Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

List Pasterski Biskupa Stanisława Padewskiego

Пастирський лист
Єпископа Харківсько-Запорізького
на порозі Великого Посту 2007 р.

В найближчу середу з обрядом посипання наших голів освяченим попелом ввійдемо в літургійний період Великого Посту. Це важливий час для всіх: для дітей, молоді і дорослих, час особливої зустрічі з Милосердним Христом, який схиляється над людським серцем, кажучи: “Відпускаються тобі гріхи”.
Коли наша внутрішність буде звільнена від провини, наповнить її таємниця Тіла і Крові Христа – джерело великої духовної енергії. В цей благодатний час ми покликані відкритися на Боже милосердя і на пасхальний дар Євхаристії. Це і становить програму нашого життя на Великий Піст.
Це великопісне послання пронизує важлива і значна для мене, вашого Архіпастиря, подія мого життя: п’ятдесят років тому, 24 лютого 1957 року, в Кракові, я отримав священицьке свячення, і міццю цього таїнства став слугою Божих таємниць, щоб ділитися тим, що Христос залишив тут на землі завдяки Своєму життю, Своїм стражданням, смерті і воскресінню.
Нас висвятили на початку Великого Посту, щоб можна було послати для служіння святою сповіддю в місцевостях, де відчутно бракувало священиків, послати для передання благодаті милосердя і дару Євхаристії.
Отже в переддень першої неділі Великого Посту я буду святкувати мій “золотий ювілей священства”. Пишу вам про це, щоб ви оточили мене своєю молитвою. Бажаю також переказати вам кілька думок на тему священства, цієї найбільшої благодаті мого життя.
Свідомий того, що священик є співпрацівником Христа, що має нести з собою Його присутність іншим – той Великий Піст особливо інтенсивно, як пам'ятаю, пройшов для мене між конфесіоналом та Євхаристійним Столом в служінні таїнством милосердя та розділенні святого причастя.
Згадую своє минуле. Вже з дитинства я знав, що Бог кличе мене до служби біля вівтаря. Дякую Богові за те, що дав мені цю благодать, що дав мені таких віруючих, шанованих і простих батьків, для котрих Бог був найважливішим за все. Я дивився на їх життя і читав, “як у розкритій книзі”, в їх поведінці, служінні і посвяченні прояв Божої любові і доброти. Приклад п’ятьох старших братів і сестер також мав позитивний вплив на мене, наймолодшого, а родинне коло і близьке сусідство костьолу сприяло тому, щоб почути Божий голос.
Завжди зі зворушенням повертаюсь думкою до родинного дому на Тернопільщині, який фактично вже не існує, і до костьолу, де я був охрещений. У ньому тепер міститься греко-католицька церква. Пам'ятаю воєнні події від перших днів аж до 9 травня 1945 року, які на довгий час залишили в психіці синдром страху, не тільки від агресії з заходу і сходу, але й від загрози збройних нападів місцевих націоналістів. Хочу згадати священиків, яких я зустрів під час війни, часто це були біженці зі Шльонська, особливо о. Вінцентія, францисканця, котрий був спроможний розбудити в хлопчику любов до краси художньої творчості, природи, життя, розвинути замилування в музиці. Його особистість відіграла велику роль в моному рішенні про пізніший вступ до францисканського Ордену вже після репатріації до Польщі в післявоєнних кордонах. Богословську та філологічну освіту я здобув у Кракові. Але правдива школа священицького життя почалася пізніше, після всіх екзаменів.
Коли я сьогодні дивлюсь на свій священицький шлях, виразно бачу, як кожний його етап був запланований і здійснений Богом. В кожній з місцевостей, де я працював, як священик, понад 30 років в Польщі і майже 20 років в Україні, я намагався любити Христа, служити Його народові, жити згідно з Євангелієм. Завжди відчуваю смуток, що не роблю все достатньо добре. Сьогодні я впевнений, що якби Ісус роздав ці дари іншим, напевно б краще їх використали.
Один є найвищий Священик, Господь наш Ісус Христос, а ми маємо участь в Його священстві і не завжди ми є прозорим продовженням Його любові, знаком того, що Бог любить людей. Часто затіняємо собою обличчя Ісуса. Церква збудована з людей, які вносять в неї злидні, слабкості, безладдя і провини. Цим усім ми заслоняємо собою Господа.
Святкуючи 50-річчя священства відчуваю безмірну потребу виразити вдячність тим особам, яких я зустрів на моєму шляху чернечого і священицького життя, які допомогли мені і спричинилися, щоб я був тим, ким я є, або принаймні зберегли мене, щоб я не став гіршим, ніж є. Я свідомий того, що моє священство має зв’язок з цілими кілометрами розарію в моєму намірі та годинами молитов. Відчуваю цю молитовну підтримку і стосовно тих, які мене оточують нею, відчуваю особливу вдячність і ввічливу пам’ять.
З нагоди мого ювілею священства хочу, щоб всі вірні більше розуміли Тайну священства і любили священство своїх душпастирів. Звертаюсь до вас зі щирим проханням: моліться про покликання до священства і про святі родини, міцні Богом. Прошу про цю молитву особливо хворих і людей похилого віку. Ваша молитва і жертва, яку складаєте в стражданні, – це ваша важлива справа в Церкві.
Великий Піст, який ми розпочинаємо, – це час звернутися до Бога цілим своїм серцем. Заохочую вас до участі в реколекціях, в Богослужіннях, молебнях про муки і страждання Господа, до щирої сповіді, щоб ніхто не залишився за межею Божого милосердя і поза сферою таємниці пресвятої присутності нашого Господа в Євхаристії. Тоді пошириться поле надії – проясняться наші обличчя і вигостриться зір серця.
Христу, який є Господом часу, і заступництву Його Скорботної Матері, Покровительки священиків, доручаю це великопісне завдання, довіряю теперішнє і майбутнє нашої дієцезіальної Церкви, яка поділяє людські надії і болі, щоб Божа доброта осяяла нас радістю Воскресіння. Хочу нагадати, слова з Одкровення св. Йоана, які я обрав як девіз мого єпископського служіння: “Всі проти Агнця воюватимуть, і Агнець переможе їх, бо Він – Владика над владиками і Цар над царями і ті, що з Ним, вони покликані і вибрані і вірні”. (Одкр. 17,14). Покликання і вибрання – це благодать і Божий дар; вірність Богові має бути нашою відповіддю.
Ювілейну Святу Месу відправлю 24 лютого 2007 р. в конкатедральному храмі в Запоріжжі о 12.00 годині. У неділю 25 лютого прошу відправити Святу Месу в храмах і каплицях у намірі всіх нас священиків, які працюють в дієцезії.

