Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

Zmist (UA)

З М І С Т

с. 3: Арх. Мечислав МОКШИЦЬКИЙ, Пастирський лист до вірних латинського обряду з нагоди річниці Голодомору в Україні

с. 4: Молитва за жертви Голодомору в Україні у 1932-1933 рр.

с. 5-6: Єпископ Маркіян ТРОФИМ’ЯК, Був Апостолом істини

с. 7-8: Забороняють священикам і богопосвяченим особам з Польщі в’їзд в Україну

с. 11-12: О. Мечислав МАЛІНСЬКИЙ, Головні вади

с. 12-13: О. Ян НОВАК, Незвичайний патріот

с. 15-16: О. Ян НОВАК, Надія

с. 17-18: Антоніна БАРДИГА, Її руки наповнені добрими справами

с. 18-19: О. Григорій ДРАУС, В’язничне душпастирство в Україні. Сертифікати для в’язничних капеланів в Україні

с. 19: О. Григорій ДРАУС, Посвячення зали духовності у слідчому ізоляторі в Рівному

с. 20: О. Вітольд-Йосиф КОВАЛІВ (опр.), Острозький єпископ Дмитро Яремко – кандидат на вівтарі

с. 21: О. Григорій ДРАУС, Душпастирський візит архієпископа Мечислава Мокшицького до Львівської в’язниці

с. 22-24: Арх. Мечислав МОКШИЦЬКИЙ, Промова архієпископа Мечислава Мокшицького в Личаківській колонії

с. 24-27: Томаш КШИЖОВСЬКИЙ, “Канікули з польською мовою”

с. 27-29: Ірина АНДРОЩУК, У гостях у гарцерів із Мишкова

с. 30: Польські цвинтарі на Волині

с. 31-35: Мечислав МАЛІНОВСЬКИЙ, Нові видавництва, присвячені пам’яті о. інфулата Теофіла Скальського

с. 36-37: Упокоївся в Бозі отець Ісидор Іван Патрило ЧСВВ

с. 37-40: Ерна ШЕВЧУК, На життєвих перехрестях

с. 40: Делегація з Волині в Білостоці

с. 41-42: Маріуш КШИШТОФІНСЬКИЙ, Переслідувані за польськість

с. 43-45: Ірена САНДЕЦЬКА, Життєпис Ірени Сандецької

с. 45-46: Хроніка Острозької парафії

с. 47-48: Кшиштоф-Рафаїл ПРОКОП, Войцех Радзивілл 1502 – 1507

 

[“Волання з Волині” ч. 6 (85) з листопада-грудня 2008 р., 2 стор.]

Spis treści (PL)

S P I S   T R E Ś C I

s. 3: Abp Mieczysław MOKRZYCKI, List pasterski do wiernych obrządku łacińskiego z okazji rocznicy Wielkiego Głodu na Ukrainie

s. 4: kw, Wiktor Juszczenka poprosił Benedykta XVI i Bartłomieja I o modlitwę za ofiary Wielkiego Głodu

s. 5-6: Bp Marcjan TROFIMIAK, Był Apostołem Prawdy

s. 7 Księża utknęli na granicy i nie mogą wrócić do parafii na Wschodzie

s. 8 st, Biskup Trofimiak: władze ukraińskie są zaskoczone trudnościami wizowymi duchownych

s. 11-12: Ks. Mieczysław MALIŃSKI, Wady główne

s. 12-15: Ks. Jan NOWAK, Niezwykły patriota

s. 15-16: oprac. ks. Jan NOWAK, Nadzieja

s. 17-18: Antonina BARDYGA, Jej ręce są napełnione dobrymi dziełami

s. 18-19: Ks. Grzegorz DRAUS, Duszpasterstwo więzienne na Ukrainie. Certyfikaty dla kapelanów więziennych na Ukrainie

s. 19: Ks. Grzegorz DRAUS, Poświęcenie sali duchowości w areszcie śledczym w Równem

s. 20: Ks. Witold Józef KOWALÓW (opr.), Biskup ostrogski Dmytro Jaremko kandydatem na ołtarze

s. 21: Ks. Grzegorz DRAUS, Pierwsza posługa Arcybiskupa Mieczysława Mokrzyckiego

s. 22-24: Abp Mieczysław MOKRZYCKI, Przemówienie (...) w więzieniu “Kolonia Łyczakowska

s. 24-27: Tomasz KRZYŻOWSKI, “Wakacje z językiem polskim

s. 27-29: Irena ANDROSZCZUK, W gościnie u harcerzy z Myszkowa

s. 30: Polskie cmentarze na Wołyniu

s. 31-35: Mieczysław MALINOWSKI, Nowe wydawnictwa poświęcone pamięci ks. infułata Teofila Skalskiego

s. 36-37: Zasnął w Panu o. Izydor Iwan Patryło OSBM

s. 37-40: Erna SZEWCZUK, Na życiowym rozdrożu dróg

s. 40: GS, Delegacja z Wołynia w Białymstoku

s. 41-42: Mariusz KRZYSZTOFIŃSKI, Prześladowani za polskość

s. 43-45: Irena SANDECKA, Życiorys Ireny Sandeckiej

s. 45-46: Kronika Parafii Ostrogskiej

s. 47-48: Krzysztof Rafał PROKOP, Wojciech Radziwiłł 1502-1507

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 2.]

Patyrśkyj lyst z nahody ricznyci Holodomoru w Ukrajini (UA)

ПАСТИРСЬКИЙ ЛИСТ

до вірних латинського обряду з нагоди річниці Голодомору в Україні


Дорогі Брати і Сестри!

Цього року відзначаємо 76-ту річницю трагічних подій штучного голоду на Україні в 1932-1933 роках. Цим Пастирським Листом прагнемо нагадати усім про цю болісну сторінку в нашій спільній історії. Вшановуючи чергову річницю української трагедії, згадуємо мільйону українців, поляків, росіян і представників інших народів, які внаслідок примусової колективізації, загинули від голоду на теренах України, над Волгою, передгір’ях Кавказу та в інших частинах колишнього Радянського Союзу, що залишило глибокий слід у свідомості наступних поколінь.

До теперішнього дня багато держав, в тому числі Ватикан, визнали, що голод на Україні був злочином проти людства. Також і Католицька Церква в Україні вже багато років жертвує свої молитви до Бога за всіх померлих від голоду. Церква завжди захищає свободу і добро кожної людини.

У наших молитвах пам’ятаємо про всі тогочасні жертви, скривджені родини, дітей, молодь. Пам’ятаючи про ті минулі роки, благаймо Господа, щоб захистив нас і нашу країну від подібних подій у майбутньому.

Священики нехай 22 листопада організують спільні молитви за усіх померлих від голоду в 1932-1933 роках, а вас, дорогі вірні, заохочуємо до якомога чисельної участі в цих богослужіннях. Увечері підчас спільної молитви в сім’ях запалімо свічки у вікнах як знак солідарності з усіма вірними.

Нехай добрий Бог у своєму безмежному милосерді зачислить до грона спасенних усіх померлих підчас голодомору в Україні, а нас живих обдарує своїм щедрим благословенням. «Від голоду, вогню і війни, спаси нас, Господи».


З пастирським благословенням


Арх. Мечислав Мокшицький

Голова Конференції

Римсько-Католицьких Єпископів України


Catholic Media-Center, Kijów, 20 listopada 2008 r.

[“Волання з Волині” ч. 6 (85) від листопада-грудня 2008 р., 3 стор.]

List pasterski z okazji rocznicy Wielkiego Głodu (PL)

LIST PASTERSKI

do wiernych obrządku łacińskiego z okazji rocznicy Wielkiego Głodu na Ukrainie

Drodzy Bracia i Siostry!

W tym roku obchodzimy 76. rocznicę tragicznego w swoich konsekwencjach sztucznego wywołania głodu na Ukrainie, jaki trwał w latach 1932-1933. W naszym Słowie Pasterskim pragniemy uwrażliwić wszystkich na tę bolesną kartę we wspólnej minionej historii. Czcząc kolejną rocznicę ukraińskiej tragedii wspominamy miliony Ukraińców, Polaków, Rosjan i przedstawicieli innych narodów, którzy zginęli z głodu na terenie Ukrainy, w rejonie Wołgi, Na Przedkaukaziu i innych częściach dawnego Związku Sowieckiego – w konsekwencji przymusowej kolektywizacji, wywierając głębokie piętno w świadomości przyszłych pokoleń.

