Hynek (Hynko) Zając z Hasenburga (1371-1388) - (UA)
ГИНЕК (ГИНКО) ЗАЄЦЬ З ГАСЕНБУРГА
1371 – 1388
Гинек (Гинко) Заєць (Zajíc, Lepus) з Гасенбурга був чеським духовним. Прийшов на світ у заможному роді Зайців (Zajícov) з Гасенбурга (Hasenburka, Házemburka), котрий в добу середньовіччя відіграв значну роль в історії Чеського Королівства. Збинек Заєць (Lupus) з Гасенбурга від 1402 року був архієпископом митрополитом Празьким, помер у 1411 році. Ім’я батька пізнішого Володимир-Волинського єпископа було записане в папських актах як Буконо (Буконон). Про життя і церковну кар’єру Гинка не маємо багато інформації. Імовірно, в молодому віці він вступив до ордену августіанів-анахоретів, в якому склав довічні обіти та прийняв ієрейські свячення. У чернечому згромадженні здобув собі славу освіченої людини і побожного ченця, ревно виконуючого покладені на нього обов’язки і водночас відомого багатьма чеснотами. Принаймні таким представляє його булла Папи Римського Григорія ХІ від 5 травня 1371 року, на основі якої чеському августіанину була виділена провізія на Володимир-Волинське єпископство після померлого домініканця Петра. Подібно, як і у випадку попередника, цього разу номінація на єпископську столицю у Володимирі-Волинському не пов’язувалася з обов’язком резидування там, виконання єпископської послуги на Русі. Отже, Гинек Заєць був уже другим Володимир-Волинським номінантом, котрий найправдоподібніше взагалі особисто не знав довіреної йому локальної Церкви.
Політична ситуація на Волині була, зрештою, у цей період не викристалізувана і не сприяла проведенню тут місійної діяльності. Власне перебуваючі в тутешніх містах в 1371 році польські гарнізони, атакувалися князем Любартом Гедиміновичем, котрий, використовуючи смерть Казимира ІІІ Великого роком раніше, зробив вдалу спробу повернення повної влади на Луцькій землі. У результаті цієї поразки, Королівство Польське тимчасово втратило панування над Волинню. Любарт сповідував православ’я і вділяв величезну підтримку місцевій Церкві, поборюючи, натомість, усілякі місійні діяння, що проводилися священиками латинського обряду. І так як із згаданої булли Григорія ХІ від 5 травня 1371 року можна було б робити висновок, що у Володимирі-Волинському існував уже в той час кафедральний капітул, історики слушно таку думку відкидають. Також сумнівною здається відомість про наділення в тому ж 1371 році латинського Володимир-Волинського єпископства землею в районі самого Волидимира-Волинського, а також Ковеля, Вінниці та Брацлава королем Угорщини і Польщі Людвіком Андегавенським (батьком св. Ядвіги). Очевидним є те, що період панування ворожого щодо католицизму Любарта Гедиміновича, латинська дієцезія із центром у Володимирі-Волинському не могла реально функціонувати, тому що – про що вже згадувалося раніше – силою своєї булли „Debitum pastoralis officii” від 13 лютого 1375 року Папа Римський Григорій ХІ визнав її фактично існуючою і включив у межі новоутвореної церковної митрополії, столицею якої став Галич. Про позицію, зайняту Гинком щодо цих рішень Папи Римського нічого не знаємо. Коли в 1384 році (або навіть раніше) помер князь Любарт, правив його син Федор, котрий уже в 1386 році був усунений новим володарем Королівства Польського Владиславом Яґелло, водночас великим Литовським князем. Спочатку він був усунений із Луцького князівства, а в 1393 році також із Володимир-Волинського. Згідно угоди від 1392 року, ці землі перейшли в безпосереднє володіння пануючого у Великому Литовському Князівстві Вітовта-Олександра Кейстутовича. Це означало початок нового періоду в історії католицької Церкви на Волині. Однак ці події розігралися вже після смерті єпископа Гинка.
