Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

Zmist (UA)

Spis treści (PL)

SPIS  TREŚCI

 

s. 3:            Ustawa o własności kościelnej

s. 4:            Zofia PERETIATKOWICZ, Do Ziemi Wołyńskiej

s. 5-6:         Maria BOŻKO, Moje rodzinne gniazdo Kiryłówka na Wołyniu

s. 7:            Michał KOWALUK, Sportowe życie Wołynia

s. 8-10:       ks. Władysław CZAJKA, „Niech żywi nie tracą nadziei!”

s. 11-20:     Mieczysław MALINOWSKI, Ważniejsze rocznice Kościoła Rzymskokatolickiego na Wołyniu przypadające w 2009 r.

s. 21-22:     ks. Mieczysław MALIŃSKI, Twoja wada główna

s. 22-24:     Krzysztof KOŁTUN, Gromniczny płomień

s. 24-25:     ks. Jan NOWAK (opr.), Życie wieczne

s. 26-29:     Danuta LENIK, Droga krzyżowa z polskimi przesiedleńcami do Kazachstanu

s. 30:         Renata RZEŹNIK, Podróż wspomnień

s. 31-38:    ks. Witold Józef KOWALÓW, Być prorokiem. Ks. Władysław Bukowiński, proboszcz w Łucku

s. 39:         Katolicy z Dniepropietrowska żądają zwrotu świątyni

s. 40:          bp Stanisław PADEWSKI, Komunikat w sprawie profanacji Świętego Krzyża Pańskiego przed kościołem św. Józefa w Dniepropietrowsku

s. 41-42:     Krzysztof WOJCIECHOWSKI, Nie tylko o Wołyniu

s. 43-44:     Irena MOROZ, Zacny gość w gimnazjum zdołbunowskim

s. 44-45:     Kronika Parafii Ostrogskiej

s. 46-48:     Krzysztof Rafał PROKOP, Paweł Algimunt Holszański 1507-1536  

 

[„Wołanie z Wołynia” nr 1 (86) ze stycznia-lutego 2009 r., s. 2.]

Zakon Ukrajiny szczodo prawa relihijnych orhanizacij... (UA)

Закон України щодо права релігійних організацій

на постійне користування земельною ділянкою

 

Голосування відбулося 15 січня 2009 р. За Закон України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо права релігійних організацій на постійне користування земельною ділянкою)» (реєстр. № 0973 від 23.11. 07) проголосувало 327 народних депутатів України. Про це РІСУ повідомили у відділі зовнішніх зв’язків ХДС.

Основним завданням Закону є врегулювання питання щодо надання релігійним організаціям права постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності. Йдеться про поновлення порядку стосовно надання релігійним організаціям земельних ділянок, що існував до 1 січня 2002 р. – до набуття чинності Земельним кодексом України.

Ухвалення Закону, за словами представників ХДС, сприятиме подоланню дискримінації релігійних організацій, пов'язану з тим, що вони, на відміну від інших юридичних осіб, згідно із Земельним Кодексом України, до сьогодні не мали права володіти земельними ділянками на праві власності та права постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності. Надання ж земельних ділянок релігійним організаціям виключно на праві оренди та встановлення розміру орендної плати органами місцевого самоврядування призводило до волюнтаристського ставлення з боку вказаних органів практично до усіх релігійних організацій в залежності від регіональних конфесійних уподобань, спричиняло дискримінацію релігійних організацій і порушення принципу їх рівності перед законом.

Необхідність надання релігійним організаціям права постійного користування земельними ділянками підтримується усіма провідними Церквами України, зокрема Українською Православною Церквою, Українською Православною Церквою Київського Патріархату, Українською Греко-Католицькою Церквою та протестантськими Церквами. На необхідності законодавчого розв’язання цього питання наголошувалося в усіх зверненнях Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, що впродовж 2005-2008 рр. надсилалися ВРЦіРО на адресу Президента України, Прем’єр-міністра України, Голови Верховної Ради України та голів депутатських фракцій, зокрема у зверненні ВРЦіРО до В.М. Литвина від 16.12. 2008 р.

Ухвалений законопроект був восьмим, що впродовж 2003-2007 рр. вносилися до Верховної Ради України з метою розв'язання цього питання. Зокрема, у 2005-2006 рр. головою Християнсько-Демократичного Союзу Володимиром Стретовичем двічі подавалися аналогічні законопроекти (реєстр. № 8409 від 03.11. 05 та № 1101 від 30.06. 06). Після відхилення у жовтні 2006 р. останнього з них з політичних міркувань тодішньою коаліцією, представники ХДС зосередилися на підтримці аналогічного законопроекту народних депутатів Р. Лук'янчука, Я. Сухого та О. Турчинова, який у червні 2007 р. був прийнятий у першому читанні. При підготовці вказаного законопроекту до другого читання до нього було внесено пропозиції першого заступника голови ХДС Володимира Марущенка.