Do dnia dzisiejszego wiele państw świata, w tym także Watykan, głód na Ukrainie uznały za zbrodnię ludobójstwa. Podobnie Kościół katolicki na Ukrainie od wielu lat ofiaruje swoje modlitwy do Boga za wszystkie ofiary klęski głodu. Kościół zawsze stał na straży wolności i dobra każdego człowieka.

Naszą modlitewną pamięcią ogarniamy wszystkie ofiary tego czasu, skrzywdzone rodziny, dzieci, młodzież. Pamiętając o tamtych latach prosimy dobrego Boga, aby uchronił nas samych i kraj od przyszłych podobnych wydarzeń.

(...)

Niech dobry Bóg w swoim nieskończonym miłosierdziu zaliczy do grona zbawionych wszystkich zmarłych w ramach wielkiego głodu na Ukrainie, a nas żyjących obdarzy swoim hojnym błogosławieństwem. Od głodu, ognia i wojny wybaw nas Panie”.

Z pasterskim błogosławieństwem w imieniu Konferencji Rzymskokatolickiego Episkopatu Ukrainy

X Abp Mieczysław Mokrzycki

Przewodniczący Konferencji

Rzymskokatolickiego Episkopatu Ukrainy

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 3.]

Molytva za żertvy Holodomoru v Ukrajini u 1932-1933 rr.

Молитва за жертви Голодомору в Україні у 1932-33 рр.

З глибин взиваю, Господи, до Тебе.

О Господи, почуй мій голос!

Хай твої вуха будуть уважні

до голосу благання мого! (Пс 130 (129), 1-2)

Всемогутній, вічний Боже, Ти знаєш усе перед тим, як постане,

і кожну зірку по імені кличеш;

ніщо не може укритися перед Тобою

і жодної таємниці для Тебе, Господи, немає.

В любові своїй сотворив Ти людину,

і благословив, підкоривши їй всі Твої створіння.

Для життя Ти її сотворив і для вічного з Тобою блаженства,

вона ж його добровільно відкинула,

спокусившись зрівнятися з Тобою в могутності.

Сьогодні ми просимо Тебе за наших братів і сестер,

котрим одвічне зло, поселившись у серцях правителів,

зготувало муки голодної смерті.

Господи, дітям своїм, які заснули зморені голодом

і не побачили більше земного світанку,

дай насититись Твоїми небесними благами.

Упокій їхні душі й наповни справедливістю їхні висохлі долоні.

Господи, дай нам завжди пам’ятати,

на що здатна людина, яка Тебе відкидає,

убережи нас від подібного лиха і навчи нас в усьому на Тебе уповати.

До Тебе я підношу мої очі, до Тебе, що живеш на небі.

Як очі слуг на руки свого пана і як очі слугині на руки господині,

так наші очі дивляться на Господа, Бога нашого,

поки не змилосердиться над нами.

Помилуй нас, о Господи, помилуй! (Пс 123 (124))

Котрий живеш і царюєш на віки вічні.

Амінь.

[“Волання з Волині” ч. 6 (85) від листопада-грудня 2008 р., 4 стор.]

Prezydent poprosił Benedykta XVI i Bartłomieja I o modlitwę za ofiary

Wiktor Juszczenko poprosił Benedykta XVI i Bartłomieja I o modlitwę za ofiary “wielkiego głodu”

O modlitwę za ofiary “wielkiego głodu” poprosił prezydent Ukrainy Wiktor Juszczenko w listach do Benedykta XVI i patriarchy Konstantynopola Bartłomieja I. W dniach 22-23 listopada odbędą się w całym kraju obchody 75. rocznicy tragedii, która dotknęła Ukrainę w latach 1932-33.

Prezydent Ukrainy podkreślił, iż klęska głodu znacząco wpłynęła na bieg historii kraju w XX w. “Dzięki pracy uczonych mamy już niezbite dowody na to, iż wielki głód był genocydem. Reżim komunistyczny chciał zniszczyć same korzenie ukraińskości i kwiat narodu. Wszystko to zaplanowano, by złamać nasze pragnienia wolności i odrodzenia samodzielnej państwowości. Lecz wysiłki nie-ludzi spełzły na niczym. Miłujący Boga naród ukraiński, mimo niewyobrażalnych strat, przetrwał i zwyciężył” napisał Juszczenko.

Wydarzenia sprzed 75 lat, zwane przez ukraińskich historyków “wielkim głodem”, pochłonęły życie ok. 7 mln ludzi. Wywołała je przymusowa kolektywizacja, wprowadzana przez władze sowieckie. Tym sposobem bolszewicy walczyli również z “kułactwem” i “wrogimi elementami”.

kw (KAI/I-R) / Kijów

Internetowy Dziennik Katolicki,

18 listopada 2008 roku

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 4.]

Buv Apostołom Istyny (UA)

Його Преосвященство Єпископ Маркіян Трофим’як, заступник голови Конференції Римо-католицьких Єпископів України і ординарій Луцької дієцезії, висловив свої думки щодо святості Йоана Павла ІІ редакції і читачам Варшавської газети “Наш Щоденник” у рамках постійної рубрики “Santo subito”.

БУВ АПОСТОЛОМ ІСТИНИ

Отець Єпископ Маркіян Трофим’як, заступник голови Конференції Римо-католицьких Єпископів України і ординарій Луцької дієцезії,

про святість Йоана Павла ІІ

Зустрічей із Святішим Отцем пам’ятаю багато... Особливий вимір для Церкви, а передусім вірних в Україні та моєї дієцезії мало, однак, паломництво Святішого Отця Йоана Павла ІІ в 2001 році. Ця подорож, така бажана та очікувана для Папи Римського, була дуже знаменною – Україна вперше побачила Святішого Отця. В українському телебаченні про Йоана Павла ІІ ніколи раніше не говорили, тому частина громадськості була переконана, що приїжджає якийсь узурпатор, котрий має змінити цю країну на католицьку. Тим часом, до здивування всіх, навіть тих, котрі проголошували такі гасла, прибула автентична людина із словами миру; мила, симпатична, котра добре володіє українською мовою, а свої промови переплітає цитатами із української літератури. Без перебільшення можна ствердити, що Святіший Отець завоював серця власне всіх. Дехто із противників цього візиту пізніше визнали, що їм було соромно за попередні реакції та бунти. Візит Папи Римського Йоана Павла ІІ в Україну показав також красу латинської літургії. У результаті, дещо змінилося відношення українців до католицької Церкви, як такої, а мова Святішого Отця Йоана Павла ІІ, українські наголоси в літургії виразно показали, що Церква – Вселенська, що не замкнута і не обмежується лише і виключно на польській меншості, як це не раз не окреслюється, а навпаки, відкрита для всіх. Велике захоплення викликала також повага Папи Римського слов’янина до українського народу, країни, її культури. Святіший Отець залишив після візиту дуже позитивні враження. Після його закінчення, ми не очікували радикальних змін по відношенню до католицької Церкви в Україні, тому що їх не могло бути і не про це у дійсності йшлося. Сферою Церкви є те, що розвивається поволі, систематично і стабільно, але послідовно. Усі вибухи, наскільки швидко вибухають, настільки швидко гаснуть і в дійсності нічого доброго на довший час не вносять. Думаю, що плоди цього паломництва вже є: про це свідчить хоча б ріст священицьких і чернечих покликань. Можливо, я невиправний оптиміст, але у світлі та блискові цього незабутнього паломництва майбутнє католицької Церкви в Україні малюється гарними барвами. Релігійне життя поволі стабілізується, формуються нові парафії. Дякуючи Богові, Церква розвивається добре, і то з кожної точки зору. Зростає нове покоління, яке пройшло катехізацію від основ, відкрите на релігійні цінності й дуже пружне. Це також, а можливо й передусім, заслуга Слуги Божого Йоана Павла ІІ, котрий був апостолом істини, любові та миру, котрий ніс світові світло Євангелії, Євангелії, яка єднає людей і ніколи не ділить.

X Єпископ Маркіян Трофим’як

занотував Маріуш Камєнєцкі

[«Наш Щоденник» («Nasz Dziennik»), Варшава, ч. 181 (3198) від 4 серпня 2008 року]

переклад з польської

[“Волання з Волині” ч. 6 (85) з листопада-грудня 2008 р., 5-6 стор.]

