Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

Mikołaj Kowalski (1929-2006) - (UA)

ПАМ’ЯТІ   ВЕЛИКОГО   СИНА   УКРАЇНИ  
МИКОЛИ   КОВАЛЬСЬКОГО   (1929-2006)

Микола Павлович Ковальський народився 19 березня 1929 р. в Острозі, в інтелігентній сім’ї вчительки Лідії Олександрівни (1895-1983) та юриста Павла Миколайовича (1887-1965) Ковальських. Певний час сім’я проживала в с. Верхові, неподалік Острога, де вчите-лювали його батьки. Згодом родина Ковальських переїхала до старовинного західноукраїнського містечка Острога, з яким пов’язав свою долю майбутній вчений.
Першочергове значення у визначенні майбутньої професії відіграли як батьки Миколи Ковальського, так і вчителі Острозької середньої школи №1 – Тетяна Папашика, Анастасія Марусина та інші, яким згодом він присвятив цілий цикл нарисів в острозькій періодиці. Необхідно сказати і про те, що в родині Ковальських є ряд видатних постатей, серед яких православні священики, педагоги, вчені та громадські діячі. Так, його дядько – Микола Ковальський (член Української Центральної Ра-ди) на еміграції, в Польщі, очолив Український центральний комітет, загинув у нацист-ському концтаборі Дахау. Чоловік його тітки Марії – Лев Биковський – був видатним українським бібліографом, одним із засновників на еміграції Української вільної акаде-мії наук (УВАН). На жаль, контакти зі своїми близькими родичами за океаном вдалось встановити лише за незалежної України.
Після закінчення із золотою медаллю Острозької середньої школи №1 в 1946 р. та Острозького педучилища в 1947 р. перед випускником відкрились широкі можливості. Микола Павлович вступив на історичний факультет Львівського держуніверситету ім. Івана Франка. Його викладачами стали відомі вчені й педагоги І. Вейцківський, Г. Гербільський, Г. Глядковська, Я. Кісь, Д. Похилевич. Під їхнім впливом у молодого науковця сформувалась любов до історії України зокрема. Його університетські викладачі, що відзначалися високим професіоналізмом (зокрема з особливо високою оцінкою згадував Микола Павлович спецкурси з латинської епіграфіки, вивчення джерел з історії стародавньої Греції та Риму) дали студенту Ковальському   розуміння ролі історичних джерел у проце-сі реконструкції історичного минулого. Після закінчення III курсу, у силу ряду обставин довелося перевестися на заочне відділення й останні два курси він навчався без відриву від роботи. Саме тоді, восени 1950 р., почалась трудова діяльність М.П. Ковальського і як викладача (в Острозькій середній школі №3 він викладав історію, англійську мову, гео-графію та конституцію), і наукового працівника (в Острозькому краєзнавчому музеї). У музеї він познайомився і тісно співпрацював з відомим у краї істориком, археологом та краєзнавцем Йосифом Новицьким.
У листопаді 1953 р. М.П.Ковальський вступив в аспірантуру на кафедрі історії УРСР Львівського університету. Для написання кандидатської дисертації на те-му: “Зв’язки західноукраїнських земель з Російською державою (друга половина ХVІ-ХVП ст.)”, довелось опрацювати джерела в архівосховищах Львова, Києва та Москви. Молодий науковець блискуче захистив дисертацію у Львівському університеті в червні 1958 р. Зі Львівського етапу його діяльності визначились майбутні наукові пріоритети – дослідження джерел з історії України ранньомодерної доби, до чого вдалось повернутись вже в наступні десятиліття.
Соціально-економічна та культурна історія України періоду феодалізму, історія ук-раїнських міст – це головні проблеми, над якими невтомно  працював Микола Павлович Ковальський, роблячи свої одні з перших кроків у науку. Вченого приваблювала історія Львова ХV-ХVШ ст.
Від 1956 до 1958 рр. Микола Павлович працював у Львівському облас-ному інституті вдосконалення вчителів. В той же час він читав лекції і вів практичні заняття, керував науковою роботою студентів у Львівському державному університеті ім. І. Франка. З листопа-да 1959 р. працював в Українському державному музеї етнографії та художнього промислу АН України у Львові. Саме тут в серпні 1961 р. він був обра-ний за конкурсом завідуючим відділом етнографії.
У музеї склався чудовий творчий колектив вчених-дослідників, серед яких – видатний український мистецтвозна-вець Павло Жолтовський, етнографи Катерина Матейко, Мустафа Козакевич, Савина Сидорович, Данило Фіголь, Зоряна Болтарович та ін. В цей час простежується широке коло зацікавлень дослідника на цій посаді: він здійснював етнографічні експедиції, збирав архаїчні знаряддя праці та пред-мети побуту, влаштовував виставки. Однак проблеми з житлом у місті Лева спонукали до переїзду у Кривий Ріг, де він був обраний за конкурсом на посаду доцента у Криворізькому загальнонауковому факультеті.
