Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

Na żyttjewych perechrestiach (UA)

НА ЖИТТЄВИХ ПЕРЕХРЕСТЯХ

Костел св. Яна Непомука в Дубні 

та його душпастирі


У центральній частині Дубна, поблизу колишньої Ринкової площі, розташований парафіяльний костел Яна Непомука, пам’ятка архітектури 1612 року. У глибині століть губляться початки його історії, одні стверджують, що нинішній, звівся на початку ХІХ століття на місці старого костелу, інші, що значно раніше. Містобудівельне значення костелу підкреслено тим, що головний його фасад розташований на одній з найдавніших вулиць міста.

На жаль, сучасники не можуть нині уявити всю його минулу красу, адже у другій половині XVIII століття у костелах Дубна працювали над спорудженням вівтарів у стилі рококо учні відомого у світі майстра різьби Іоана Пінзеля. Це підтверджують скульптури, які були у ньому й збережені доброю рукою минулих поколінь нам, нащадкам, на фотографіях, які відшукали в польських архівах й повернули мешканцям Дубна друзі з міста-побратима Соколова Підляського фотовиставкою “Забуте Дубно в минулому”.

Костел св. Йоана Непомука протягом віків зазнав чимало. Його намагались зруйнувати, спалити, але зусиллями священиків і парафіян він знову відроджувався. Його пограбували і переобладнали під спортивну школу, але він знову, як Фенікс, відродився.

Першим, хто почав проторювати цей нелегкий шлях відродження був о. Чеслав Щерба із Кременця. Це йому Боже Провидіння дарувало нелегку долю розпочати відновлення святині, про яку він чув від людей, які доїжджали до костелу в Кременці. А незабаром приїхали з Дубна від директора цукрового заводу і попросили відправити похорон. Це був перший католицький похорон після отця Серафима Кашуби, нині кандидата на вівтарі, і закриття костелу в Дубному.

У 1992 році зійшлось чимало людей, серед яких о. Чеслав зустрівся і з Марією Божко, у якої в домі вже незабаром відслужив першу службу. Перше знайомство із святинею. Толерантністю приємно вразив директор спортивної школи Михайло Бойчук, який доброзичливо відгукнувся на прохання віруючих дозволити їм проводити служби у святині. Він же і показав, де саме на горищі, чи за волею випадку, чи за Божою волею, збереглася фігура Ісуса...

О. Чеслав намагався зробити якомога більше у відродженні святині, він вийшов хиткою драбиною на гору і одну за одною знімав літери назви непритаманної святині. Архієпископ Мар’ян Яворський благословив добрі наміри священика і прихожан, навіть вніс свій посильний матеріальний вклад на відновлення храму. На жаль, незадовго о. Чеслав повернувся до Польщі... Фігура Ісуса на дубенському костелі залишилася не піднятою...

Добрі справи продовжив о. Тадеуш Мелешко, який у 1992 році приїхав в Україну. У 1993 р. за призначенням Львівського митрополита став опікуватися трьома парафіями: кременецькою, шумською та дубенською. Це на його плечі випав нелегкий труд перекриття костельного даху, встановлення першого вівтаря...

А от справжнім будівничим судилось стати о. Тадеушу Бернату. Це він показав, що священики вміють не лише проголошувати проповіді, а ще й мурувати, штукатурити, працювати з деревом... За його перебування тут ніхто не дивувався чому і о другій ночі може горіти світло у костелі, бо всім було добре відомо – священик невтомно працює над відновленням храму. Та й результати не змусили себе довго чекати, вже зовсім невдовзі парафіяльний відпуст (престольне свято) буде проходити в оновленому храмі. А одна із реліквій саме костелу Яна Непомука займе своє почесне місце на головному вівтарі й буде започатковано другий відпуст у свято Воздвиження Чесного Хреста.

Під костельною стріхою о. Тадеуш віднайшов ще одну реліквію сплюндрованої святині старовинну ікону на дерев’яній основі, чимось подібну до ікони Святого Іллі, якою пишається Дубно. Вона теж буде завжди нам виставлятись під час урочистих служб... Кардинал Яворський просив як зіницю ока берегти ці дві реліквії.

У кожного з них було чимало добрих і гірких хвилин пережито у стінах
дубенського костелу, та кожен, йдучи серцем вибраним шляхом, будував
храм, який в їхній долі залишив непересічні сліди.

– Тоді було більше ентузіазму ніж досвіду... – згадуючи, скаже о. Тадеуш
Мелешко.

– Вдень душпастирська робота, а у кожну вільну хвилину – ремонт
костелу...
пригадує о. Тадеуш Бернат.