Był Apostołem Prawdy (PL)

J.E. Ks. Bp Marcjan Trofimiak, wiceprzewodniczący Konferencji Episkopatu Ukrainy i ordynariusz diecezji łuckiej, udzielił wypowiedzi o świętości Jana Pawła II dla redakcji i czytelników warszawskiego “Naszego Dziennika” w ramach stałej rubryki “Santo subito”. Oto treść tej wypowiedzi:

BYŁ APOSTOŁEM PRAWDY

Ks. bp Marcjan Trofimiak, wiceprzewodniczący Konferencji Episkopatu Ukrainy i ordynariusz diecezji łuckiej, o świętości Jana Pawła II


Spotkań z Ojcem Świętym pamiętam wiele... Szczególny wymiar dla Kościoła, a przede wszystkim wiernych na Ukrainie i moich diecezjan, miała jednak pielgrzymka Ojca Świętego Jana Pawła II w 2001 roku. Podróż ta, tak bardzo upragniona i oczekiwana przez Papieża, była bardzo znamienna – Ukraina po raz pierwszy zobaczyła Ojca Świętego.
W tamtejszej telewizji o Janie Pawle II nigdy wcześniej nie mówiono, dlatego część społeczeństwa była przekonana, że oto przyjeżdża jakiś uzurpator, który ma przemienić ich kraj w katolicki. Tymczasem, ku zdumieniu wszystkich, nawet tych, którzy głosili owe hasła, przybył autentyczny człowiek ze słowami pokoju, miły, sympatyczny, pięknie posługujący się językiem ukraińskim, który swoje przemówienia przeplatał cytatami z ukraińskiej literatury. Można stwierdzić bez przesady, że Ojciec Święty podbił serca właściwie wszystkich. Niektórzy z przeciwników tej wizyty przyznali później, iż było im wstyd za wcześniejsze reakcje i bunty. Wizyta Papieża Jana Pawła II na Ukrainie ukazała też piękno łacińskiej liturgii. W efekcie zmieniło to nieco stosunek Ukraińców do Kościoła katolickiego jako takiego, a język Ojca Świętego Jana Pawła II, akcenty ukraińskie w liturgii pokazały dobitnie, że Kościół jest powszechny, że nie jest zamknięty i nie ogranicza się tylko i wyłącznie do polskiej mniejszości, jak to się nieraz określa, ale przeciwnie, jest otwarty dla wszystkich. Wielki podziw wzbudził też szacunek Papieża Słowianina do narodu ukraińskiego, kraju i jego kultury. Ojciec Święty pozostawił po sobie bardzo pozytywne wrażenie. Po tej wizycie właściwie nie oczekiwaliśmy radykalnych zmian w stosunku do Kościoła katolickiego na Ukrainie, bo ich nie mogło być i nie o to tak naprawdę chodziło. Domeną Kościoła jest to, że rozwija się powoli, systematycznie i stabilnie, ale konsekwentnie. Wszelkie eksplozje, jak szybko wybuchają, tak szybko gasną i tak naprawdę niczego dobrego na dłuższą metę nie wnoszą. Myślę, iż owoce tej pielgrzymki już są: świadczy o tym chociażby wzrost powołań kapłańskich i zakonnych. Może jestem niepoprawnym optymistą, ale w świetle i blasku tej niezapomnianej pielgrzymki przyszłość Kościoła katolickiego na Ukrainie rysuje się w pięknych barwach. Życie religijne powoli się stabilizuje, formują się nowe parafie. Dzięki Bogu Kościół rozwija się dobrze i to pod każdym względem. Wzrasta nowe pokolenie katechizowane od podstaw, otwarte na wartości religijne i bardzo prężne. To również, a może przede wszystkim zasługa Sługi Bożego Jana Pawła II, który był apostołem prawdy, miłości i pokoju, niosącym światu światło Ewangelii, Ewangelii, która łączy ludzi, a nigdy nie dzieli.

X Bp Marcjan Trofimiak
notował Mariusz Kamieniecki

[“Nasz Dziennik” (Warszawa) nr 181 (3198) z 4 sierpnia 2008 r.]

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 5-6.]

Zaboroniajut' swjaszczenykam (...) v'jizd v Ukrajinu

ЗАБОРОНЯЮТЬ СВЯЩЕНИКАМ

І БОГОПОСВЯЧЕНИМ ОСОБАМ

З ПОЛЬЩІ В’ЇЗД В УКРАЇНУ

Все розпочалося з того, як від ночі 16 грудня 2008 року усім священикам, монахам і монахиням, громадянам Польщі, які працюють в різних парафіях України прикордонна влада нашої батьківщини розпочала відмову в’їзду, позбавляючи в такий спосіб парафій священнослужителів якраз перед Різдвяними Святами.

Міністерство Закордонних Справ Польщі інформує, що згідно з пкт.1 Умови між Урядом Речипосполитої Польщі і Кабінетом Міністрів України про принципи пасажирського руху (особового), підписаної 30 липня 2003 року (М.П. 2003 № 56 п. 878), громадяни Речипосполитої Польщі, без огляду на місце постійного проживання і ціль подорожі, на підставі важливих документів подорожі, мають право безвізового в’їзду, а також перебування на території України 90 днів протягом 6 місяців від дня перетину кордону, з можливістю перебування до 90 днів протягом наступних 6 місяців, а також подорожувати транзитом.

У зв’язку з запровадженням телеінформаційної системи, що уможливлює контроль часу перебування іноземця на території України, прикордонна влада України, від ночі 16 грудня 2008 року, розпочала відмову в’їзду громадянам Польщі, які вже використали згаданий в Умові час перебування.


Єпископ Трофим’як: Українська влада здивована труднощами, пов’язаними з візами для священиків і богопосвячених осіб


Українська влада здивована труднощами, пов’язаними з візами духовних – повідомляє Ординарій Луцької дієцезії Єпископ Маркіян Трофимяк, котрий з рамена Єпіскопату Римсько-католицької Церкви в Україні відповідає за зовнішні зв’язки взаємовідносин Церква – Держава у Києві. Владика підкреслив, що ніхто не поінформував Церкву про зміни у візовому законодавстві.

Уряд України, у зв’язку із вступом країни до Світової Організації Торгівлі, обмежив перебування іноземців до 180 днів на рік. Рішення увійшло в силу в ніч на 16 грудня 2008 року. Проте про це ніхто не попередив Церкву.

Єпископ підкреслив, що всі богопосвячені особи (священики, монахині та монахи) мають потрібну реєстрацію до душпастирської праці, як в Управлінні зі справ віросповідання, так і в паспортних відділеннях. «Вони мають печатки стосовно офіційної душпастирської праці в Україні, головне – щоб їх не трактували як звичайних працівників. Священики не отримують від нас ніякої зарплати, їх утримують рідні дієцезії, що й є формою допомоги для України – зазначив Єпископ Маркіян - На жаль, прикордонна служба не шанує специфічного характеру праці богопосвячених осіб і трактує їх так само, як людей, що працюють згідно умови про прибуткову працю.

19 грудня Архієпископ Мечислав Мокшицький звернувся у листі в цій справі до Президента України Віктора Ющенка, Міністра закордонних справ Володимира Огризка і Голови Державної прикордонної служби Миколи Литвина.

Єпископ Трофимяк, в свою чергу, почав спроби роз’яснювати ситуацію у канцелярії прем’єра України Юлії Тимошенко. – «В листі до Голови Кабінету Міністрів ми підкреслили, що в багатьох парафіях забракне на свята священиків. Напевно в найблищу неділю не в усіх костелах буде відправлена Свята Меса» – переживає Ординарій Луцької Дієцезії.

Владика також підкреслив, що на жаль, небагато священиків мають «тимчасову посвідку на постійне проживання», яку незмірно важко отримати. Однак Українська Римсько-католицька Церква не мала до цього часу клопотів щодо реєстрації священиків і богопосвячених осіб. – «Я вчора зателефонував і попередив усіх, щоб не виїжджали з України. Все вказує на те, що влада не звернула уваги на категорію таких осіб, як священики і богопосвячені особи», які повинні бути трактовані інакше ніж люди, що на прибуткових працях.