 Новий етап у житті й творчості М.П.Ковальського почався з його переїздом до Кри-вого Рогу. Тут він очолив Криворізький загальнонауковий факультет Дніпропетровського держуніверситету (1963-1967 рр.) й особливо з переїздом до Дніпропетровська, де він працював на кафедрі історії СРСР та УРСР (1967-1972 рр.), а з 1972 р. – як доцент, пізніше – професор та завідувач кафедри джерелознавства та історіографії. Три-валий час при цьому він працював також деканом історико-філологічного факультету та заочного факультету ДДУ. Це був найплідніший період життя вченого. Він блискуче чи-тав лекції з джерелознавства, історіографії, бібліографії та інших спеціальних історичних дисциплін, історії південних та західних слов’ян. Неабияке значення вчений приділяв вивченню іноземних мов. Микола Павлович вільно володів польською (цю мову досконало знав ще з дитинства, а згодом і викладав в Дніпропетровському університеті), знав латину, німецьку та англійську мови. Він вражав слухачів своєю ерудицією, здобув заслужене визнання як учений і викладач. З початку 1960-х рр. історик плідно працював над докторською дисертацією за темою “Джерела з іс-торії України XVI – першої половини XVII ст.”, активно працював у бібліотеках та архі-вах багатьох міст колишнього СРСР та за його межами. Досконало знаючи польську мо-ву, він став одним із перших українських істориків повоєнної пори, які проводили архів-ні пошуки в польських архівах (Варшава, Краків). Видав ряд книг, присвячених джерелам з історії України зазначеного періоду, цикл статей, які принесли йому заслужену славу одного з провідних джерелознавців України, знаного далеко за межами України. Необхідно наголосити на заслугах Миколи Павловича в справі наукової класифікації джерел, роз-робки методів їх досліджень, вичерпність джерельної бази (її дефініція, структура та рівні), комплексність аналізу джерел, автентичність, вірогідність та оригінальність. Наукові студії вченого були присвячені, зокрема, таким комплексам джерел як Лито-вська метрика, українські літописи, записки іноземців тощо. У науковому доробку вченого – життя й діяльність таких видатних історичних осіб як князь В.-К. Острозький, друкар І.Федоров, історики М. Максимович, В. Антонович, Д. Яворницький, І. Крип’якевич, А. Санцевич, М. Варшавчик, Д. Пойда та ін. Особливу увагу історик приділяв  рідно-му краю (Волинь, насамперед Острог), також досліджував історію Галичини й Наддніпрянщини, цінні методич-ні розробки, насамперед, із хронології світової історії, основ науково-дослідницької роботи студента. Варто відзначити, що це робилося в ті часи, коли історія України козацької доби майже не досліджувалася, й ученому доводи-лось долати численні перепони на шляху до успішного захисту докторської дисертації, що врешті й відбулося в листопаді 1984 р. у стінах Московського держуніверситету  (адже в Інституті історії в Києві отримав відмову), де він здобув підтримку та визнання. З того часу надовго зав’язались наукові контакти вченого з такими світочами російської історії як О. Медушевська, С. Шмідт, С. Каштанов, І. Ковальченко та ін.
У Дніпропетровському держуніверситеті Микола Павлович створив визнану школу з джерелознавства історії України, яку називали “дніп-допетровською” або “школою Ковальського”. Студенти зав-жди тяглись до Миколи Павловича, і він ніколи не шкодував свого часу для наукового керівництва працею молодих істориків. Найталановитіші з них приходили в аспірантуру й досліджували переваж-но проблеми джерелознавства та археографії історії України. У результаті, вихованці «школи Ковальського» склали значний загін українських науковців (близько 10 докторів іст. наук, 27 кандидатів іст. наук), які працюють нині в провідних академічних інсти-тутах та університетах України й за її межами. Природно, що саме М.П. Ковальський був одним із тих, хто стояв біля джерел відродже-ної Археографічної комісії, потім – Інституту української археографії та джерелознав-ства ім. М. Грушевського НАН України, певний час (1991-1992 рр.) очолював Дніпропет-ровське відділення цієї установи.
Завдяки зусиллям видатного вченого в 1994 р. було ство-рено Національний університет “Острозька академія”, де Микола Павлович став його пер-шим проректором із наукової роботи та очолив кафедру історії та культурології. Добився пе-реводу сюди кількох своїх талановитих учнів, налагодив міцні контакти з провідними науковими центрами України й зарубіжжя (Канадський інститут українських студій при Альбертському університеті, Українське історичне товариство), створив в Острозі філію Інституту української археографії та джерелознавства НАНУ. На той час Микола Павло-вич був автором понад 500 наукових праць, у т. ч. монографій, підручників, посібників, енциклопедичних (зокрема, за ініціативою і зусиллями вченого як головного редактора було підготовлено енциклопедичне видання “Острозька академія XVI–XVII ст.” (Острог, 1997), яке сьогодні стало вже раритетом) та археографічних видань. Справедливо відзначити, що яскраве місце в творчому доробку вченого посіла Острогіана, праця над якою увінчалась виходом у світ книги “Етюди з історії Острога: Нариси” (Острог, 1997). В наступному часі Микола Павлович, зокрема, вивчав персоналії острозьких освітян (просвітників) ХХ ст., збірка про яких теж готувалась ним до друку.
У 1998 р. М.П. Ковальський був обраний академіком Міжнародної Слов’янської Академії Наук, а в 2000 р. – дійсним членом Української Вільної Академії наук (США).
Серце великого сина України, її патріота перестало битися 6 жовтня 2006 року. 