Надання релігійним організаціям права постійного користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності переважно стосується тих земельних ділянок і тих релігійних організацій, що на сьогодні вже є користувачами відповідних земельних ділянок. Враховуючи зниження темпів зростання кількості релігійних організацій в Україні, відсоток нових земельних ділянок, що отримують у постійне користування релігійні організації, є відносно незначним. З огляду на це, ухвалення Закону не спричинить перерозподілу сил у релігійному середовищі, не загострить міжрелігійних відносин, а також не спричинить поширення в Україні новітніх релігійних рухів, йдеться у повідомленні ХДС.

Законом передбачено надання релігійним організаціям саме права постійного користування земельними ділянками, а не права власності на них. Власниками ж відповідних земельних ділянок залишаються держава та відповідні територіальні громади.

Ухвалення Закону, як йдеться у повідомленні, сприяє гармонізації державно-церковних відносин в Україні та є вагомим внеском у забезпечення суспільно значущої діяльності Церков і релігійних організацій.
Закон було підтримано депутатськими фракціями Партії регіонів, БЮТ, Блоку Литвина та частиною фракції «Наша Україна – Народна Самооборона». Не голосувала фракція Комуністичної партії та більша частина НУ-НС. Проти ухвалення Закону проголосували народні депутати В. В'язівський, С. Довгий, П. Жебрівський, Р. Зварич, В. Карпук, Я. Кендзьор, В. Мойсик, І. Стойко, Р. Ткач та П. Ющенко (фракція НУ-НС).


http://www.risu.org.ua
http://christusimperat.org/uk/node/8221


[«Волання з Волині» ч. 1 (86) від січня-лютого 2009 р., 3-4 стор.]

 

Ustawa o własności kościelnej (PL)

Ustawa o własności kościelnej

 

Ukraiński parlament umożliwił wspólnotom religijnym przejmowanie na własność lub w wieczyste użytkowanie terenów należących do państwa bądź gmin. Do tej pory można było dla celów religijnych jedynie wynajmować teren publiczny, na którym wybudowano na przykład kościół, a cenę wynajmu określał każdorazowo urzędnik, co otwierało pole do korupcji i dyskryminacji.

Nowa ustawa rozwiązuje ostatecznie ten problem, zalecając przekazywanie terenów w wieczyste użytkowanie. Tym samym – jak czytamy w oświadczeniu parlamentu – ustawodawca chce polepszyć relację państwa ze wspólnotami religijnymi, a także przyczynić się do rozwoju ich działalności, również na polu społecznym.

Nierozwiązanym problemem na Ukrainie pozostaje natomiast zwrot majątków kościelnych, w tym tak bezspornych, jak na przykład świątynie. Dotkliwie przekonują się o tym katolicy w Dniepropietrowsku, którzy od 18 lat bezskutecznie walczą o odzyskanie kościoła św. Józefa. W listopadzie podpisano co prawda umowę z władzami miejskimi, która przewiduje restytucję świątyni, jednakże w tych dniach wpłynął do wspólnoty katolickiej wniosek o wypłacenie 5 mln dolarów odszkodowania amerykańskiej firmie, która kupiła katolicką świątynię i zamierzała ją przekształcić w kasyno. W takiej sytuacji wierni dniepropietrowskiej parafii zagrozili wyjściem na ulice. Liczą bowiem na wsparcie lokalnej społeczności. – Popierają nas zarówno prawosławni, jak i niewierzący.

RV / Kijów

 

Internetowy Dziennik Katolicki, 20 stycznia 2008 roku

 

[„Wołanie z Wołynia” nr 1 (86) ze stycznia-lutego 2009 r., s. 3.]

 

Nechaj żyvi ne vtraczajut' nadiji (UA)

Ks. Kan. Władysław Czajka. Fot. ks. Witold Józef Kowalów

НЕХАЙ   ЖИВІ   НЕ   ВТРАЧАЮТЬ   НАДІЇ!

 

Надійшов час адвентового збирання крихт нашої надії. Хотів би розповісти про молоду країну, яка швидко розвивається. Про креативних людей. Хотів би написати…, але економічна криза викриває те, що здавалося вже гарним. Виявилося, що Україна жила в кредит і зараз у банках уже ніхто не хоче давати позичок.