На підставі матеріалу з КАІ/Луцьк Католицький Медіа-Центр

 

[“Волання з Волині” ч. 6 (85) від листопада-грудня 2008 р., 7-8 стор.]

Księża utknęli na granicy

KSIĘŻA UTKNĘLI NA GRANICY I NIE MOGĄ WRÓCIĆ DO PARAFII NA WSCHODZIE

 

Rzeczpospolita: Księża zdążą na pasterkę. A inni?

Wierni wydzwaniali, dlaczego nie było mnie w niedzielę na mszy – opowiada ks. Grzegorz Ząbek. Nie wrócił z Polski do ukraińskiej parafii, bo Ukraińcy zaczęli rygorystycznie stosować przepisy wizowe, które mówią, że bez wizy można tam przebywać nie dłużej niż 90 dni – podaje Rzeczpospolita.

Ksiądz Grzegorz Ząbek, proboszcz parafii w Zabłotowie koło Kołomyi, przyjechał do Polski na kilka dni, by prowadzić w Przemyślu rekolekcje. Miał wrócić w piątek. Wstrzymał się, gdy ukraińskie służby nie wpuściły w czwartek na Ukrainę proboszcza z Sambora. Zarzuciły mu, że złamał przepisy, bo zbyt długo wcześniej przebywał za wschodnią granicą. – To samo może spotkać innych księży, którzy przed świętami przyjechali odwiedzić rodziny, zrobić zakupy i planują powrót do swoich parafii – martwi się kanclerz kurii metropolitalnej w Przemyślu ks. Bartosz Rajnowski.

Zgodnie z prawem Polacy mogą turystycznie bez wiz przebywać na terytorium Ukrainy nie dłużej niż 90 dni w ciągu pół roku. Wcześniej ukraińskie służby tego przepisu jednak nie egzekwowały. Zaczęły bez uprzedzenia – o północy ze środy na czwartek. – Przepisy się nie zmieniły. Obowiązują od 2003 r., ale nagle na ukraińskich przejściach granicznych zadziałał system komputerowy, który wyłapuje osoby łamiące przepisy – tłumaczy kapitan Elżbieta Pikor, rzecznik Bieszczadzkiego Oddziału Straży Granicznej w Przemyślu. “Za łamanie prawa grozi grzywna, a nawet zakaz wjazdu na Ukrainę przez pięć lat” – czytamy.

Nie występowałem o wizę, bo dotąd nie było takiej potrzeby – mówi ks. Ząbek, któremu granicę udało się przekroczyć w niedzielę ok. godz. 19. Ma nadzieję, że episkopat systemowo załatwi sprawę pobytu polskich duchownych na Ukrainie.

Kuria archidiecezji Lwowskiej już w piątek wysłała pismo do władz w Kijowie z listą księży przebywających w Polsce, prosząc, by złagodzono wobec nich restrykcyjne przepisy. Sprawą zajął się biskup Marcjan Trofimiak, ordynariusz diecezji łuckiej w archidiecezji lwowskiej. Uzgodnił z władzami w Kijowie, że do 11 stycznia ukraińskie służby graniczne nie będą stosować rygorystycznych przepisów wobec duchownych.

Gazeta podaje, że problem z wjazdem dotyczy nie tylko duchownych, ale i biznesmenów.

Internetowy Dziennik Katolicki, 22 grudnia 2008 r.

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 7.]

Bp Trofimiak: Władze ukraińskie są zaskoczone trudnościami

BP TROFIMIAK: WŁADZE UKRAIŃSKIE SĄ ZASKOCZONE TRUDNOŚCIAMI WIZOWYMI DUCHOWNYCH

– Władze Ukrainy są zaskoczone trudnościami wizowymi osób duchownych – powiedział KAI bp Marcjan Trofimiak. W episkopacie obrządku łacińskiego ordynariusz łucki odpowiada za kontakty z administracją centralną w Kijowie. Hierarcha zaznacza, że nikt nie informował Kościoła o zmianie ustawodawstwa wizowego.

Bp Trofimak powiedział, że rząd Ukrainy w związku ze wstąpieniem kraju do Światowej Organizacji Handlu ograniczył możliwość pobytu obcokrajowców do 180 dni na rok. Decyzje weszły w życie minionej nocy – nikt nie uprzedzał Kościoła.

Ordynariusz łucki zaznaczył, że wszyscy duchowni z zagranicy: księża, siostry zakonne, bracia zakonni mają rejestrację potrzebną do pracy duszpasterskiej, zarówno w urzędzie ds. wyznań jak i urzędzie paszportowym.

- Mają pieczątki, że są oficjalnie na Ukrainie do posługi duszpasterskiej, gdyż zależało nam, aby nie traktowano ich jako pracowników. Księża nie otrzymują od nas wynagrodzeń, ale utrzymują ich diecezje rodzime i jest to forma pomocy dla Ukrainy – powiedział hierarcha. Niestety służby graniczne nie respektują specyficznego charakteru posługi osób duchownych i podchodzą do nich jak do ludzi zatrudnionych na zasadzie umowy o pracę.

Wczoraj list w tej sprawie do prezydenta Juszczenki, ministra spraw zagranicznych Wołodymyra Ohryzka i przewodniczącego państwowej straży granicznej Mykoły Łytwyna wystosował przewodniczący episkopatu, abp Mieczysław Mokrzycki.

Bp Trofimiak podjął z kolei interwencję w kancelarii premier Julii Tymoszenko. – W liście do szefowej gabinetu podkreśliliśmy, że w wielu parafiach zabraknie na Święta księży. Pewnie w najbliższą niedzielę nie we wszystkich kościołach będzie Msza św. – obawia się ordynariusz łucki.

Zaznaczył, że niestety niewielu księży ma kartę stałego pobytu, którą niezmiernie trudno uzyskać. Ukraiński Kościół nie miał jednak nigdy dotychczas kłopotów z rejestracją duchownych. – Uprzedziłem wczoraj wszystkich telefonicznie, by nie wyjeżdżać z Ukrainy. Wszystko wskazuje na to, że władze nie dostrzegły obecności takiej kategorii osób jak duchowni, którzy powinni być traktowani inaczej niż ludzie podejmujący pracę zarobkową.

st (KAI) / Łuck

Internetowy Dziennik Katolicki, 19 grudnia 2008 roku

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 8.]

Vozlubleni v Chrysti Braty i Sestry!

Тоді слава Господня з’явиться,

і всі творіння узрять її разом,

бо так прорекли уста Господні

(Іс 40, 5).

 

Возлюблені в Христі Брати і Сестри!

Бог прийшов у світ і оселився серед нас,
щоби ми не думали, що Він недосяжний,

і не сумнівалися, що Він завжди близько тих, хто його щиро закликає;

Бог обрав людське народження, щоби кожне народження явити нам
як велике чудо і надзвичайний дар;

Бог повністю віддав себе в руки людини,
як мала дитина віддає себе в руки своїх батьків,

щоби нам показати велич не у силі, могутності та самодостатності,
а в довірі, покорі та простоті.

З нагоди світлого Празника Господнього Різдва,
часу, в котрому ми з усією Церквою заглиблюємося подумки
в тайну Господнього Втілення і прославляємо Його пришестя на світ,
я хочу побажати всьому християнському світові,
а особливо вірним католикам Луцької дієцезії,
радості з Божої слави, що явилася у Його втіленому одвічному Слові,
добра, яке щедро плине з Його благодаті,
миру, що наповнює тих, хто з любов’ю чекав на Його пришестя,

і безмежної довіри, уповання на Господню милість,
яка єдина здатна вершити великі діла
і надавати сенсу й довершеності людському життю.

Нехай новонароджений Божий Син, Ісус Христос,
осінить Вас своїм божественним світлом,
благословляє на рік грядущий 2009,
і збереже у праведності до другого свого пришестя.

Нехай благословить вас Господь Бог Всемогутній,
Отець, і Син, і Святий Дух.

[“Волання з Волині” ч. 6 (85) від листопада-грудня 2008 р., 8 стор.]

[“Wołanie z Wołynia nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 8.]

Prezydent Ukrajiny Viktor Juszczenko pryvitav (UA)

Президент України Віктор Ющенко привітав християн західного обряду із святом Різдва Христового. Про це сьогодні, 25 грудня, ЗІК повідомила прес-служба Президента України.

У привітанні глави держави, зокрема, йдеться:

«Шановні співвітчизники!