Цей пастир, протягом всього періоду виконання єпископських функцій перебував – як і перед тим – у Чехії, виконуючи функції суфрагана біля чергових архієпископів митрополитів Праги – Яна із Йенштайну (Jenštein) і Вольфрама (Ольбрама) зі Шкворце (ze Škvorce; як такий згадується в 1373-1387 роках). Помер Гинко (Гинек) Заєць з Гасенбурга 28 грудня 1388 року, залишаючись до кінця життя лише титулярним єпископом Володимира-Волинського.
Старша література, безпідставно визначаючи дату його смерті в 1375 році, вказувала на його наступника Ізидора, котрий мав бути – подібно як колись Петро – членом ордену домініканців і також не перебував у довіреній йому дієцезії. Ця постать, однак, не підтверджується у відомому джерельному матеріалі. З усією впевненістю потрібно також викреслити із списків латинських єпископів Володимира-Волинського певного Ругіана, ніби то попередника Григорія з Бучкова (про котрого йтиметься далі). З іншого боку, потрібно визнати, що хронологія пастирів Володимир-Волинської дієцезії для того періоду дуже непевна і потрібно завжди рахуватися з можливістю зробити в майбутньому подальші корективи.
Кшиштоф-Рафаїл Прокоп
З польської переклала
Ірина Мороз
[“Волання з Волині” ч. 1 (74) від січня-лютого 2007 р., стор. 48-47(!)]
Hynek (Hynko) Zając z Hasenburga (1371-1388) - (PL)
HYNEK (HYNKO) ZAJĄC Z HASENBURGA
1371 – 1388
Hynek (Hynko) Zając (Zajíc, Lepus) z Hasenburga był duchownym czes-kim. Przyszedł na świat w możnym rodzie Zająców (Zajícov) z Hasenburga (Hasenburka, Házemburka), który w dobie wieków średnich odegrał znaczą-ca rolę w dziejach Królestwa Czeskiego. Zmarły w r. 1411 Zbynek Zając (Lupus) z Hasenburga był od r. 1402 arcybiskupem metropolitą praskim. Imię ojca późniejszego biskupa włodzimierskiego zapisane zostało w ak-tach papieskich jako Bukono (Bukonon). O życiu i karierze kościelnej Hynka nie posiadamy wielu informacji. Zapewne w młodym wieku wstąpił on do zakonu augustianów-eremitów, w którym złożył profesję wieczystą i przyjął święcenia kapłańskie. W społeczności zakonnej zdobył sobie z czasem opinię uczonego męża i pobożnego mnicha, gorliwie wypełniają-cego nałożone nań obowiązki, zarazem słynącego wieloma cnotami. Takim przynajmniej przedstawia go bulla papieża Grzegorza XI z 5 V 1371, na mocy której czeskiemu augustianinowi udzielona została prowizja na bi-skupstwo włodzimierskie po zmarłym dominikaninie Piotrze. Podobnie jak w przypadku poprzednika i tym razem nominacja na stolicę biskupią we Włodzimierzu Wołyńskim nie wiązała się z obowiązkiem rezydowania tam-że, tudzież pełnienia posługi biskupiej na Rusi. Był zatem Hynek Zając już drugim tytulariuszem włodzimierskim, który powierzonego sobie Koś-cioła lokalnego najpewniej nie znał w ogóle z autopsji.