З молитвою і благословенням,

+ Станіслав Падевський
єпископ Харківсько-Запорізький

 

[“Волання з Волині” ч. 1 (74) від січня-лютого 2007 р., стор. 7-9.]

 

U progu Wielkiego Postu 2007 r.

List pasterski Biskupa charkowsko-zaporoskiego
u progu Wielkiego Postu 2007 r.

 

W najbliższą środę z obrzędem posypania naszych głów poświęconym popiołem wejdziemy w liturgiczny okres Wielkiego Postu. Jest to czas ważny dla wszystkich, dla dzieci, młodzieży, i dorosłych, czas szczególnego spotkania z Chrystusem Miłosiernym, który pochyla się nad sercem człowieka, i mówi: „Odpuszczają ci się grzechy”.
Kiedy nasze wnętrze będzie wolne od winy, wypełni je tajemnica Ciała i Krwi Chrystusa – źródło ogromnej energii duchowej. W tym czasie łaski jesteśmy wezwani, aby otworzyć się na miłosierdzie Boże i na paschalny dar Eucharystii, to bowiem stanowi cały program naszego życia na Wielki Post.
W to wielkopostne wezwanie wpisuje się wątek ważny dla waszego biskupa, ważne w moim życiu wydarzenie: pięćdziesiąt lat temu, 24 lutego 1957 roku, w Krakowie otrzymałem świecenia kapłańskie, mocą których stałem się sługą tajemnic Bożych dla dzielenia się tym, co Chrystus pozostawił tutaj na ziemi dzięki swemu życiu, swojej męce, śmierci i zmartwychwstaniu.
Wyświęcono nas na początku Wielkiego Postu, byśmy mogli być posłani do posługi spowiedzi świętej w miejscowościach o dotkliwym braku kapłanów, posłani dla przekazu łaski miłosierdzia i daru Eucharystii.
Tak wiec u przeddzień pierwszej niedzieli Wielkiego Postu obchodzić będę mój „zloty jubileusz kapłaństwa”. Piszę wam o tym, abyście otoczyli mnie swoją modlitwą. Pragnę też przekazać wam kilka myśli na temat kapłaństwa, tej największej łaski mego życia.
Ze świadomością, że kapłan jest współpracownikiem Chrystusa, i że ma nieść ze sobą Jego obecność do innych – tamten Wielki Post szczególnie intensywnie, jak pamiętam, upłynął miedzy konfesjonałem a Stołem Eucharystycznym, w posłudze sakramentu miłosierdzia i rozdzielania komunii świętej.
Jak daleko sięgam pamięcią aż do dzieciństwa, wiedziałem, że Bóg woła mnie do służby ołtarza. Dziękuję Bogu, że dał mi tę łaskę, że dał mi głęboko wierzących, czcigodnych i prostych rodziców, dla których Bóg był najważniejszy. Patrzyłem na ich życie i czytałem, „jak w otwartej księdze”, ich postawę służby i poświecenia, przejaw miłości i dobroci Boga. Również przykład pięciorga starszych rodzeństwa miał pozytywny wpływ na mnie, najmłodszego, a krąg rodzinny i bliskie sąsiedztwo kościoła było sprzyjającym środowiskiem dla usłyszenia głosu Boga.
Zawsze wracam myślą ze wzruszeniem do domu rodzinnego, który materialnie już nie istnieje, i do kościoła, gdzie byłem ochrzczony, który obecnie jest cerkwią. Pamiętam wydarzenia wojenne od pierwszych dni aż po 9 maj 1945 roku, które na długo zostawiły w psychice syndrom strachu, nie tylko od najeźdźców z zachodu i wschodu, ale i groźby zbrojnych napadów okolicznych nacjonalistów. Chcę wspomnieć spotkanych kapłanów z czasów wojny, często uciekinierów ze Śląska, szczególnie O. Wincentego, franciszkanina, którego osobowość zdecydowała o późniejszym moim wstąpieniu do Zakonu franciszkańskiego już po repatriacji do Polski w powojennych granicach. Studia teologiczne i potem filologiczne ukończyłem w Krakowie.