Сердечно вітаю вас із святом Різдва Христового.

Понад дві тисячі років християни всього світу переживають чудо народження сина Божого Ісуса Христа, прославляють Того, Чия любов до людини не має меж.

Різдво єднає християн у радості, утверджує в серцях віру в перемогу світла над пітьмою, очищає душу, наснажує на добро і милосердя.

Зичу вам міцного здоров’я, щастя, родинного тепла, миру, злагоди і благополуччя.

Веселих Різдвяних свят.

Христос рождається – славімо Його!»

Західна інформаційна корпорація, 25 грудня 2008 р.

[“Волання з Волині” ч. 6 (85) від листопада-грудня 2008 р., 10 стор.]

Prezydent Ukrainy złożył życzenia rzymskokatolikim (PL)

PREZYDENT UKRAINY ZŁOŻYŁ ŻYCZENIA RZYMSKOKATOLIKOM

Z OKAZJI ŚWIĄT BOŻEGO NARODZENIA

Prezydent Ukrainy Wiktor Juszczenko złożył życzenia z okazji Świąt Bożego Narodzenia dla wszystkich wiernych obrządku łacińskiego mieszkających na Ukrainie. O czym dzisiaj, 25 grudnia, poinformowała służba prasowa Prezydenta Ukrainy.

Serdecznie witam z świętem Bożego Narodzenia. Ponad dwa tysiące lat chrześcijanie całego świata przeżywają cud narodzenia Syna Bożego Jezusa Chrystusa, wysławiają Tego, Czyja miłość do człowieka nie ma granic. Boże Narodzenie jednoczy chrześcijanom w radości, utwierdza w sercach wiarę do zwycięstwa światła nad ciemnością, oczyszcza duszę, zapala na dobro i miłosierdzie. Życzę wam mocnego zdrowia, szczęścia, rodzinnego ciepła, pokoju, zgody i pomyślności”, – podkreślił Prezydent Ukrainy zwracając się do wiernych Kościoła Rzymskokatolickiego na Ukrainie.

Zachodnia Informacyjna Korporacja, 25 grudnia 2008 r.

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 10.]

Pobażannja (UA)

Сердечно вітаю Вас з Різдвом Христовим та Новим 2009 Рокомсвятами високих і світлих помислів, душевного спокою, родинної злагоди. З вірою стаємо перед Господніми Яслами.

Мінливе сьогодення показує нам, щоб особливо цінувати і берегти мир, порозуміння, добро, милосердя, любов все те, що невід’ємне від імені Христового та Його спасенного діла.

Новонароджене Дитя закликає нас до того, щоб оживити в серцях надію і любов. Благаймо Його про благословення і щедрий дар миру.

Христос рождається! Славімо Його!

о. Вітольд-Йосиф Ковалів

Римо-католицька парафія

Успіння Пресвятої Діви Марії в Острозі

редакція “Волання з Волині”

Остріг, 25 грудня 2008 р. / 07 січня 2009 р.

 

[“Волання з Волині” ч. 6 (85) від листопада-грудня 2008 р., 10 стор.]

Życzenia (PL)

Drodzy Czytelnicy i Przyjaciele “Wołania z Wołynia

Serdecznie pozdrawiam z okazji Świąt Bożego Narodzenia i Nowego 2009 Rokuświąt wzniosłych i jasnych pomysłów, duchowego spokoju i rodzinnej zgody. Z wiarą stajemy przed Jasłami naszego Pana.

Zmienna codzienność uczy nas szczególnie cenić i chronić pokój oraz porozumienie, dobro, miłosierdzie i miłość – wszystko to, co jest nierozłączne z imieniem Jezusa Chrystusa i Jego zbawczego dzieła.

Nowonarodzony Chrystus wzywa nas abyśmy ożywili nadzieję i rozpalili w sercach płomień braterskiej miłości. Błagajmy Dzieciątko Jezus o błogosławieństwo i szczodry dar pokoju.

Chrystus rodzi się! Chwalmy Go!

ks. Witold Józef Kowalów

Parafia rzymskokatolicka pw. Wniebowzięcia

Najświętszej Maryi Panny w Ostrogu

Redakcja “Wołania z Wołynia

Ostróg, 25 grudnia 2008 r. / 7 stycznia 2009 r.

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 10.]

Nezwyczajnyj patriot (UA)

3 грудня – річниця від дня смерті о. Владислава Буковинського

НЕЗВИЧАЙНИЙ ПАТРІОТ

Пам’ять про нього в Казахстані жива до сьогодні. Завдяки ньому у поляків залишилася особлива любов до Батьківщини, а також велика радість із прибуття кожного земляка. Є ще місцевості, в яких поляки зі слізьми на очах просять про польського місіонера.

Більшість життя о. Владислав Буковинський прожив за кордонами Польщі, але всюди, де був, носив Польщу в серці і поширював патріотизм. У “Вибраних спогадах та інформаціях” (“Wybór wspomnień i informacji) від 1969 р. писав: “Краків пов’язується з періодом найпрекраснішої нашої історії: частково з періодом Казимира ІІІ Великого, а понад усе з яґеллонським періодом (...). Краків і Яґеллонський Університет дали мені пошану і любов до сьогоднішньої традиції, до того, що в ній є великим, піднесеним і прекрасним (...). Те, що виніс із Кракова, завжди допомагало мені зберегти особисту і священицьку гідність”.

ВРАЗЛИВИЙ НА БІДУ

О. Владислав Буковинський, будучи кільканадцяти літнім хлопцем, у 1920 р., втікаючи з родиною від більшовиків, прибув до Кракова. Тут розпочав навчання на факультеті права, а в 1923-25 роках навчався також (і закінчив із відзнакою) в Польській Школі Політичних Наук при правничому факультеті Яґеллонського Університету. Був надзвичайно вразливим на інколи дуже важке становище студентів. Брав активну участь у Академічному Рубіжному Колі, яке об’єднувало особи із Східних Рубежів. Ця діяльність полягала, окрім самоосвіти, на цілеспрямованій допомозі бідній молоді, чому він повністю присвячував себе. Будучи головою Рубіжного Кола (на цій посаді був протягом 2 термінів), належав також до Товариства Взаємодопомоги Учнів Яґеллонського Університету. Товариство також допомагало студентам з інших навчальних закладів.

ВІДВАЖНИЙ У ПОГЛЯДАХ

Маючи двадцять років, дуже енергійно цікавився долею Речі Посполитої. У статті “Про майбутнє Рубіжної справи” (“O przyszłość sprawy Kresowej), опублікованій в “Одноденці” (“Jednodniówka”) Академічного Рубіжного Кола від травня 1925 р., писав: “Зухвалі, часто сенсаційні, напади диверсійних банд влітку і восени минулого року доведи, без сумнівів, що так далі не маже бути, і що на Рубежах та для Рубежів щось потрібно робити, що необхідною є ясна, вирішальна акція замість апатії, безплановості та хаосу”. Виразно залежало йому на мешканцях тих теренів. Помічав повільність уряду у вирішенні цієї проблеми. У своїх висловлюваннях ясно і рішуче висловлював те, що думав. Категорично боронив земляків, що страждали за створеним кордоном: “Пам’ятаймо про сотні тисяч наших Братів на другому боці червоного кордону: не маємо права марнотратити їхнього мучеництва!”.

Турбота про поляків на Сході виразилася особливо тоді, коли, будучи вже священиком, за власним бажанням виїхав на Рубежі. У своїй свідомості носив образ Польщі Яґеллонів і велич того часу, в якому співпраця, єдність і згода між народами пов’язувалися з величністю пануючих і героїчним духом народу. Цей образ залишився у серці також тоді, коли він був заарештуваний НКВД, ув’язнений і через рік чудом уцілілий, а також, коли був переслідуваний гітлерівцями під час війни. У той час організував таємні лекції з історії Польщі.

РЕВНИЙ У ПОВЧАННІ

Коли після війни був ув’язнений і засланий у табори в Челябінську, Джесказгані та Іркутську, разом із душпастирським служінням міцно відзначилося його патріотичне піклування про тих, які залишалися дуже далеко від Батьківщини. Під час страйку в’язнів організував лекції з історії Польщі. Правдивим феноменом є написана ним у таборі історія Польщі під заголовком “Історія є вчителькою життя” (“Historia nauczycielką życia). Для поляків, котрі не знали історії Батьківщини, тому що народилися в засланні, це була книжка, в якій о. Владислав описав переміни не лише економічні, але, передусім, культурні й глибоке закорінення у вірі. Книжка мала на меті патріотичне виховання. Це також свідоцтво про людину, котра з пошаною і по-християнськи дивиться на ворога. Одночасно – це приклад відваги писання про важку історію між польським, німецьким і російським народами.