Усе має мати фундамент, має мати своє коріння. Історія, яка завжди є вчителькою життя, приходить до нас із допомогою: «інколи має щось заболіти, щоб могло жити». Незважаючи на такі або інші труднощі, волинська земля наповнюється СВІТЛОМ. Також листи, які пишемо один до одного – це обмін досвідом, і кожен із них становить новий промінь.

Із спогаду про голодомор в Україні в роки до ІІ світової війни (а саме 1932-33) випливають світло, надія. Із словами Ісуса «Правда нас визволить» пов’язане нове життя. Думаю, що це світло буде розповсюджуватися далі…

28 червня 2008 р., у переддень відпусту св. апостолів Петра і Павла, на нашому прикостельному терені, за участю православних, греко-католицьких  духовних осіб, представників обласної влади ми відкрили таблицю, присвячену подіям 75-літньої давнини. А 1 листопада 2008 р. біля цієї ж стіни пам’яті ми читали спогади тих, котрі пережили цю трагедію.

Під оком св. Терези від Дитятка Ісус і милосердного Обличчя, реліквії котрої ми на постійно прийняли до храму в Рівному, у неділю 28 вересня, наші члени Легіону Марії проїжджають Рівненщину, піклуючись про спільноти Легіону в Здолбунові, Корці та Костополі. Чудотворні медальйончики, які вони роздавали (навіть на вулиці), допомагають нав’язати контакти із людьми. Певна мусульманка, родом із Азербайджану, після отримання такого медальйончика в лікарні та швидкого одужання приходить зараз до костелу. Можливо, це один із десяти, про які говорить Євангеліє. Добрий приклад, який походить із Холма, процентує. Коли говорив про святу кармелітку, пригадався мені о. Генріх Самуль, котрий пише у своєму вірші: «Це мала св. Тереза багатьох на місії послала».

Можемо сказати, що місії є тут, бо багато людей перебуває у в’язницях. Завдяки вірі світських вдається цих ізольованих від суспільства людей привертати до спільноти віруючих. Маємо 4 нових катехуменів. Не так давно була посвячена католицькими, православними і протестантськими духовними особами так звана зала духовності у в’язниці, вона має служити водночас каплицею та місцем культурно-мистецьких заходів.

У неділю великоднього періоду парафіяни із неокатехуменальних спільнот проходили вулицями Рівного, щоб зустрічним людям говорити про пережиту віру. Здається, що в наших парафіях наступає епоха світських людей, тим більше, що священиків і черниць тут є стільки, як на ліки. Це також підтверджує загальне переконання, що відновлення парафії не може обмежуватися лише до людей, які моляться у костелі. «Церква існує для того, щоб євангелізуати» (Папа Римський Павло VІ). «Випливи на  глибінь, Львівсько Церкво» – ми почули з вуст митрополита Мечислава Мокшицького в день його інґресу 22 листопада 2008 р. З великою сердечністю ми дякували кардиналу Мар’яну Яворському, котрий закінчив службу Львівського митрополита. Представники президента України, обласної та міської влад Львівщини, кардинал Руїні з Ватикану підкреслюють, як багато змінилося в позитивний бік за ці кільканадцять років.

18 жовтня 2008 року відбулося посвячення костелу в Костополі. Під музику оркестру ми вітали гостей. Були католики, православні, протестанти. Були представники міської та районної влад із Костополя і Янова Любельського. Були «короваї» і багато молитви. Урочистість тривала приблизно 4 години. Бог подарував нам прекрасне свято і залишив заклик: ЯК ЗБІЛЬШИТИ ОТРИМАНЕ ДОБРО? Дякую священикам, єпископам, черницям, світським особам, котрі по різному виявили свою солідарність із костопільською Церквою.

Ми в Рівному будемо згадувати під час святкування Різдва Христового 460-у річницю будівництва першого католицького костелу в місті. Поволі, з великими труднощами, триває будівництво парафіяльного дому в Рівному. Посвячений у свято Божого Милосердя православним митрополитом Євсевієм і єпископом Маркіяном Трофим’яком бічний вівтар, разом із дорогою світла прикрашають храм. Великим завданням у наступному році буде виготовлення лавок до храму. Тішать нас гарцери, котрі приїжджають перед святами Різдва Христового (у цьому році з Варшави і з Лукова), привозять традиційні пакунки для хворих і самотніх парафіян. Час писання листа є для мене нагодою пригадати, як багато завдячую Богові, як багато доброзичливих людей зустрічаю на своїй дорозі. Є ЗА ЩО ДЯКУВАТИ БОГОВІ ТА ЛЮДЯМ. Тішимося, що архієпископ Ю. Жичінський признав відзнаку «Пам’ять справедливих – Memoria iustorum» Юзефу Лукасєвічу за послідовне будування єдності між народами України та Польщі.

