Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

Pantelejmon Kulisz i poljaky

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

І ПОЛЯКИ

Найбільшою особистістю в культурному і літературному житті України, після смерті Шевченка, був Пантелеймон Куліш, плідний і всесторонній поет, письменник, літературний критик, історик, етнограф. З огляду на енергію, ідеї, не мав собі рівних.

Представлення видатного поета, прозаїка, драматурга, історика, фольклориста, літературного критика, публіциста і українського перекладача Пантелеймона Куліша (1819-1897) вимагало б багато місця, тому в “Польсько-українській трибуні” висвітлимо лише його стосунки з поляками і польською культурою.

З поляками Куліш зустрічався в Надніпрянській Україні, у Галичині та у Варшаві. У 1847 році, у Варшаві, був навіть заарештований за членство у Братстві св. Кирила і Мефодія. Пізніше працював у Варшаві, в 1864-1967 роках, будучи членом Комісії до перекладу польських законів. Одночасно проводив історичне дослідження в польських архівах. Куліш мав немало приятелів серед поляків. До них належав прозаїк, літературний критик, дослідник творчості польських письмеників Української Школи та української народної творчості Михайло Грабський (1804-1863), письменник і римо-католицький єпископ Ігнатій Головінський (1807-1855), професор фізики та хімії у Київському університеті Стефан Зимович, букініст Костянтин Свідзінський, котрий посилав Кулішу на заслання друковані архівні матеріали. У маєтку Михайла Грабовського, в Олександрівці, Куліш познайомився з Йосифом-Ігнатієм Крашевським. Утримував також стосунки з польським істориком та етнографом із Київщини Едвардом Руліковським. У Львові Куліша відвідали польські аристократи: Єжи Чарторийський і Адам Сапєга. Підтримував стосунки також із учасником Слов’янського з’їзду в Празі та послом на Галицькі та Віденські сейми: Франциском Смулкою і бургомістром Львова Флоріаном Зємялковським. Михайло Грабовський перекладав твори Куліша та друкував їх в альманасі “Рубон”. Перекладали їх також Зенон Фіш і Ромуальд Підбереський. У ХХ столітті Юзеф Лободовський перекладав вірш Куліша “Компроміс ляхам” і фрагменти “Писанка русинам і полякам на Великдень 1882”. У перекладеному Лободовським вірші “Компроміс ляхам”, читаємо:

“Jeśli z Rusią chcesz naprawdę,

Bratać się, mój Lasze,

Musisz z pana stać się członkiem

Społeczności naszej”.

В антології української поезії (1977) Флоріан Неуважний розмістив три вірші та поему Куліша “Кузьмейки” у перекладі Тадеуша Хрущелевського. З цих прикладів зацитуємо фрагмент вірша “До кобзи”:

Kobzo, pociecho ty moja jedyna.

Póki nie wstanie z martwych Ukraina

I nie doświadczy wiosny promienia

Wygrajże nasze smutki i cierpienia”.

Натомість Куліш переклав “Повернення батька”, “Світезянку” і “Дзядів” ч. ІV Адама Міцкевича, твір Михайла Грабовського “Заметіль у степах”, роман “Топір гора” Томаша Олізаровського, а також “Життя моєї матері” Ігнатія Головінського.

Якщо йдеться про зв’язки з Крашевським, то вони були дуже близькими. Куліш посилав йому свої поезії та історичні твори, щоб деякі з них друкував в “Атенеум”. Багата кореспонденція письменників, в основному, стосувалася польсько-українських відносин. Каліш послав Крашевському свій твір “Писанка русинам і полякам на Великдень 1882”. У Писанці (Крашанці) підкреслював помилку поляків, яка полягала на підтримці католицизму в Україні. Підкреслював, що “поляки і українці витрачають останні сили, останні свої ресурси, і як гладіатори перед римським зібранням народів спільно готують собі смерть, якою не похвалиться жоден з їхніх потомків”.