– Отримавши крововилив, я все ж сподівався повернутись і продовжити
розпочате... – зажурливо промовляє о. Чеслав Щерба
.

Та всі вони готові підписатись під фразою:

– То були мої найкращі роки...

Новому настоятелю фарного костелу Яна Непомука також не судилось прийти на все готове. О. Гжегож Оважани вперше почув про нього від єпископа Маркіяна Трофимяка, коли їхали до Крем’янця. Тоді ще й не задумувався молодий диякон, що зовсім скоро настане той час, коли йому судиться прийти у Дубно настоятелем цієї святині.

19 вересня 2007 року відбулося перше знайомство парафіян з новим
душпастирем. Вони уважно вивчають один одного. У середині молодого священика відразу завирувала маса думок, серед яких і радість від того, що цей храм не такий знищений як у Голобах на Волині, де він декілька років працював (доїжджаючи там з Луцька), і хвилювання за те, скільки ще тут потрібно зробити... Та над усім відчув дивовижну доброту, яка йшла з сердець парафіян, ще тоді поки що незнайомих йому людей.

О. Гжегож народився в місті Освенцимі в робітничій католицькій родині. Як багато хто з його однолітків мріяв стати водієм, та з плином часу змінились його наміри. Під час паломництва до Ченстохови відчув поклик стати священиком. Не в новину було відвідувати храм Божий, бо, як і більшість хлопчаків, служив прислужником у своєму костелі, до якого ходив разом з рідними, було і Перше Святе Причастя, разом з іншими пізнавав науку катехези... Але в ту мить з ним відбулось щось надзвичайне. І після здобуття середньої освіти вирішив піти у семінарію. Батьки не перечили, вони не забороняли, тільки наполегливо просили:

– Сину, завжди прислухайся до голосу свого сумління, своєї совісті! Через два роки навчання в семінарії він не лише не розчарувався у вибраному шляху, а ще більше впевнився в правильності свого вибору і продовжував своє навчання ще з більшим натхненням.

Думка поїхати служити в Україну прийшла після отримання дияконських свячень.

– Я маю бути там, де найбільше можна реалізуватись на обраному життєвому шляху...

У вересні 2001 року він вперше побачив, як виглядають храми на Україні, дізнався і про те, як не вистачає у парафіях священиків і зрозумів, що саме тут він і потрібен. Не шукати легких шляхів, тільки через труднощі перевірити справжню силу своїх намірів.

І ось після річної практики, настав щасливий момент отримати з рук єпископа М. Трофим’яка ієрейські свячення, чотири роки був вікарієм у луцькому кафедральному соборі святих Петра і Павла, адміністратором парафії Святого Михайла смт. Голоби...

І от він настоятель у Дубні, щотижня він долає більше ста кілометрів, щоб доїхати ще до двох своїх парафій у Берестечку та Горохові, і як іноді не важко та він знає одне, на нього дуже чекають його парафіяни. Від своїх попередників намагається перейняти їхню працелюбність, тому, так як і вони, у вільні хвилини фізично працює над відродженням уже не чужого, а свого храму, і в цьому йому допомагають його парафіяни, які завжди поряд...
І вже підняли до
неба на оновленому подвір’ї біля костелу свої крони
туї, катальпи, сумахи, модрина, тихенько до них пригорнулась “Волинська азалія”...

Ерна Шевчук

[“Волання з Волині”, ч. 6 (85) від листопада-грудня 2009 р., 37-40 стор.]

Na życiowym rozdrożu dróg (PL)

NA ŻYCIOWYM ROZDROŻU DRÓG

Kościół pw. św. Jana Nepomucena

w Dubnie

i jego duszpasterze

W centrum Dubna, w pobliżu dawnego Rynku, znajduje się kościół parafialny pw. św. Jana Nepomucena, zabytek architektury z 1612 roku. W otchłani wieków gubią się początki jego dziejów, jedni twierdzą że obecny kościół został wzniesiony na początku XIX wieku na miejscu starego kościoła, inni że znacznie wcześniej. Znaczenie kościoła dla urbanizacji miasta podkreślono tym, że jego główna fasada została umieszczona na jednej z najdawniejszych ulic miasta.