 

Микола Близняк

 

[“Волання з Волині” ч. 1 (74) від січня-лютого 2007 р., стор. 41-44.]

 

Mikołaj Kowalski (1929-2006) - (PL)

PAMIĘCI   WIELKIEGO  
SYNA   UKRAINY
MIKOŁAJA   KOWALSKIEGO
(1929-2006)

Mikołaj Kowalski urodził się 19 marca 1929 roku w Ostrogu w rodzinie inteligenckiej prawnika Pawła Kowalskiego (1887-1965) i nauczycielki Lidii (1895-1983). Pewny czas rodzice mieszkali w Wierzchowie nieopodal Ostroga, gdzie pracowali jako nauczyciele. Później rodzina Kowalskich przeniosła się do Ostroga i z tym miastem powiązał swój los przyszły uczony.
Największe znaczenie w wyborze przyszłego zawodu odegrali zarówno rodzice Mikołaja Kowalskiego, jak i nauczycie ostrogskiej szkoły powszechnej nr 1 – Tetjana Papaszyka, Anastazja Marusyna i inni, którym później M. Kowalski poświęcił cykl swoich szkiców w ostrogskiej prasie. Koniecznie trzeba również zaznaczyć, że w rodzinie Kowalskich był szereg wybitnych postaci, a wśród nich duchowni prawosławni, pedagodzy, uczeni i działacze społeczni. Tak jego stryj – Mikołaj Kowalski (członek Ukraińskiej Centralnej Rady) mieszkający na emigracji w Polsce, zginął w nazistowskim obozie w Dachau (Niemcy). Mąż jego ciotki Marii – Lew Bykowski – był wybitnym bibliografem ukraińskim, jednym z założycieli na emigracji Ukraińskiej Wolnej Akademii Nauk (UWAN). Niestety kontakty z swoimi bliskimi krewnymi za oceanem udało się nawiązać dopiero za czasów niepodległej Ukrainy.
Po ukończeniu ze złotym medalem Ostrogskiej Szkoły Średniej nr 1 w 1946 r. i Ostrogskiego Studium Pedagogicznego w 1947 roku, przed absolwentem otworzyły się szerokie możliwości. Mikołaj Kowalski wstąpił na wydział historyczny Uniwersytetu Państwowego im. Iwana Franki we Lwowie. Jego wykładowcami byli znani uczeni i pedagodzy: I. Wejckiwśkyj, H. Herbilśkyj, H. Hładkowśka, J. Kiś, D. Pohylewycz. Pod ich wpływem u młodego naukowca sformowała się miłość do historii Ukrainy. Jego uniwersyteccy wykładowcy, którzy odznaczali się wysokim profesjonalizmem (m.in. ze szczególnie wysoką oceną wspominał M.K. specjalne kursy z łacińskiej epigrafiki, badania źródeł z historii starożytnej Grecji i Rzymu) dali dla studenta Kowalskiego zrozumienia roli źródeł historycznych w procesie rekonstrukcji przeszłości historycznej. Po ukończeniu III roku, z powodu szeregu okoliczności musiał przenieść się na wydział dla studentów zaocznych i ostatnie dwa lata uczył się nie odrywając się od pracy. Właśnie wtedy, jesienią 1950 r. rozpoczęła się zawodowa działalność M. Kowalskiego, zarówno jako wykładowcy (w Ostrogskiej Szkole Średniej nr 3 wykładał historię, język angielski, geografię i konstytucję), jak i pracownika naukowego (w ostrogskim Muzeum Krajoznawczym). W Muzeum zapoznał się i ściśle współpracował ze znanym w regionie historykiem, archeologiem i krajoznawcą Josyfem Nowickim. W listopadzie 1953 r. M. Kowalski wstąpił na aspiranturę na katedrze historii Ukraińskiej SRR Uniwersytetu Lwowskiego. W celu napisania dysertacji kandydackiej na temat „Związki ziem zachodnioukraińskich z państwem rosyjskim (druga połowa XVI-XVII w.)” musiał opracować źródła w zbiorach archiwalnych Lwowa, Kijowa i Moskwy. Młody naukowiec znakomicie obronił dysertację w Uniwersytecie Lwowskim w czerwcu 1958 roku. Lwowski etap jego działalności wyznaczył przyszłe naukowe priorytety – badanie źródeł z historii Ukrainy doby wczesnego modernizmu, do czego udało się zwrócić już w następnych dziesięcioleciach.
Socjalno-ekonomiczna i kulturowa historia Ukrainy okresu feudalizmu, historia miast ukraińskich – to główne problemy nad którymi niestrudzenie pracował Mikołaj Kowalski, robiąc swoje, jedne z pierwszych, kroki w nauce. Uczonego fascynowała historia Lwowa XV-XVIII wieku.
