, i 4 dzieci.

Banderowcy napadli ich w lesie, zaczaili się na furmankę i wrzucili do rzeki 2- i 3-letnie dzieci. Walerka i Romek, gdy dowiedzieli się, że ich dzieci nie żyją nie chcieli już uciekać, podnieśli ręce na znak poddania się i banderowcy ich zastrzelili...

 

* * *

Jakże bolesne są również moje wspomnienia, choć minęło już 65 lat od tamtych wydarzeń. Mojej matce, Joannie Cichońskiej, cudem udało się uniknąć śmierci i uciec z Kiryłówki do Dubna. Mama pochodziła z wielodzietnej rodziny. Jej rodzeństwo to: Stasia, Marynia, Aniela, Paulina, Frania i Paweł. Stasia zginęła tragicznie, bo w czasie wichury zerwała się belka z dachu, a miała zaledwie 17 lat. Aniela wyjechała do Polski. Marynię wywieźli do Niemiec, potem wróciła do Polski i wraz z Anielą osiedliły się w okolicy Białegostoku. Pawłowi tez udało się w 1943 roku uciec z Kiryłówki. A Frania chyba w 1947 roku wyjechała do Czech i wyszła za mąż za Czecha.

 

* * *

Palę znicze pod krzyżem w Kiryłówce, wracając do wspomnień, opowieści mamy. Wyobrażam sobie ten dom i ogród, w którym mieszkała moja mama. Widzę ten strych, na którym od świtu do nocy ukrywała się z małym synkiem, moim bratem Alfredem. Słyszę odgłosy strzałów skierowanych w stronę głuchego dziadka Józefa i widzę przerażenie w oczach mojej babci (Niemki z pochodzenia), gdy banderowcy kazali pokazać jej ogród i tam zastrzelili.

Zawsze czułam się Polką, dziś mam już Kartę Polaka i od kilku lat jestem prezesem Towarzystwa Kultury Polskiej w Dubnie. Swoje wspomnienia wraz z modlitwą, poświęcani mieszkańcom Kiryłówki, tej, której dziś już nie ma.

Cichońscy, Paszkiewiczowie, Wojciechowscy, Gryszpińscy, Choińscy,    Orębowie, Klimkiewiczowie, Bojko, Janiccy – pragnę Was wszystkich ocalić od zapomnienia.

Dobry Jezu, a nasz Panie, daj Im wieczne spoczywanie... !!

 

Maria Bożko

 

Dubno (Ukraina), styczeń 2009

 

P.S. Proszę o kontakt wszystkich tych, którzy Kiryłówkę zachowali w swoim sercu.

Maria Bożko ul. Girnicka 11-A

35604 m. Dubno

Rivneńśka obł. Ukraina

tel. +380 3656 41813

lub +380 668 791 862

 

[„Wołanie z Wołynia” nr 1 (86) ze stycznia-lutego 2009 r., s. 5-6.]

 

Święta

Wtorek, XXVII Tydzień zwykły
Rok B, II
Dzień Powszedni

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
9776752

Statystyki

Zegar