У листі до Крашевського (18 ІІІ 1882) Куліш засвідчив, що з усіх сил буде прямувати до польсько-українського порозуміння і виражав надію, що колишні непорозуміння можна перебороти: зазначав, що поляки на українській землі повинні сіяти добро, згідно з навчанням Христа. А Крашевський до Куліша писав: “з минулого збережемо те, що добре, а що погане, то стараймося забути. Якщо були провини, потрібно їх пробачити і йти до кращого. На жаль, можливо, далеким від нас є ідеальне майбутнє, але до цих ідеалів, хоча б і буря ламала крила – летімо”. Крашевський називав Куліша братом.

Польські вчені у Львові запросили Куліша на урочистий обід. Підготував він промову польською мовою, яку вислав Крашевському. Текст цієї промови надрукував “Польський щоденник” (1882, ч. 100). Куліш називав поляків старшими братами, а в листах до українців заохочував до вивчення польської літератури та культури, тому що знайдуть там багато документів, корисних для свого народу.

Після оголошення рішення Папи Римського про підпорядкування василіанів єзуїтам, контакти Куліша з поляками в Галичині розірвалися. Про Куліша писало багато польських авторів: Адам Кіркор (1818-1886), у праці про літературу слов’янських братніх народів (1874), Франциск Равіта-Гавронський (1840-1930), у нарисі української літератури (1884), Юзеф Голомбек (1889-1935), у праці про Братство Кирила і Мефодія в Києві (1935), а Єжи Єнджеєвич, у повісті “Українські ночі” (1965), детально охарактеризував стосунки Шевченка і Куліша, а також зобразив постать самого Куліша. У “Проблемах Східної Європи” (1939, ч. 11) Лободовський, під псевдонімом Стефан Курило, зацитував фрагмент “Писанки”: “Польща має культурну місію, але виконає її тоді, коли буде натхненна любов’ю, толерантністю та справедливістю”.

Професор Мар’ян Якубець, у нарисі “Українська література” (1889) констатував: “Найбільшою індивідуальністю у культурному та літературному житті України, після смерті Шевченка, був Пантелеймон Куліш, плідний і всесторонній поет, письменник, літературний критик, історик, етнограф. З огляду на енергійність, багатство ідей, не мав собі рівних”. Мав також великий вплив на розвиток українського історичного роману, присвячуючи немало місця польсько-українським стосункам. З його історичних праць варто тут пригадати “Від’єднання Малоросії від Польщі” (1889), а з мистецьких: драми “Петро Сагайдачний” і “Колії” (1860); з поем “Кумейки Солониця”, а також вірші. І так, у вірші “Національний ідеал”, написав:

Bez jezuity Lach,

Moskal bez biurokraty,

Napotka u nas przyjaciela brata”.

Письменник не раз критично висловлювався щодо вчинків своїх побратимів. У вірші “Ключ до порозуміння”, критичним оком поглянув на Хмельницького:

Nie mieczem trza było nam Polskę wojować.

Rozumem, talentem i słowem świętym”.

Представлені факти підтверджують думку Івана Франка, що Пантелеймон Куліш був апостолом польсько-української згоди. Шкода, що в Польщі він мало відомий.

Антоній Середницький

 

[“Бунт молодих духом”, ч. 4 (38) від липня-серпня 2007 р., стор. 20-21.]

 

З польської переклала

Ірина Андрощук

 

[“Волання з Волині”, ч. 1 (80) від січня-лютого 2008 р., стор. 38-40.]

 

Pantelejmon Kulisz a Polacy

PANTELEJMON KULISZ

A POLACY

Największą indywidualnością w życiu kulturalnym i literackim Ukrainy po śmierci Szewczenki był Pantalejmon Kulisz, płodny i wszechstronny poeta, powieściopisarz, krytyk literacki, historyk, etnograf. Pod względem energii, pomysłowości nie miał sobie równych.

Przedstawienie wybitnego poety, prozaika, dramaturga, historyka, folklorysty, krytyka literackiego, publicysty i tłumacza ukraińskiego Pantelejmona Kulisza (1819-1897) wymagałoby wiele miejsca, dlatego w Trybunie Polsko-Ukraińskiej ukażemy tylko jego związki z Polakami i kulturą polską.