Kiedy dziś patrzę na swoją kapłańską drogę, widzę wyraźnie, jak każdy jej etap był przez Boga zaplanowany i kierowany. W kolejnych miejscowościach, gdzie przyszło mi pracować, ponad 30 lat w Polsce i prawie 20 lat na Ukrainie, starałem się kochać Jezusa, służyć Jego ludowi, żyć według Ewangelii. Zawsze czułem smutek, że nie robię tego dostatecznie dobrze. Mam przeświadczenie dzisiaj, że gdyby Jezus rozdał te dary innym, pewnie lepiej by je wykorzystali.
Jeden jest najwyższy Kapłan, Pan nasz Jezus Chrystus, a my mamy udział w Jego kapłaństwie i nie zawsze jesteśmy czytelnym przedłużeniem Jego miłości, znakiem tego, że Bóg kocha ludzi. Często zaciemniamy sobą oblicze Jezusa.
Obchodząc 50-lecie kapłaństwa czuje przemożną potrzebę podziękowania tym osobom, które spotkałem na mojej drodze życia zakonnego i kapłańskiego, które pozwoliły i pomogły mi być tym, kim jestem, albo przynajmniej uchroniły mnie przed staniem się gorszym niż jestem. Zdaję sobie sprawę, że moje kapłaństwo ma związek z całymi kilometrami paciorków różańca w mojej intencji, czuje to zaplecze modlitwy i wobec tych, co mnie nią otaczają mam szczególną wdzięczność i życzliwą pamięć.
Z okazji mego jubileuszu kapłaństwa pragnę, aby wszyscy bardziej rozumieli i miłowali kapłaństwo swoich duszpasterzy. Zwracam się do was z gorącą prośbą: módlcie się o powołania do kapłaństwa i o święte rodziny mocne Bogiem, Proszę o tę modlitwę zwłaszcza ludzi chorych i starszych. Wasza, modlitwa i ofiara składana z cierpienia – to ważne wasze dzieło w Kościele.
Rozpoczęty Wielki Post to czas zwrócenia się całym sercem ku Bogu. Zachęcam was do udziału w rekolekcjach, w nabożeństwach pasyjnych, do szczerej spowiedzi, niech nikt nie pozostanie poza zasięgiem Bożego miłosierdzia i poza sferą tajemnicy najświętszej obecności naszego Pana w Eucharystii.
Chrystusowi, który jest Panem czasu, i wstawiennictwu Jego Matki Bolesnej, opiekunce kapłanów, powierzam to nasze wielkopostne zadanie, zawierzam nasz czas teraźniejszy i przyszłość naszego diecezjalnego Kościoła, dzielącego nadzieje i bóle ludzkości, by dobroć Boża opromieniła nas radością Zmartwychwstania. Chce przypomnieć, słowa Apokalipsy św. Jana, które wybrałem jako dewizę mojej posługi biskupiej: „Będą walczyć z Barankiem, a Baranek zwycięży, bo Panem jest panów i Królem królów, a także ci, co z Nim są: powołani, wybrani i wierni” (Ap 17, 14). Powołanie i wybranie – to łaska i dar Boży; wierność Bogu winna być naszą odpowiedzią.

Z modlitwą i błogosławieństwem

+ Stanisław Padewski,
biskup charkowsko-zaporoski


[„Wołanie z Wołynia” nr 1 (74) ze stycznia-lutego 2007 r., s. 7-9.]

Święta

Wtorek, Rok A, I Dzień powszedni

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
2917600

Statystyki

Zegar