Через кілька тижнів ми станемо на коліна, промовляючи слова «Котрий був зачатий із Духа Святого і народився із Марії Діви». Наші думки помандрують до близьких нам осіб, до наших благодійників, а вілія стане вілією народів на різних континентах. На святковий стіл кладемо Вам волинську облатку, оздоблену квітами з гори Бони із Кременця, щоб поділитися хлібом наших переживань і надії. Поетеса Мечислава Пьотровська із Заліщиків біля Тернополя говорить: «щоб поділитися з тобою тим, що тобі дане, тим, що в мені мешкає».

Із згаданими справами та з багатьма іншими, яких не вдалося розмістити на цьому листку паперу, будемо тривати у вдячності. Нехай веселяться небо і земля. Бог, що приходить, є гарантом, що не будемо лише скупченням сусідів, а завдяки Йому – спільнотою людей. У новий час наше місто буде входити під керівництвом нового мера, котрий належить до греко-католицької Церкви.

Зичимо Вам, щоб Вифлеємська зірка торкнулася Вашої щоденності. Нехай Дитятко Ісус приносить потіху, нехай приносить тим, котрі проходять випробування. Зичимо усім негаснучої надії, ЩОБ ТРИВАТИ!

Ще додам, що Церква на Сході виробила дуже гарний заклик на період Різдва Христового (подібно до польського з періоду Великодня), яким хотів би поділитися: ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ – СЛАВІМО ЙОГО.

Щасливого Нового 2009 року. З Господом Богом.

 

о. Владислав Чайка,

о. Григорій Драус,

Сестри із Згромадження

Сестер Божого Провидіння:

Матеуша, Юлія і Віталіна

 

Рівне – Костопіль, 1 грудня 2008 р.

 

Римо-католицька парафія св. Апостолів Петра і Павла,

вул. Соборна 213,

33001 Рівне, Україна

 

тел. +380 3622 57372  

e-mail: parafiarivne@ukr.net

 

З польської переклала

Ірина Андрощук

 

[«Волання з Волині» ч. 1 (86) від січня-лютого 2009 р., 8-10 стор.]

 

 

Niech żywi nie tracą nadziei! (PL)

NIECH   ŻYWI   NIE   TRACĄ   NADZIEI!

 

Nadszedł czas adwentowego zbierania okruchów naszej nadziei. Chciałbym opowiedzieć o krainie młodej, szybko rozwijającej się. O ludziach kreatywnych. Chciałoby się napisać..., ale kryzys gospodarczy obnaża to, co wydawało się, że już jest piękne. Okazało się, że Ukraina żyła na kredyt i teraz w bankach już nikt nie chce dawać pożyczek.

Wszystko musi mieć fundament, musi mieć swoje korzenie. Historia, która jest zawsze nauczycielką życia, przychodzi nam z pomocą: „czasami musi coś zaboleć, by mogło żyć”. Mimo takich czy innych trudności ziemia wołyńska wypełnia się ŚWIATŁEM. Także listy, które piszemy do siebie nawzajem, to przecież wymiana doświadczeń, i każdy z nich stanowi nowy promień.

Ze wspomnienia śmierci głodowej na Ukrainie w latach przed II wojną światową (zwłaszcza 1932-33) wypływa światło, nadzieja. Ze słowami Jezusa „Prawda was wyzwoli" związane jest nowe życie. Myślę, że to światło będzie się rozprzestrzeniało dalej...

W dniu 28 czerwca, w wigilię odpustu Piotra i Pawła, na naszym terenie przykościelnym z udziałem duchownych prawosławnych, grekokatolików i przedstawicieli władzy wojewódzkiej odsłoniliśmy tablicę poświęconą tym wydarzeniom sprzed 75-ciu lat. Zaś l listopada przy tej samej ścianie pamięci czytaliśmy wspomnienia tych, którzy tę tragedie przeżyli.

Pod okiem św.Teresy od Dzieciątka Jezus i miłosiernego Oblicza, której relikwie przyjęliśmy na stałe do świątyni w Równem w niedzielę 28 września, nasze członkinie Legionu Maryi przemierzają rówieńszczyznę troszcząc się o wspólnoty Legionu w Zdołbunowie, Korcu i Kostopolu. Wręczane przez nich cudowne medaliki (nawet na ulicy), pomagają nawiązać kontakt z ludźmi. Pewna muzułmanka rodem z Azerbejdżanu, po otrzymaniu takiego medalika w szpitalu i szybkim powrocie do zdrowia, przychodzi teraz do kościoła. Może to jest ten jeden z dziesięciu, o których mówi Ewangelia. Dobry przykład pochodzący z Chełma procentuje. Gdy mówię o świętej karmelitance, przypomniał mi się ks. Henryk Samul, który pisze w swoim wierszu: „To święta Teresa mała, na misje wielu posłała”.