Z Polakami Kulisz spotykał się na Ukrainie Naddnieprzańskiej, w Galicji i w Warszawie. W roku 1847 w Warszawie był nawet aresztowany za przynależność do Braterstwa św. Cyryla i Metodego. W późniejszym czasie pracował w Warszawie w latach 1864-1867 jako członek Komisji do przekładu Praw Polskich. Jednocześnie prowadził badania historyczne w archiwach polskich. Miał Kulisz niemało przyjaciół wśród Polaków. Należał do nich prozaik, krytyk literacki, badacz twórczości pisarzy polskich Szkoły Ukraińskiej i ukraińskiej twórczości ludowej Michał Grabski (1804-1863), pisarz i biskup rzymskokatolicki Ignacy Hołowiński (1807-1855), profesor fizyki i chemii w Uniwersytecie Kijowskim Stefan Zimowicz, antykwariusz Konstanty Świdziński, który posyłał Kuliszowi na zesłanie drukowane materiały archiwalne. W posiadłości Michała Grabowskiego w Aleksandrówce Kulisz poznał Józefa Ignacego Kraszewskiego. Utrzymywał też kontakty z polskim historykiem i etnografem z Kijowszczyzny Edwardem Rulikowskim. We Lwowie Kulisza odwiedzili polscy arystokraci: Jerzy Czartoryski i Adam Sapieha. Kontaktował się też z uczestnikiem Zjazdu Słowiańskiego w Pradze i posłem na sejmy galicyjskie oraz wiedeński: Franciszkiem Smółką i burmistrzem Lwowa Florianem Ziemiałkowskim. Michał Grabowski tłumaczył utwory Kulisza i drukował je w almanachu Rubon. Tłumaczyli je też Zenon Fisz i Romuald Podbereski. W wieku XX Józef Łobodowski przetłumaczył wiersz Kulisza Kompromis Lachom” i fragmenty “Pisanki Rusinom i Polakom na Wielkanoc 1882”. W przetłumaczonym przez Łobodowskiego wierszu “Kompromis Lachom czytamy:

Jeśli z Rusią chcesz naprawdę,

Bratać się, mój Lasze,

Musisz z pana stać się członkiem

Społeczności naszej”.

W antologii poezji ukraińskiej (1977) Florian Nieuważny umieścił trzy wiersze i poemat Kulisza “Kuzmiejki w tłumaczeniu Tadeusza Chścielewskiego.

Zacytujmy z tych przykładów fragment wiersza “Do Kobzy”:

Kobzo, pociecho ty moja jedyna.

Póki nie wstanie z martwych Ukraina

I nie doświadczy wiosny promienia

Wygrajże nasze smutki i cierpienia”.

Natomiast Kulisz przetłumaczył Powrót taty, Świteziankę i “Dziadów cz. IV Adama Mickiewicza, utwór Michała Grabowskiego Zamieć na stepach, powieść Topir Góra Tomasza Olizarowskiego oraz “Życie mojej matki Ignacego Hołowińskiego.

Jeśli chodzi o związki z Kraszewskim, to były one bardzo bliskie. Kulisz posyłał mu swoje poezje i utwory historyczne, aby niektóre z nich drukował w “Ateneum”. Bogata korespondencja pisarzy dotyczyła głównie stosunków polsko-ukraińskich. Kalisz posłał Kraszewskiemu swój utwór Pisanka Rusinom i Polakom na Wielkanoc 1882. W Pisance (Kraszance) podkreślał błąd Polaków, polegający na wspieraniu na Ukrainie katolicyzmu. Podkreślał, że Polacy i Ukraińcy tracą ostatnie siły, ostatnie swe zasoby i jak gladiatorzy przed rzymskim zbiorowiskiem narodów wspólnie gotują sobie śmierć, którą nie pochwali się ani jeden z ich potomków”.