Sytuacja polityczna na Wołyniu była zresztą w tym okresie wciąż nie wykrystalizowana i nie sprzyjała prowadzeniu tu działalności misyj-nej. Właśnie w r. 1371 stacjonujące w tutejszych grodach polskie garni-zony zaatakowane zostały przez księcia Lubarta Giedyminowicza, który wykorzystując śmierć w roku poprzednim Kazimierza III Wielkiego – podjął udaną próbę odzyskania pełnej władzy w ziemi łuckiej. Wskutek tej porażki Królestwo Polskie utraciło przejściowo panowanie nad Woły-niem. Lubart był wyznawcą prawosławia i udzielał niezmiennie wsparcia miejscowej Cerkwi, zwalczając natomiast wszelkie działania misyjne po-dejmowane tu przez kapłanów obrządku łacińskiego. I jakkolwiek ze wspomnianej bulli Grzegorza XI z 5 V 1371 możnaby wnioskować, iż we Włodzi-mierzu Wołyńskim istniała już w tym czasie kapituła katedralna, his-torycy słusznie opinię taką odrzucają. Podobnie wątpliwą wydaje się wiadomość o uposażeniu w tymże roku 1371 łacińskiego biskupstwa włodzimierskiego w dobra ziemskie w rejonie samego Włodzimierza, a także Kowla, Winnicy i Bracławia przez króla Węgier i Polski Ludwika Ande-gaweńskiego (ojca św. Jadwigi). Jest rzeczą oczywistą, iż przez okres nieskrępowanego panowania wrogiego katolicyzmowi Lubarta Giedyminowicza łacińska diecezja z ośrodkiem we Włodzimierzu Wołyńskim realnie funkcjonować nie mogła, jakkolwiek – o czym już poprzednio wspomnia-no – mocą swej bulli „Debitum pastoralis officii” z 13 II 1375 papież Grzegorz XI uznał ją za faktycznie istniejącą i włączył w obręb nowo-utworzonej metropolii kościelnej, której stolicą został Halicz. O sta-nowisku zajętym względem tych decyzji papieskich przez Hynka nic nie wiemy. Kiedy w r. 1384 (lub nawet wcześniej) zmarł książę Lubart, rządy objął po nim jego syn Fedor (Fiodor), który już w r. 1386 zhołdowany został przez nowego władcę Królestwa Polskiego Władysława II Jagiełłę, zarazem wielkiego księcia litewskiego, i wpierw usunięty z księstwa łuckiego, a w r. 1393 także z włodzimierskiego. Na mocy układu z r. 1392 ziemie te przeszły w bezpośrednie władanie panującego w Wielkim Księstwie Litewskim Witolda Aleksandra Kiejstutowicza. Oz-naczało to początek nowego okresu w dziejach Kościoła katolickiego na Wołyniu. Fakty te rozegrały się wszakże już po śmierci biskupa Hynka.
Pasterz ten przez cały okres sprawowania godności biskupiej przebywał – jak poprzednio – w Czechach, pełniąc funkcję sufragana)przy boku kolejnych arcybiskupów metropolitów Pragi – Jana z Jenšteinu i Wolframa (Olbrama) ze Škyorce (jako taki poświadczony jest w latach 1373-1387). Zmarł Hynko (Hynek) Zając z Hasenburga 28 XII 1388, pozostając do końca życia jedynie tytularnym biskupem Włodzimierza Wołyńskiego.
Starsza literatura, wyznaczając bezpodstawnie datę jego śmierci na rok 1375, wskazywała na jego rzekomego następcę o imieniu Izydor, który miał być – podobnie jak niegdyś Piotr – członkiem zako-nu dominikanów i również nie przebywać w powierzonej sobie diecezji. Postać ta nie posiada wszakże potwierdzenia w znanym materiale źród-łowym. Z całą pewnością skreślić też trzeba z wykazów łacińskich bi-skupów Włodzimierza Wołyńskiego niejakiego Rugiana, rzekomego poprzed-nika Grzegorza z Buczkowa (o którym niżej). Z drugiej strony przyznać trzeba, iż chronologia pasterzy diecezji włodzimierskiej dla tego okresu jest bardzo niepewna i liczyć się zawsze trzeba z możliwością poczynienia w niej w przyszłości dalszych korektur.
Krzysztof Rafał Prokop
[Krzysztof Rafał Prokop, „Sylwetki biskupów łuckich”, Biały Dunajec – Ostróg 2001, s. 19-20.]
[„Wołanie z Wołynia” nr 1 (74) ze stycznia-lutego 2007 r. s. 48-47(!).]