Możemy powiedzieć, że misje są tutaj, bo wielu zapełnia więzienia. Dzięki wierze ludzi świeckich udaje się tych braci odizolowanych od społeczeństwa pozyskiwać do wspólnoty wierzących. Mamy nowych 4 katechumenów. Ostatnio poświęcona przez katolików, prawosławnych i protestanckich duchownych tzw. sala duchowości w więzieniu, ma służyć jednocześnie za kaplicę i miejsce zajęć kulturalno-artystycznych.

W niedziele okresu wielkanocnego parafianie ze wspólnot neokatechumenalnych przemierzali ulice Równego, aby napotkanym ludziom mówić o swych doświadczeniach wiary. Wydaje się, że w naszych parafiach nastaje epoka ludzi świeckich, tym bardziej, że kapłanów i sióstr zakonnych jest tutaj jak na lekarstwo. To także potwierdza powszechne przekonanie, że odnowa parafii nie może ograniczać się tylko do ludzi modlących się w kościele. „Kościół istnieje po to, aby ewangelizować” (papież Paweł VI). „Wypłyń na głębię Kościele Lwowski” – usłyszeliśmy z ust metropolity Mieczysława Mokrzyckiego w dniu jego ingresu 22 listopada. Z dużą serdecznością dziękowaliśmy odchodzącemu kardynałowi Marianowi Jaworskiemu. Przedstawiciele prezydenta Ukrainy, władze wojewódzkie i władze miasta Lwowa, kardynał Ruini z Watykanu podkreślają jak wiele się zmieniło na korzyść w ciągu tych kilkunastu lat.

18 października 2008 r. odbyło się poświęcenie kościoła w Kostopolu. Przy muzyce orkiestry witaliśmy gości. Byli katolicy, prawosławni, protestanci. Byli przedstawiciele władzy miejskiej i rejonowej z Kostopola i Janowa Lubelskiego. Były „korowaje” i dużo modlitwy. Uroczystość trwała blisko 4 godziny. Bóg podarował nam przepiękne święto i pozostawił wezwanie: JAK POMNOŻYĆ OTRZYMANE DOBRO? Dziękuję księżom biskupom, kapłanom, siostrom zakonnym, osobom świeckim, którzy na różny sposób okazali swoją solidarność z Kościołem kostopolskim.

My w Równem będziemy wspominać na Boże Narodzenie 460. rocznicę budowy pierwszego katolickiego kościoła w mieście. Powoli, bo z wielkim trudem trwa budowa domu parafialnego w Równem. Poświęcony w święto Miłosierdzia Bożego przez metropolitę prawosławnego Jewsewija i biskupa Marcjana Trofimiaka ołtarz boczny, razem z drogą światła upiększa świątynię. Wielkim zadaniem w nadchodzącym roku będzie wykonanie ławek do świątyni. Cieszą nas harcerze przyjeżdżający przed świętami Bożego Narodzenia (w tym roku z Warszawy i Łukowa), którzy przywiozą tradycyjne paczki świąteczne dla schorowanych i samotnych parafian. Czas pisania listu jest dla mnie okazją, aby przypomnieć sobie jak wiele zawdzięczam Bogu, jak wielu życzliwych ludzi spotykam na swej drodze. JEST ZA CO BOGU I LUDZIM DZIĘKOWAĆ. Cieszymy się, że arcybiskup J. Życiński przyznał wyróżnienie „Pamięć sprawiedliwych – Memoria iustorum” Józefowi Łukasiewiczowi za konsekwentną postawę budowania jedności między narodami Ukrainy i Polski.

Za kilka tygodni uklękniemy na słowa „Który się począł z Ducha Świętego i narodził się z Maryi Dziewicy”. Nasze myśli powędrują do bliskich nam osób, do naszych darczyńców, a wigilia stanie się wigilią narodów na różnych kontynentach. Na świąteczny stół składamy Warn wołyński opłatek, ozdobiony kwiatami z góry Bony z Krzemieńca, aby przełamać się chlebem naszych trosk i nadziei. Poetka Mieczysława Piotrowska z Zaleszczyk k/Tarnopola mówi: „by połamać się z tobą tym co dane tobie Hymco we mnie mieszka”.