W liście do Kraszewskiego (18 III 1882) Kulisz oświadczył, że z całych sił będzie dążyć do porozumienia polsko-ukraińskiego i wyrażał nadzieje, że dawne zatargi można przezwyciężyć: zaznaczał, że Polacy na ziemi ukraińskiej winni zasiewać dobro zgodnie z nauką Chrystusa. Kraszewski zaś do Kalisza pisał: “z przeszłości co dobrego to zachowajmy, co złe starajmy się zapomnieć. Jeśli były winy trzeba przebaczyć i ku lepszemu iść. Niestety, daleko może od nas idealna przyszłość, ale do tych ideałów choćby burza skrzydła łamała – lećmy”. Kraszewski nazywał Kulisza bratem.

Polscy uczeni we Lwowie zaprosili Kulisza na uroczysty obiad. Przygotował on po polsku przemówienie, które przesłał Kraszewskiemu. Tekst tego przemówienia wydrukował Dziennik Polski (1882 nr 100). Kulisz nazywał Polaków starszymi braćmi, a w listach do Ukraińców zachęcał do studiowania literatury i kultury polskiej, gdyż znajdą tam wiele dokumentów korzystnych dla swego narodu.

Po ogłoszeniu decyzji papieża o podporządkowaniu bazylianów jezuitom, kontakty Kulisza z Polakami w Galicji urwały się. O Kuliszu pisało sporo autorów polskich: Adam Kirkor (1818-1886) w rozprawce o literaturze pobratymczych narodów słowiańskich (1874), Franciszek Rawita Gawroński (1840-1930) w szkicu z literatury ukraińskiej (1884), Józef Gołąbek (1889-1935) w rozprawie o Bractwie Cyryla i Metodego w Kijowie (1935), a Jerzy Jędrzejewicz w powieści Noce ukraińskie (1965) dokładnie scharakteryzował stosunki między Szewczenką a Kuliszem oraz naszkicował postać samego Kulisza. W “Problemach Europy Wschodniej” (1939, nr 11) Łobodowski pod pseudonimem Stefan Kuryło, zacytował fragment Pisanki”: Polska ma misję kulturalną, ale wykona ją wtedy, gdy natchnie się miłością, tolerancją i sprawiedliwością”.

Profesor Marian Jakubiec w zarysie “Literatury ukraińskiej” (1889) konstatował: “Największą indywidualnością w życiu kulturalnym i literackim Ukrainy po śmierci Szewczenki był Pantalejmon Kulisz, płodny i wszechstronny poeta, powieściopisarz, krytyk literacki, historyk, etnograf. Pod względem energii, pomysłowości nie miał sobie równych”. Wywarł również duży wpływ na rozwój ukraińskiej powieści historycznej, poświęcając nie mało miejsca stosunkom polsko-ukraińskim. Z jego rozpraw historycznych warto tu wspomnieć “Odłączenie Małorosji od Polski” (1889), a z artystycznych: dramaty “Piotr Sahajdaczny” i “Kolije” (l 860); z poematów “Kumejki Sołonica”, oraz wiersze. I tak w wierszu “Ideał narodowy napisał:

Bez jezuity Lach,

Moskal bez biurokraty,

Napotka u nas przyjaciela brata”.

Pisarz nieraz krytycznie wyrażał się o postępowaniu swoich pobratymców. W wierszu “Klucz do zrozumienia krytycznym okiem spojrzał na Chmielnickiego:

Nie mieczem trza było nam Polskę wojować.

Rozumem, talentem i słowem świętym”.

Przedstawione fakty potwierdzają sąd Iwana Franki, że Pantelejmon Kulisz był apostołem zgody polsko-ukraińskiej. Szkoda, że w Polsce jest mało znany.

 

Antoni Serednicki

 

[“Bunt Młodych Duchem” nr 4 (38) z lipca-sierpnia 2007 r., s. 20-21.]

[“Wołanie z Wołynia” nr 1 (80) ze stycznia-lutego 2008 r., s. 38-40.]

Święta

Wtorek, XXVII Tydzień zwykły
Rok B, II
Dzień Powszedni

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
9776690

Statystyki

Zegar