Niestety współcześni mieszkańcy miasta nie mogą sobie nawet uzmysłowić jego całego piękna, wszak w drugiej połowie XVIII wieku w kościołach Dubna pracowali wykonując ołtarze w stylu rokokowym uczniowie znanego w świecie mistrza rzeźby Jana Pinzela. Potwierdzają to rzeźby, które znajdowały się w nim i zostały zachowane dobrą ręką przez minione pokolenia dla nas, potomków, na fotografiach, które zostały odnalezione w polskich archiwach i podarowane mieszkańcom Dubna przez przyjaciół z miasta pobratymczego Sokołowa Podlaskiego w ramach wystawy fotograficznej “Zapomniane Dubno w przeszłości”.

Kościół pw. św. Jana Nepomucena w ciągu wieków zaznał różnych doświadczeń. Chciano go zniszczyć, spalić, ale dzięki wysiłkowi kapłanów i parafian on znowu odrodził się. Został ograbiony i przekształcony w szkołę sportową, ale on znów, jak Feniks z popiołów, odrodził się.

Pierwszym, który zaczął przecierać tę nielekką drogę odrodzenia był ks. Czesław Szczerba z Krzemieńca. To dla niego Opatrzność podarowała nielekkie dzieło rozpoczęcia odnowy świątyni, o której słyszał on od ludzi dojeżdżających do kościoła w Krzemieńcu. Niebawem przyjechał ktoś z Dubna od dyrektora cukrowni z prośbą o odprawienie pogrzebu. Był to pierwszy katolicki pogrzeb od czasów o. Serafina Kaszuby, obecnie kandydata na ołtarze, i zamknięcia kościoła w Dubnie.

W 1992 roku zebrało się wielu ludzi, wśród których ks. Czesław spotkał się z Marią Bożko, u której w domu wkrótce odprawił pierwszą Mszę świętą. Nastąpiło pierwsze zapoznanie się z świątynią. Przyjemnie zaskoczył nas swą tolerancją dyrektor szkoły sportowej Mychajło Bojczuk, który życzliwie odpowiedział na prośbę wiernych aby pozwolił im odprawiać nabożeństwa w świątyni. On też pokazał na strychu, gdzie przypadkiem a może za zrządzeniem Bożym, zachowała się figura Jezusa Chrystusa...

Ks. Czesław chciał zrobić jak najwięcej dla odrodzenia świątyni, wyszedł po chwiejnej drabinie na górę i zdjął, jedna za drugą, litery nazwy niewłaściwej dla świątyni. Arcybiskup Marian Jaworski pobłogosławił dobrym zamiarom kapłana i parafian, nawet wniósł swój znaczny materialny wkład w odrodzenie świątyni. Niestety w niedługim czasie ks. Czesław wrócił do Polski... Figura Jezusa pozostała na strychu kościoła dubieńskiego... Dobre dzieło kontynuował ks. Tadeusz Mieleszko, który w 1992 r. przyjechał na Ukrainę. W 1993 r. zgodnie z nominacją metropolity lwowskiego zaczął opiekować się trzema parafiami: krzemieniecką, szumską i dubieńską. To jego udziałem stał się nielekki trud zamiany dachu kościelnego i ustawienia pierwszego ołtarza...

A prawdziwym budowniczym został ks. Tadeusz Bernat. To on pokazał, że księża umieją nie tylko wygłaszać kazania, a także murować, tynkować i pracować w drewnie... W czasie jego pobytu tutaj nikt nie dziwił się dlaczego o drugiej w nocy może palić się światło w kościele, bo wszyscy dobrze wiedzieli, że ksiądz niestrudzenie pracuje nad odnowieniem świątyni. I na rezultaty nie trzeba było długo czekać po upływie krótkiego czasu odpust parafialny był obchodzony w odnowionej świątyni. A jedna z relikwii powróciła do kościoła pw. św. Jana Nepomucena i zajęła swoje poczesne miejsce w wielkim ołtarzu i dała początek drugiemu odpustowi w święto Podwyższenia Krzyża Świętego.

Na strychu kościoła ks. Tadeusz odnalazł jeszcze jedną relikwię splądrowanej świątyni – dawną ikonę namalowaną na desce, podobną do ikony św. Eliasza, którą szczyci się miasto Dubno. Ona też zawsze nam towarzyszy podczas uroczystych nabożeństw. Kardynał Jaworski prosił strzec te dwie relikwie jak źrenicy oka.

U każdego z kapłanów było wiele dobrych i gorzkich momentów przeżytych w ścianach kościoła dubieńskiego, lecz każdy z nich idąc drogą obraną w sercu, budował świątynię, która w ich życiu pozostawiła trwałe ślady.

– Wtedy było więcej entuzjazmu niż doświadczenia... – wspominając powiedział ks. Tadeusz Mieleszko.

– W dzień praca duszpasterska, a w każdą wolna chwilę remont kościoła... – wspomina ks. Tadeusz Bernat.