Основною заслугою о. Буковинського є також те, що хоча міг повернутися до Польщі, однак залишився на чужій землі, щоб серед поляків поширювати традиції, мову і культуру. Показував їм зв’язок польськості й віри, бо, як вважав, рятування є в руках Божого Провидіння.

Йоан Павло ІІ, під час паломництва до Казахстану в 2001 р., говорив полякам: “З великою радістю дивлюся на вас. Завжди живо цікавився Вашою долею. Багато розповідав про Вас незабутній о. Владислав Буковинський, котрого багаторазово зустрічав і завжди дивувався його священицькою вірністю і апостольським запалом. Був особливо пов’язаний із Карагандою, але розповідав про життя усіх Вас. Сьогодні дякую Богові за те, що безустанно давав ту міць Святого Духа, завдяки якій ви зберегли віру батьків, всупереч різноманітним випробуванням і переслідуванням. І Вам від усього серця дякую за цю вірність Христу і Церкві. Прошу Вас, не переставайте давати таке свідоцтво”.

о. Ян Новак

[“Неділя” (“Niedziela”) Видання малопольське, ч. 48 (112) від 30 листопада 2008 р.]

З польської переклала

Владислава Криницька

[“Волання з Волині” ч. 6 (85) від листопада-грудня 2008 р., 12-14 стор.]

 

Niezwykły patriota (PL)

3 grudnia – rocznica śmierci ks. Władysława Bukowińskiego

NIEZWYKŁY PATRIOTA

Pamięć o nim jest w Kazachstanie żywa do dziś. Dzięki niemu u Polaków pozostało szczególne umiłowanie Ojczyzny oraz ogromna radość z przybycia każdego rodaka. Są jeszcze miejscowości, w których Polacy ze łzami w oczach proszą o polskiego misjonarza.

Większość życia ks. Władysław Bukowiński przeżył poza granicami Polski, lecz wszędzie, gdzie był, nosił Polskę w sercu i szerzył patriotyzm. W “Wyborze wspomnień i informacji” z 1969 r. pisał: “Kraków wiąże się z okresem najświetniejszych naszych dziejów: częściowo z okresem kazimierzowskim, lecz nade wszystko z okresem jagiellońskim (...). Kraków i Uniwersytet Jagielloński dały mi cześć i umiłowanie tradycji dzisiejszej, tego, co w niej jest wielkie, wzniosłe i piękne (...). To, co wyniosłem z Krakowa, zawsze pomagało mi zachować godność osobistą i kapłańską”.

WRAŻLIWY NA BIEDĘ

Ks. Władysław Bukowiński, jako kilkunastoletni chłopiec, w 1920 r. – uciekając z rodziną przed bolszewikami – przybył do Krakowa. Tu rozpoczął studia prawnicze, a w latach 1923-25 studiował również – i ukończył z wyróżnieniem – w Polskiej Szkole Nauk Politycznych przy Wydziale Prawa UJ.
Był ogromnie wrażliwy na czasami bardzo trudną sytuację studentów. Intensywnie działał w Akademickim Kole Kresowym, skupiającym osoby z Kresów Wschodnich. Działalność ta obejmowała – poza samokształceniem – daleko idącą pomoc dla ubogiej młodzi
eży, w czym przejawiał całą swoją pasję. Jako prezes Koła Kresowego (funkcję tę pełnił przez 2 kadencje), należał też do Towarzystwa Wzajemnej Pomocy Uczniów UJ. Towarzystwo obejmowało pomocą także studentów innych uczelni.

ODWAŻNY W POGLĄDACH

Już jako dwudziestolatek bardzo żywo interesował się losami Rzeczypospolitej. W artykule “O przyszłość sprawy Kresowej”, zamieszczonym w “Jednodniówce” Akademickiego Koła Kresowego z maja 1925 r., pisał: “Zuchwałe, częstokroć sensacyjne, napady band dywersyjnych w lecie i jesieni ubiegłego roku udowodniły ponad wątpliwość, że tak dalej być nie może, że i na Kresach i dla Kresów coś robić trzeba, że konieczną jest jasna, zdecydowana akcja w miejsce apatii, bezplanowości i chaosu”. Wyraźnie zależało mu na mieszkańcach tych terenów. Zauważał opieszałość rządu w tej kwestii. W swych wypowiedziach jasno i zdecydowanie wyrażał to, co myślał. Stanowczo bronił rodaków cierpiących za powstałą na wschodzie granicą: “Pamiętajmy o setkach tysięcy naszych Braci po tamtej stronie czerwonego kordonu: nie mamy prawa marnować ich męczeństwa!”.

Troska o Polaków na Wschodzie wyraziła się szczególnie, gdy już jako kapłan na własną prośbę wyjechał na Kresy. W swej świadomości nosił obraz Polski Jagiellonów i świetności tamtego okresu, w którym współpraca, jedność i zgoda między narodami wiązały się z wielkością panujących i bohaterskim duchem narodu. Ten obraz pozostał w jego sercu również wtedy, gdy był aresztowany przez NKWD, więziony i po roku cudownie ocalony, a także gdy był prześladowany przez hitlerowców w okresie wojny. W tym czasie organizował tajne wykłady z historii Polski.

GORLIWY W NAUCZANIU

Kiedy po wojnie został uwięziony i zesłany do łagrów w Czelabińsku, Dżezkazganie i Irkucku, obok duszpasterskiej posługi mocno zaznaczyła się jego patriotyczna troska o tych, którzy pozostawali tak daleko poza Ojczyzną. W czasie strajku więźniów organizował wykłady z historii Polski. Prawdziwym fenomenem jest napisana przez niego w łagrze historia Polski pt. “Historia nauczycielką życia”. Dla Polaków, którzy nie znali historii Ojczyzny, gdyż urodzili się na zesłaniu, była to lektura, w której ks. Władysław opisał przemiany nie tylko gospodarcze, lecz przede wszystkim kulturalne i głębokie zakotwiczenie w wierze. Książka miała na celu wychowanie patriotyczne. Jest to też świadectwo o człowieku, który z szacunkiem i po chrześcijańsku patrzył na wroga. Równocześnie jest to przykład odwagi pisania o historii trudnej między narodami polskim, niemieckim i rosyjskim.

Zasadniczą wielkością ks. Bukowińskiego jest również to, że choć mógł wrócić do kraju, jednak pozostał na obcej ziemi, by wśród Polaków krzewić tradycję, język i kulturę. Ukazywał im związek polskości i wiary, bo – jak uważał – ocalenie jest w dłoniach Bożej Opatrzności.

Jan Paweł II w czasie pielgrzymki do Kazachstanu w 2001 r. mówił Polakom: “Z wielką radością patrzę na was i Bogu dziękuję, że dane mi jest być pośród was. Zawsze żywo interesowałem się waszym losem. Wiele mówił mi o was niezapomniany ks. Władysław Bukowiński, którego wielokrotnie spotykałem i zawsze podziwiałem za kapłańską wierność i apostolski zapał. Był szczególnie związany z Karagandą, ale opowiadał mi o życiu was wszystkich. Dziś dziękuję Bogu za to, że nieustannie dawał wam tę moc Ducha Świętego, dzięki której zachowaliście wiarę ojców, mimo różnorakich doświadczeń i prześladowań. I wam z serca dziękuję za tę wierność Chrystusowi i Kościołowi. Proszę was, nie ustawajcie w dawaniu takiego świadectwa”.

ks. Jan Nowak

[“Niedziela” Edycja małopolska, nr 48 (112) z 30 listopada 2008 r.]

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 12-14.]