Ze wspomnianymi sprawami i wieloma innymi, których nie udało się pomieścić na tej kartce papieru, będziemy trwali w dziękczynieniu. Niech się weseli niebo i ziemia. Przychodzący Bóg jest gwarantem, że nie będziemy tylko skupiskiem sąsiadów, ale dzięki Niemu wspólnotą ludzi. W nowy czas nasze miasto będzie wchodziło pod przewodem nowego mera, który należy do Kościoła greckokatolickiego.

Życzymy Warn, aby Betlejemska gwiazda dotknęła Waszej codzienności. Niech Dziecię Jezus przynosi pociechę, niech przynosi pomoc tym, którzy przechodzą próbę. Życzymy wszystkim niegasnącej nadziei, ABY TRWAĆ!

Dodam jeszcze, że Kościół na Wschodzie wypracował bardzo piękne zawołanie na okres Bożego Narodzenia (podobne do polskiego z okresu Wielkiej Nocy), którym chciałbym się podzielić: CHRYSTOS ROŻDAJETSA – SŁAWIMO JOHO.

Szczęśliwego Nowego 2009 Roku. Z Panem Bogiem.

 

ks. Władysław Czajka,

ks. Grzegorz Draus,

Siostry ze Zgromadzenia

Sióstr Opatrzności Bożej:

Mateusza, Julia i Witalia

 

Równe – Kostopol, 1 grudnia 2008 r.

 

Parafia Rzymskokatolicka św. Ap. Piotra i Pawła,

ul. Soborna 213,

33001 Równe, Ukraina

 

tel.+38(03622)57372  

e-mail: parafiarivne@ukr.net

 

[„Wołanie z Wołynia” nr 1 (86) ze stycznia-lutego 2009 r., s. 8-10.]

 

 

Hromnyczne svitlo (UA)

Gromniczny płomień (PL)

GROMNICZNY   PŁOMIEŃ

 

Jasny płomyczek z woskowej świecy, zwanej po staropolsku gromnicą, uspakaja lęk w duszy, w burzę krzyżuje wiatry i ucisza grad, w nieszczęściu dodaje otuchy i roznieca nadzieję. W ostatniej drodze człowieka w chwili konania tajemnica gromnicznego światła przeprowadza duszę stąd do wieczności. Stąd sławne słowa z Kresów: „Gromnica – duszy strażnica”.

 

Misterium płomienia

Rzadki to dzisiaj zawód i umiejętność starowieczna wylewania świec gromnicznych, ale trwający w tradycji. Towarzyszy najczęściej pszczelarstwu, bo też pozyskiwanie czystego, drogiego wosku najprędzej wiedzie do pasiecznika. Świeży wosk i czysty, dobrze odlany, pachnie miodem. Gorący wosk leje się i topi łatwo, a formowanie i lanie świec to rytuał stary. Knoty do nich muszą być z mocnego przędziwa, dobrze skręcone i jednolite. Gromniczny płomień to misterium ognia i tajemnica jego świętości. Gromnica poświęcona w kościele, tam zapalona, przynosi w nasze progi i życie wiarę w oczyszczenie duszy, pogrom szatanowi i pomoc w nagłych potrzebach w walce z żywiołem.
Zwyczajem naszych babć w rozpętaną burzę wystarczy westchnąć pobożnie, wezwać opieki Matki Najświętszej, zapalić gromnicę i świętym ogniem przeżegnać chmurę, a świecę postawić w oknie. Wszystko ucichnie, a złe do progu nie będzie miało dostępu. Aby zniweczyć lęk przed piorunami, dzieciom po przyniesieniu gromnicy podsmalano włosy ogniem gromnicznym. Dawniej gospodarz na belkach domu wypalał krzyż gromnicznym knotem, na znak przynależności do Chrystusa. Pod nim błogosławiono wybierających się w podróż, a ludzi nieszczerych stawiano dla „szczerego świadectwa mowy”. Była też gromnica postrachem wilków przez wieki. Pełnię misterium świętego ognia gromnica dokonywała w chwili śmierci człowieka. Gdy konającemu podano zapaloną gromnicę, twarz jego jaśniała i ustawał lęk przed śmiercią.

 

„Przyramki” stroju

Po chrześcijańsku i po dawnemu gromnica do święcenia musiała być przybrana. W chełmskiem do dzisiaj obwiązuje się ją przygarstakiem lnu, który poświęcony i spalony nabożnie leczy choroby „z wiatru”. Mimo lutej zimy kładziono dawniej i dzisiaj trzy gałązki ziela żywego – asparagusa lub szlacheckiej paproci. Obwiązywano kokardą, mocno; dzisiaj najczęściej białą lub niebieską, kiedyś koniecznie czerwoną – symbolizowała królewską szatę Chrystusa. Zapaloną gromnicę tradycyjnie wynosi się za próg świątyni i niesie do domu, wnosząc z gromnicznym płomieniem błogosławieństwo i pokój. W pobożnych wołyńskich domach wieczorem zbierały się niewiasty na modlitwy i śpiewy przy zapalonej gromnicy. Ze stroju rozbierano ją nazajutrz, kładąc do skrzyni lub wieszając – chociaż do Wielkanocy – pod świętymi obrazami. Gromnica – płomień łask od Matki Chrystusa, jakżeby ciemno było bez niej.