Po wylewie miałem nadzieję powrócić i kontynuować, to co rozpocząłem... – ze smutkiem mów ks. Czesław Szczerba.

Wszyscy oni gotowi są podpisać się pod zdaniem:

– To były moje najlepsze lata...

Obecny proboszcz dubieńskiego kościoła farnego również nie przyszedł na gotowe. Ks. Grzegorz Oważany po raz pierwszy usłyszał o nim od ks. biskupa Marcjana Trofimiaka, kiedy jechali do Krzemieńca. Wtedy młodemu diakonowi nie przyszło nawet na myśl, że w niedługim czasie zostanie proboszczem tej świątyni.

Dnia 19 września 2007 r. odbyło się pierwsze spotkanie parafian z nowym duszpasterzem. Poznają się wzajemnie. U młodego kapłana pojawiło się wiele myśli, a wśród nich radość z tego, że ta świątynia jest mniej zniszczona niż w Hołobach, gdzie on kilka lat pracował (dojeżdżając tam z Łucka), i zmartwienie ile jeszcze tutaj trzeba zrobić... Przede wszystkich odczuł niesamowitą dobroć ze strony serc parafian, jeszcze wtedy nie znanych mu ludzi.

Ks. Grzegorz urodził się w Oświęcimiu w robotniczej katolickiej rodzinie. Jak wielu z jego rówieśników marzył o zostaniu kierowcą, ale z czasem zmieniły się jego zamiary. Podczas pielgrzymki do Częstochowy odczuł powołanie by zostać kapłanem. Często chodził do kościoła, jak wielu chłopców był ministrantem. Katecheza. Pierwsza Komunia... Ale w tym momencie z nim stało się coś nadzwyczajnego. I po ukończeniu szkoły średniej zdecydował się pójść do seminarium. Rodzice nie sprzeciwiali się, nie zabraniali mu, tylko uporczywie prosili:

– Synu, słuchaj zawsze głosu swego sumienia. W ciągu dwóch lat nauki w seminarium nie tylko nie rozczarował się w wybranej drodze, ale jeszcze bardziej upewnił się w prawidłowości swego wyboru i kontynuował swoją naukę jeszcze z większym zapałem.

Myśl aby pojechać z posługą na Ukrainę przyszła po otrzymaniu święceń diakonatu.

– Mam być tam, gdzie najbardziej można się realizować na wybranej drodze życia...

We wrześniu 2001 roku po raz pierwszy zobaczył jak wyglądają świątynie na Ukrainie, dowiedział się o tym, że brakuje kapłanów i zrozumiał, że właśnie tutaj jest on potrzebny. Nie szukać lekkiej drogi, tylko przez trudności sprawdzać prawdziwą siłę swoich zamiarów.

I oto po rocznej praktyce nastał szczęśliwy moment otrzymania z rąk biskupa Marcjana Trofimiaka święceń kapłańskich. Cztery lata był wikariuszem w kościele katedralnym pw. Świętych Piotra i Pawła w Łucku, od pewnego czasu także administratorem parafii pw. św. Michała w Hołobach...

I oto proboszcz w Dubnie, co tydzień pokonuje ponad sto kilometrów, aby dojechać do jeszcze dwóch swoich parafii, w Beresteczku i Horochowie. Jeżeli niekiedy jest trudno, to on wie jedno, że na niego bardzo czekają jego parafianie. Od swoich poprzedników pragnie przejąć zamiłowanie do pracy, dlatego tak jak oni, w wolnym czasie pracuje fizycznie nad odrodzeniem już nie cudzej, a swojej świątyni i w tym pomagają mu jego parafianie, którzy zawsze są w pobliżu...

Na odnowionym podwórzu koło kościoła podniosły do nieba swoje korony tuje, katalpy, sumaki, modrzew i cicho przytuliła się wołyńska azalia...

Erna Szewczuk

z ukraińskiego przełożyła

Łucja Zalewska

P.S. Ci którzy chcą wesprzeć parafię pw. św. Jana Nepomucena w Dubnie, mogą to uczynić wpłacając na konto:

Ks. Grzegorz Oważany

Bank Spółdzielczy w Oświęcimiu

nr 95 8123 0000 0011 6482 3000 0010

Przy wpłatach z zagranicy należy podać:

KOD SWIFT: POLUPLPR

IBAN: PL 95 8123 0000 0011 6482 3000 0010

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 37-40.]

Święta

Liturgia słowa

Czytania:

  • Ewangelia:

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
2961033

Statystyki

Zegar