V'jaznyczne duszpastyrstvo v Ukrajini (UA)

В’ЯЗНИЧНЕ ДУШПАСТИРСТВО

В УКРАЇНІ

СЕРТИФІКАТИ ДЛЯ В’ЯЗНИЧНИХ КАПЕЛАНІВ В УКРАЇНІ


5 листопада 2008 року в приміщені Державного департаменту України з питань виконання покарань в Києві Голова цього ж департаменту вручив перші капеланські сертифікати для групи 50-ти представників різних віросповідань (греко- і римо-католицьких, п’ятидесятників, баптистів, адвентистів), які ведуть діяльність у пенітенціарних закладах. Усі вони пройшли навчальний курс, що ведеться навчальним закладом для персоналу в’язничної служби. Увінчанням цього була урочиста молитва в церкві “Софія Київська” (нині музей), історичному символі християнства України. Спів подячної молитви звучав також у Михайловському соборі Православної Церкви Київського Патріархату.

Капеланські сертифікати є черговим кроком до нормалізації справи релігійних послуг у в’язницях в Україні. 12 християнських конфесій об’єднані у справі в’язничного душпастирства в Українську Міжконфесійну Християнську Місію “Духовна та благодійна опіка у місцях в’язничного служіння”, яка й була ініціатором фахового вишколу.


о. Григорій Драус

головний капелан в’язничного

служіння в Україні

(голова Місії)

Рівне, 6 листопада 2008 року

З польської переклала

Владислава Криницька

[“Волання з Волині” ч. 6 (85) від листопада-грудня 2008 р., 18-19 стор.]

Duszpasterstwo więzienne na Ukrainie (PL)

DUSZPASTERSTWO WIĘZIENNE

NA UKRAINIE

CERTYFIKATY DLA KAPELANÓW WIĘZIENNYCH NA UKRAINIE


5 listopada 2008 w siedzibie władz służby więziennej Ukrainy w Kijowie dyrektor generalny wręczył pierwsze certyfikaty kapelańskie dla grupy 50 przedstawicieli rożnych wyznań (grecko- i rzymsko-katolickich, zielonoświątkowców, baptystów, adwentystów), prowadzących działalność w zakładach karnych. Wszyscy przeszli kurs prowadzany przez uczelnie kształcąca funkcjonariuszy służby więziennej. Uwieńczeniem była uroczysta modlitwa w cerkwi “Sofia Kijowska” (obecnie muzeum), histor
ycznym symbolu chrześcijaństwa Ukrainy. Śpiew dziękczynnej modlitwy brzmiał tez w Michajłowskim soborze prawosławnej cerkwi patriarchatu kijowskiego.

Certyfikaty kapelańskie są kolejnym krokiem do normalizacji sprawy posług religijnych w więzieniach na Ukrainie. 12 chrześcijańskich wyznań zjednoczonych jest w sprawie duszpasterstwa więziennego w Ukraińską Międzywyznaniową Chrześcijańską Misję “Duchowna i dobroczynna opieka w miejscach pozbawienia wolności”, która była inicjatorem kursu.


Ks. Grzegorz Draus

Naczelny kapelan więziennictwa Ukrainy

(przewodniczący Misji)

Równe, 6 listopada 2008 r.

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 18-19.]


P.S. inne i fotografie z wydarzenia: http://www.kvs.gov.ua  

i http://www.kolomyya.org.se/sites/ep  

Posvjaczennja zały duchovnosti u slidczomu izolatori v Rivnomu (UA)

ПОСВЯЧЕННЯ

ЗАЛИ ДУХОВНОСТІ

У СЛІДЧОМУ ІЗОЛЯТОРІ

В РІВНОМУ

20 листопада 2008 р. (о 14.00 год.) у слідчому ізоляторі в Рівному в Україні відбулося посвячення зали духовності “Преображення”. Це багатофункціональне приміщення (відремонтоване і приготоване римо-католицькою парафією), в якому мають відбуватися релігійні заняття (усіх конфесій), а також заняття культурні, художні, навчальні, психологічні. У центрі зали є велика (2 м на 2 м) репродукція ікони св. Трійці Рубльова, яка знаходиться за колонами. Зала була спільно освячена: римо-католицьким єпископом Маркіяном Трофим’яком з Луцька, греко-католицьким єпископом Йосафатом Говерою з Луцька, православним капеланом (делегатом архієпископа Варфоломея УПЦ МП), пастором баптистів. Православний капелан намастив чотири стіни зали святим миром. Єпископ Маркіян передав представникам присутніх конфесій символічні ключі до зали, заохочуючи до ведення у ній душпастирської праці і благословив на служіння. Два дні раніше ініціатор цього заходу о. Ґ. Драус вручив архієпископу Варфоломієві (рівненський єпископ УПЦ МП) запрошення і прохання про виділення священика для служіння в слідчому ізоляторі з його Церкви. Єпископи і вищезгадані капелани спільно відвідали дві камери – для жінок і неповнолітніх, ведучи з ними довгу розмову і спільно благословляючи. Нинішній директор обласної бібліотеки передав 200 книжок. Прогнозом, що будуть у Залі Духовності “Преображення” проводитися мистецькі заняття, було передання приватною галереєю (“Зуза”) художніх матеріалів і образів.

о. Григорій Драус

головний капелан в’язничного

служіння в Україні

Рівне, 20 листопада 2008 року

[“Волання з Волині” ч. 6 (85) від листопада-грудня 2008 р., 19 стор.]

Poświęcenie sali duchowości w areszcie śledczym w Równem (PL)

POŚWIĘCENIE

SALI DUCHOWOŚCI

W ARESZCIE ŚLEDCZYM

W RÓWNEM

Dn. 20 listopada 2008 r. (godz. 14) w Areszcie Śledczym w Równem na Ukrainie odbyło się poświęcenie Zału Duchownosti “Preobrażennja” (Sala Duchowości “Przemienienie”). Jest to wielofunkcyjne pomieszczenie (wyremontowane i przygotowane przez parafię rzymskokatolicką) w którym mają odbywać się zajęcia religijne (wszystkich wyznań) oraz kulturowe, artystyczne, szkoleniowe, psychologiczne. Centrum sali jest duża (2 na 2 m) reprodukcja ikony św. Trójcy Rublowa, znajdującą się za kolumnami. Sala została poświęcona wspólnie przez bpa rzymskokatolickiego Markijana Trofimiaka z Łucka, następnie bp greckokatolickiego Jozafata Howerę z Łucka oraz kapelana Prawosławnego (delegat abpa Warfolomeja UKP Patriarchatu Moskiewskiego) oraz pastora baptystów. Kapelan prawosławny namaścił cztery ściany sali świętym olejem. Bp Markijan przekazał przedstawicielom obecnych konfesji symboliczne klucze do sali, zachęcając do prowadzenia w niej pracy duszpasterskiej i błogosławił na posługę. Dwa dni wcześniej Inicjator przedsięwzięcia, ks. G. Draus złożył abp Warfolomejowi (bp Rówieński UKP Patriarchatu Moskiewskiego) zaproszenie i prośbę o delegowanie do posługi w Areszcie kapłana z jego Kościoła). Biskupi i wymienieni kapelani odwiedzili wspólnie dwie cele – dla kobiet oraz niepełnoletnich, prowadząc długą rozmowę i wspólnie błogosławiąc. Obecny dyrektor obwodowej biblioteki przekazał 200 książek. Zapowiedzią prowadzenia w Sali Duchowości “Przemienienie” zajęć artystycznych było przekazanie przez prywatną galerię (“Zuza”) materiałów malarskich i obrazów.

Ks. Grzegorz Draus

Naczelny kapelan więziennictwa Ukrainy

Równe, 20 listopada 2008 r.

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 19.]

Duszpastyrśkyj vizyt Archijepyskopa Meczysława Mokszyćkoho (UA)

ДУШПАСТИРСЬКИЙ ВІЗИТ АРХІЄПИСКОПА МЕЧИСЛАВА МОКШИЦЬКОГО ДО ЛЬВІВСЬКОЇ В’ЯЗНИЦІ

Першою послугою Архієпископа Мечислава Мокшицького, Ординарія Львівської Архідієцезії, був візит до «Личаківської колонії», що розташована по вул. Шевченка у Львові. Відбувся він 15 листопада в рамках практичного семінару для в’язничних євангелізаторів – членів Школи Християнського Життя і Євангелізації. Школа діє під опікою Братів Менших Капуцинів і формує греко- та римсько-католицьких мирян з багатьох парафій України та інших країн (Білорусі, Росії, Польщі). Уже цілий рік молоді миряни римсько-католицької парафії св. Антонія у Львові євангелізують у львівській в’язниці. В семінарі взяли участь 50 осіб – з Івано-Франківська, Самбора, Чорткова, Дрогобича, Мукачева і Хмельницького, а також греко-католицькі семінаристи з Ордену оо. Редемптористів, які вже понад 10 років опікуються цією установою.