 

 

Gromnica i krzyż

W 2000 roku przed Wielkim Tygodniem podróżowałem po wołyńskich kresach, w okolicach Krzemieńca i Ostroga. Przeżywałem wielkanocną spowiedź najstarszych mieszkańców wsi Kamionka, którzy do dalekiego kościoła w Kuniowie nie mogli już uczęszczać ze względu na wiek. W prywatnym domu trwała więc spowiedź, zakończona Mszą św. Sprowadzono tam najstarszych mieszkańców, chorych, ale pogodnych ludzi. Franciszek Bielecki urodzony w 1912 roku opowiadał mi o swoim życiu i doświadczeniach. W powojennych czasach we wszystkie święta trzeba było pracować w kołchozie. Czasami bez sakramentów, ale nie bez Boga. Pokazał mi stary, stojący krzyżyk – najdroższy skarb domu. Dwie wsie przez dziesiątki lat ten krzyż „obsłużył”. Pożyczano go, zawiniętego w białe chustki i udawano się z nim na każdy pogrzeb, na potajemne pielgrzymki. Była też we wsi gromnica, poświęcona w Dubnie pół wieku temu. Noszono ją do konających i ciężko chorych, którzy nie mogli wyspowiadać się przed śmiercią. Zapalano ją przy chrzcie dzieci, zanim zawieziono je do dalekiego kościoła. Mieszkańcy Kamionki wierzą, że krzyż i gromnica chroniły ich przed głodem, nieszczęściami, złymi ludźmi. Zapalano ją też w Wielkie Piątki, jak Paschał. Dawała nowe życie aż do zmartwychwstania i wolności wiary na wołyńskich Kresach.

 

Krzysztof Kołtun

 

[„Niedziela” Edycja lubelska. nr 5 z 2002 r.]

 

[„Wołanie z Wołynia” nr 1(86) ze stycznia-lutego 2009 r., s. 22-24.]

 

Podoroż spohadiv (UA)

ПОДОРОЖ   СПОГАДІВ  

 

Щоб її відбути, не потрібно далеко вибиратися, тільки до бібліотеки ім. Ципріяна Каміля Норвіда в Зеленій Горі. На виставку “Східні Рубежі Речі Посполитої – мала батьківщина багатьох народів”, яка відкрита від 6 жовтня до 3 листопада, запрошують Тадеуш Марцінковський і Вацлав Нич, захоплені колекціонери пам’яток: книжок, документів, фотографій, предметів користування, творів мистецтва. Я була на відкритті цієї виставки, старші люди не скривали зворушення, сплакували не лише жінки, але також і чоловіки. Після ІІ світової війни вони були виселені із Східних Рубежів, залишали свої доми, улюблені місцевості й їхали на Захід. На землі Любуську, Великопольську і на Нижню Сілезію приїхало понад 1 мільйон репатріантів. Тадеуш Марцінковський у серпні 1945 р., будучи ще дитино, їхав товарним вагоном з Луцька, тим самим потягом переміщувалася Курія Луцької дієцезії (окрім єпископа, котрий у той час був ув’язнений у Києві). Священики цільову станцію мали в Любліні й тут знайшла своє місце Мати Божа Летичівська.

Летичівська Богородиця оточена пошаною і любов’ю як католиками обох обрядів, так і православними. Автор виставки з великою повагою розповідає про о. єпископа Адольфа-Петра Шельонжека. Він був один із найвідоміших єпископів ІІ Речі Посполитої, заснував Згромадження Сестер св. Терези від Дитятка Ісус, був ректором Духовної Семінарії в Плоцьку, написав понад 40 наукових праць, брав участь у приготуванні конкордату із Апостольським Престолом. У 1927 р. відбувся синод, власне, в Луцьку. На виставці презентували унікальний екземпляр книжки латинською мовою про цей синод, були також різні католицькі твори і деякі видані курією книжки, є твір єпископа Шельонжека з його підписом і печаткою “Curia Diocesana Luceoriensis”. На фотографіях можна розпізнати свої парафіяльні костели, вулиці, по яких ходили, школи. Напевно найцікавіша є школа Чацького, тобто Кременецький Ліцей, на цю тему найбільше розповіла б нам Малгожата Земська, дочка п. Тадеуша, котра у приготуванні виставки вклала частину своєї душі. Гарно упорядковані збірки, представляють і наближають нам давні часи, на фотографіях видно костели, церкви, синагоги, кірхи, караїмські кенеси. Як пише один із волинських поетів, це “земля безмежних степів і вишневих садів, тінистих калин і золотих азалій”. Відвідаймо її хоча б тільки у цей спосіб – переступаючи поріг бібліотеки.