W latach 1956-1958 M.K. pracował we Lwowskim Obwodowym Instytucie Doskonalenia Nauczycieli. W tym czasie miał wykłady i prowadził zajęcia praktyczne, kierował pracą naukową studentów we lwowskim Uniwersytecie Państwowym im. I. Franki. Od 3 listopada 1959 r. pracował w Ukraińskim Państwowym Muzeum Etnografii i Przemysłu Artystycznego Akademii Nauk Ukrainy we Lwowie. Właśnie tutaj w sierpniu 1961 r. został wybrany drogą konkursu na kierownika wydziału etnografii.
W muzeum powstał wspaniały twórczy zespół uczonych i badaczy, wśród których byli: wybitny ukraiński historyk sztuki Pawło Żołtowśkyj, etnografowie Kateryna Matejko, Mustafa Kozakewycz, Sawyna Sydorowycz, Danyło Figol, Zorjana Bołtarowycz i inni. W tym czasie uwidacznia się szeroki koło zainteresowań badacza na tej posadzie: wykonywał ekspedycje etnograficzne, zbierał archaiczne narzędzia pracy i przedmioty bytowania, urządzał wystawy. Jednak problemy z mieszkaniem w grodzie Lwa zmusiły go do wyjazdu do Krzywego Rogu, gdzie został wybrany drogą konkursu na posadę docenta w Krzyworogskim Ogólnonaukowym Wydziale.
Nowy etap w życiu i twórczości M. Kowalskiego rozpoczął się z chwilą wyjazdu do Krzywego Rogu. Tutaj stanął na czele Krzyworogskiego Ogólnonaukowego Wydziału Dniepropietrowskiego Uniwersytetu Państwowego (1963-1967) i szczególnie z wyjazdem do Dniepropietrowska, gdzie pracował na katedrze historii ZSRR i Ukraińskiej SRR (1967-1972), a od 1972 r. – jako docent, później profesor i kierownik katedry źródłoznawstwa i historiografii. Długi czas pracował także jako dziekan fakultetu historyczno-filologicznego i zaocznego fakultetu Dniepropietrowskiego Uniwersytetu Państwowego. Był to najowocniejszy okres życia uczonego. Prowadził znakomite wykłady ze źródłoznawstwa, historiografii, bibliografii i innych specjalnych dyscyplin historycznych, historii Słowian południowych i zachodnich. Wiele uwagi uczony poświęcał poznaniu języków obcych. Mikołaj Kowalski swobodnie władał językiem polskim (język ten znał doskonale jeszcze z dzieciństwa, a następnie wykładał go w Uniwersytecie Dniepropietrowskim), znał łacinę oraz język niemiecki i łaciński. Zachwycał słuchaczy swą erudycją, zdobył zasłużone uznanie jako uczony i wykładowca. Na początku lat 60. XX wieku historyk owocnie pracował nad dysertacją doktorską pt. „Źródła z historii Ukrainy XVI – pierwszej połowy XVII wieku”, aktywnie pracował w bibliotekach i archiwach wielu miast dawnego ZSRR i poza jego granicami. Doskonale znając język polski, został jednym z pierwszych historyków ukraińskich okresu powojennego, którzy prowadzili archiwalne kwerendy w polskich archiwach, w Warszawie i Krakowie. Wydał szereg książek poświęconych źródłom z historii Ukrainy we wspomnianym czasie, cykl artykułów, które przyniosły mu zasłużoną sławę jednego z czołowych źródłoznawców Ukrainy, znanego daleko poza granicami Ukrainy. Koniecznie trzeba wspomnieć o zasługach M. Kowalskiego w sprawie klasyfikacji naukowej źródeł, w opracowaniu metod ich badań, wyczerpującość bazy źródłowej (jej definicja, struktura i poziomy), kompleksowość analizy źródeł, autentyczność, wiarygodność i oryginalność. Naukowe studia uczonego były poświęcone szczególnie takim zespołom źródeł, jak Metryka Litewska, Kroniki staroruskie oraz zapiski obcokrajowców. W dorobku naukowym uczonego są prace nt. życia i działalności takich wybitnych osobistości historycznych, jak: K.W. Ostrogski, drukarz Iwana Fedorow, historycy