 

Рената Жезнік

 

[„Aspekty. Katolickie pismo diecezji zielonogórsko-gorzowskiej” nr 43 (657) z 26 października 2008 r.]

 

З польської переклала

Владислава Криницька

 

[«Волання з Волині» ч. 1 (86) від січня-лютого 2009 р., 30 стор.]

 

Podróż wspomnień

PODRÓŻ  WSPOMNIEŃ

 

Ażeby ją odbyć nie trzeba daleko się wybierać, tylko do Biblioteki im. Cypriana Kamila Norwida w Zielonej Górze. Na wystawę “Kresy wschodnie Rzeczypospolitej – mała ojczyzna wielu narodów” czynną od 6 października do 3 listopada 2008 r. zapraszają Tadeusz Marcinkowski i Wacław Nycz, zafascynowani kolekcjonerzy pamiątek – książek, dokumentów, zdjęć, przedmiotów użytkowych, dzieł sztuki. Byłam na otwarciu tej wystawy, starsi ludzie nie kryli wzruszenia, popłakiwały nie tylko kobiety, ale także mężczyźni. Po drugiej wojnie światowej zostali wysiedleni ze wschodnich rubieży, zostawiali swoje domy, ukochane miejscowości i jechali na zachód. Na Ziemię Lubuską, Wielkopolskę, na Dolny Śląsk przyjechało ponad 1 milion repatriantów. Tadeusz Marcinkowski w sierpniu 1945 roku jako dziecko jechał towarowym wagonem z Łucka, tym samym pociągiem przemieszczała się Kuria Diecezji Łuckiej (oprócz biskupa, który w tym czasie był więziony w Kijowie). Księża przystanek docelowy mieli w Lublinie i tu znalazła swoje nowe miejsce Matka Boża Latyczowska.

Latyczowska Pani otaczana jest czcią i miłością zarówno przez katolików obu obrządków jak i prawosławnych. Autor wystawy z wielką estymą wypowiada się o bpie Adolfie Piotrze Szelążku. Był on jednym z najwybitniejszych biskupów II RP, utworzył Zgromadzenie Zakonne Sióstr św. Teresy od Dzieciątka Jezus, był rektorem Seminarium Duchownego w Płocku, napisał ponad 40 prac naukowych, uczestniczył w przygotowaniu Konkordatu ze Stolicą Apostolską. W 1927 roku odbył się synod, właśnie w Łucku. Na wystawie prezentowany jest unikalny egzemplarz książki po łacinie o tym synodzie, są również różne pisma katolickie i niektóre wydawane przez kurię książki, jest pismo biskupa Szelążka z jego podpisem i pieczęcią “CURIA DIOECESANA LUCEORIENSIS”. Na zdjęciach można rozpoznać  swoje parafialne kościoły, ulice po których się chodziło, szkoły. Na pewno najciekawsza jest Szkoła Czackiego, czyli Liceum Krzemienieckie, na ten temat najwięcej opowiedziałaby nam Małgorzata Ziemska, córka pana Tadeusza, która w przygotowanie wystawy włożyła cząstkę swej duszy. Pięknie uporządkowane zbiory przedstawiają i przybliżają nam dawne czasy, na zdjęciach widnieją kościoły, cerkwie, synagogi, kirchy, karaimskie kenesy. Jak pisze jeden z wołyńskich poetów jest to “Ziemia bezkresnych stepów i wiśniowych sadów, cienistych kalin i złotych azalii”; odwiedźmy ją, chodźmy tylko w ten sposób – przekraczając próg biblioteki.

 

Renata Rzeźnik

 

[„Aspekty. Katolickie pismo diecezji zielonogórsko-gorzowskiej” nr 43 (657) z 26 października 2008 r.]

 

[„Wołanie z Wołynia” nr 1 (86) ze stycznia-lutego 2009 r., s. 30.]

 

Święta

Wtorek, XXXII Tydzień zwykły
Rok B, II
Wspomnienie św. Jozafata, biskupa i męcz.

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
9981310

Statystyki

Zegar