M. Maksymowicz, W. Antonowicz, D. Jawornicki, I. Krypjakewycz, A. Sancewycz. M. Warszawczyk, D. Pojda i inni. Szczególną uwagę historyk poświęcał regionowi z którego pochodził – Wołyń, a nade wszystko Ostróg – również badał historię Galicji i Naddnieprza. Cenne są także jego prace metodyczne z chronologii historii światowej, podstaw naukowo-badawczej pracy studenta. Należy zauważyć, że to wszystko było zrobione w tych czasach, kiedy historia Ukrainy doby kozackiej niemal zupełnie nie była badana i uczony musiał pokonać wiele przeszkód na drodze do pomyślnej obrony dysertacji doktorskiej, co zresztą i odbyło się w listopadzie 1984 r. w ścianach Moskiewskiego Uniwersytetu Państwowego (wszak w Instytucie Historii w Kijowie otrzymał odmowę), gdzie on otrzymał pomoc i zdobył uznanie. W tym czasie na długie lata zawiązały się kontakty naukowe uczonego z takimi znanymi historykami rosyjskimi, jak: O. Mioduszewska, S. Szmidt, S. Kasztanow, I. Kowalczenko oraz inni.
W Dniepropietrowskim Uniwersytecie Państwowym M. Kowalski stworzył uznaną szkołę ze źródłoznawstwa historii Ukrainy, którą zaczęto nazywać „dniepropietrowską” albo „szkołą Kowalskiego”. Studenci zawsze garnęli się do M. Kowalskiego i on nigdy nie żałował swego czasu dla kierownictwa naukowego pracą młodych historyków. Najbardziej uzdolnieni z nich przechodzili do aspirantury i zajmowali się badaniem przeważnie problemów źródłoznawstwa i archeografii historii Ukrainy. W rezultacie wychowankowie „szkoły Kowalskiego” stworzyli znaczny zagon ukraińskich naukowców (niemal 10 doktorów nauk historycznych, 27 kandydatów nauk historycznych), którzy pracują obecnie w czołowych instytutach akademickich i uniwersytetach Ukrainy i poza jej granicami. Naturalnym było to, że M. Kowalski był jednym z tych, kto stanął u źródeł odrodzonej Komisji Archeograficznej, potem Instytutu Ukraińskiej Archeografii i Źródłoznawstwa im. M. Hruszewskiego Narodowej Akademii Nauk Ukrainy (NANU), przez pewien czas (1991-1992) stał na czele dniepropietrowskiego oddziału tej instytucji naukowej.
Dzięki staraniom wybitnego uczonego w 1994 r. został utworzony Narodowy Uniwersytet „Akademia Ostrogska”, gdzie M. Kowalski został jego pierwszym prorektorem ds. pracy naukowej i stanął na czele katedry historii i kulturologii. Wystarał się o przeniesienie tutaj kilku swoich utalentowanych uczniów, nawiązał mocne kontakty z czołowymi ośrodkami naukowymi Ukrainy i zagranicy (Kanadyjski Instytut Studiów Ukraińskich przy Uniwersytecie Alberta, Ukraińskie Towarzystwo Historyczne), stworzył w Ostrogu filię Instytutu Ukraińskiej Archeografii i Źródłoznawstwa NANU. Do tego czasu M. Kowalski był autorem ponad 500 prac naukowych, w tym monografii, podręczników, pomocy naukowych, encyklopedycznych – szczególnie dzięki jego inicjatywie i staraniom jako redaktora naczelnego zostało przygotowane wydanie encyklopedyczne „Akademia Ostrogska XVI-XVII wieku” (Ostróg 1997), która obecnie jest już rarytasem – i wydań archeograficznych.
Sprawiedliwie należy zaznaczyć, że jaskrawe miejsce w dorobku twórczym uczonego zajmują Ostrogiana, praca nad którymi została uwieńczona ukazaniem się książki „Etiudy z historii Ostroga: szkice” (Ostróg 1997). W następnym okresie M. Kowalski szczególnie badał biografie ostrogskich działaczy oświatowych XX wieku – zbiór biogramów których został przezeń przygotowany do druku.
W 1998 r. M. Kowalski został wybrany na akademika Międzynarodowej Słowiańskiej Akademii Nauk, a w 2000 r. członkiem rzeczywistym Ukraińskiej Wolnej Akademii Nauk w USA.
Serce wielkiego syna Ukrainy i patrioty przestało bić 6 października 2006 roku.

 

Mykoła Błyzniak

Z ukraińskiego przełożyła
Łucja Zalewska

 

Od Redakcji:

Śp. prof. Mikołaj Kowalski był sąsiadem i starszym przyjacielem ks. W.J. Kowalowa. Listonoszka nieraz myliła ich korespondencję. Na początku lat. 90. XX wieku razem z P. Andruchowem snuli marzenia o odnowieniu Akademii Ostrogskiej. Prof. M. Kowalski zachęcił ks. Kowalowa do odbudowy kapliczki na grobowcu bpa Fr. Komornckiego i barokowej dzwonnicy – pomógł w odszukaniu materiałów ikonograficznych tych budowli zniszczonych przez sowietów na pocz. lat 60. XX wieku. Prof. M. Kowalski razem z ks. W.J. Kowalowem rozpoczęli odczytywanie starej kroniki parafii ostrogskiej, co obecnie kontynuuje p. Taras Wychowaneć. Wielu uczniów Profesora zaczęło głębiej badać historię Kościoła Katolickiego na Wołyniu – tak np. p. Inna Szostak obroniła dysertację kandydacką nt. diecezji łuckiej pod koniec XVIII w. i w pierwszej połowie XIX wieku. Polszczyzna prof. M. Kowalskiego urzekała miejscowych Polaków. R.I.P.

 

[„Wołanie z Wołynia” nr 1 (74) ze stycznia-lutego 2007 r., s. 41-44.]

 

Święta

Liturgia słowa

Czytania:

  • Ewangelia:

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
2961084

Statystyki

Zegar