Після лекційної години, що мала місце в актовому залі в’язниці, її учасники в присутності Архієпископа М. Мокшицького провели Євенгалізаційну програму (спів, пантоміма, свідчення, проголошення керигми) для понад 120 в’язнів. Потім була промова Архієпископа. Він також взяв участь у праці в групах, на які поділено в’язнів та учасників семінару – по 15 осіб у кожній. В групах ділилися досвідченням віри в Бога і віри в Божу присутність. Він також зустрівся з в’язнями в камерах та на території для прогулянки. Окремо зустрівся з волонтерами, закликаючи їх до місійної праці у Божому винограднику. Був здивований кількістю ікон на коридорах та в кабінетах адміністрації. Архієпископ звернув особливу увагу на те, що учасники обох обрядів разом, без конфліктів, провадять євангелізацію у в’язницях. Порівнюючи зустріч у римській та львівській в’язницях, Владика підкреслив, що у львівській була більш натуральна, невимушена можливість особистого контакту. Більшість учасників вже в грудні розпочнуть регулярні євангелізаційно-формаційні відвідини в’язнів у своїх місцевостях.

о. Григорій Драус
співорганізатор семінару

та Головний капелан

в’язничного душпастирства в Україні

18.11. 2008

[“Волання з Волині” ч. 6 (85) від листопада-грудня 2008 р., 21 стор.]

Pierwsza posługa Abpa Mieczysława Mokrzyckiego (PL)

PIERWSZA POSŁUGA

ABPA MIECZYSŁAWA MOKRZYCKIEGO

Pierwsza posługa abp M. Mokrzyckiego jako ordynariusza archidiecezji Lwowskiej obrządku łacińskiego była wizytą w zakładzie karnym (zwanym “Łyczakiwśka kolonia”) przy ul. Szewczenki we Lwowie w dniu 15 listopada 2008 r. w godz. 15-18:30. Wizyta miała miejsce w ramach seminarium-szkoleniu dla świeckich ewangelizatorów więziennych, członków Szkoły Chrześcijańskiego Życia i Ewangelizacji. Szkoła, działająca pod egida kapucynów formuje wiernych obrządku greko- i rzymskokatolickiego z wielu parafii Ukrainy i innych krajów (Polska, Rosja, Białoruś). Od roku dziesięciu młodych świeckich z łacińskiej parafii św. Antoniego ze Lwowa ewangelizuje w wiezieniu lwowskim. W seminarium wzięło udział 50 osób z Iwano-Frankowska, Sambora, Czortkowa, Drohobycza, Mukaczowa i Chmielnickiego. oraz grekokatoliccy seminarzyści z zakonu Redemptorystów, od 10 lat opiekujący się tym zakładem. Po wykładzie wygłoszonym w auli administracji więzienia, uczestnicy poprowadzili, w obecności abp Mokrzyckiego program ewangelizacyjny (śpiewy, pantomima, świadectwa, głoszenie kerygmatu) dla ponad 120 więźniów. Przemówił abp M. Mokrzycki. Brał udział też w rozmowach w grupach, na które podzielono więźniów i uczestników seminarium (po 15 osób). W grupach dzielono się doświadczeniem znaczenia wiary w Boga i jego obecność. Rozmowę prowadził w jednej z grup abp Mokrzycki. Spotkał się też z więźniami w celach i terytorium spacerowym. Następnie oddzielnie spotkał się z wolontariuszami, wygłaszając przemówienie. Był zadziwiony ilością ikon na korytarzach i w gabinetach administracji więzienia. Abp Mokrzycki zaznaczył, ze uczestnicy – katolicy dwóch obrządków wspólnie, bezkonfliktowo, prowadza ewangelizację w więzieniach. Porównując spotkanie we Lwowskim więzieniu i rzymskim, zauważył że we lwowskim była większa możliwość niewyreżyserowanego osobistego kontaktu. Większość uczestników już w grudniu podejmie się regularnych ewangelizacyjnych i formacyjnych odwiedzin w więzieniach w swoich miejscowościach.


ks. Grzegorz Draus

współorganizator seminarium,

naczelny kapelan

więziennictwa Ukrainy

18 listopada 2008 r.

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 21.]

 

Promowa Archijepyskopa Meczysława Mokszyćkoho (UA)

ПРОМОВА АРХІЄПИСКОПА МЕЧИСЛАВА МОКШИЦЬКОГО В ЛИЧАКІВСЬКОЇ КОЛОНІЇ

I. Шановний Пане Генерале, дорогі капелани, семінаристи, дорогі миряни-євангелізатори та шановні брати, які тимчасово тут перебувають.

Я з радістю прийняв запрошення відвідати цю в’язницю. Отці церкви наголошують, що це належить до обов’язків єпископа. Сам Христос сказав: “Я був у в’язниці, а ви відвідали мене” (Мт 25, 34). Ці слова означають, що не треба приносити Ісуса Христа за мури в’язниці, а лише відкрити Його присутність у серцях в’язнів, бо Він вже там є. Бог діє, Він повен своєї любові до вас як до найулюбленіших дітей. Папа Ян ХХІІІ, відвідуючи в’язнів у Римі, промовив: “Я є вашим братом, мій дядько сидів у в’язниці”. Це зворушило їх аж до сліз, і вже легше було проголошувати те, що всі люди слабкі, грішні, але передусім огорнені любов’ю Бога. Бог прикликає нас, щоб ми повірили у його милосердя. Ніхто не втрачений – ви засуджені, але не приречені. Кожен із вас за допомогою Божої благодаті може стати святим (Іван Павло ІІ, Плоцьк, 1991). Молитва і віра в Бога була у вас ще з дитинства. Цей скарб є у вас і зараз, але захований дуже глибоко - як струна, якої досить доторкнутися, щоб вона заграла. Іноді може здаватися, що вже немає ніякого виходу, минуле нас жахає, а в майбутньому не бачимо нічого доброго. Що можна зробити? Не скажу більше, ніж Іван Павло ІІ, котрий говорив до людей цілого світу: “Відчиніть двері свого серця Христу. Він один знає, що заховано глибоко в людині”. У Христі віднайдете пробачення і море милосердя, яке затоплює усі наші гріхи. Перед Христом можемо стати у слабкості і безпорадності, визнаючи: “Господи, помилуй мене грішного!”. До першого святого, доброго Лотра, Ісус мовив з Хреста: “Сьогодні будеш зі мною в раю” (Лк 23,43). Говорить “сьогодні”, тобто запрошує до віри зараз, не відкладаючи рішення на завтра. Запрошує до глибокого віддання Ісусові цілого себе, свого вчора, сьогодні і завтра, довіряння Йому свого життя, щоб розгорнув у ньому нову сторінку. В цьому допомагати вам будуть капелани, семінаристи і світські євангелізатори. Невичерпний дар миру і певності у Божому пробаченні зустрінете у таїнстві сповіді. У святій Літургії Христос наповнить вас своєю присутністю. В зустрічах із Божим Словом буде вчити ходити вас дорогами віри.

Справжня свобода знаходиться у серці людини. Лише скинувши узи гріха у Христі, людина стає по-справжньому вільною. А на волі без Христа і спасіння все одно залишається нещасним невільником. Справжні мури не навколо в’язничних установ – можна знаходитися у в’язниці, але бути вільним. Цього досвідчуюють ті, які в ув’язненні насправді ідуть за Христом.

Сердечно вітаю всіх працівників вашої установи. Пам’ятаю нашу зустріч на паломництві у Зарваниці. Там ви молилися за себе, свої родини і свою тяжку працю. Я впевнений, до ви досвідчили плоди цього паломництва. У вашій праці ви зустрічаєтеся з таємницею зла і добра в людській душі. Може тому в Біблії працівники показані як люди, дуже близькі до Христа. Зверніть увагу на те, що першим, хто після спасительної смерті Христа визнав віру, говорячи: “Це справді був Син Божий”, став римський охоронець (Мт 27, 54). Першим містом в Європі, де проголошувалося Євангеліє, були Филиппи. Саме там ув’язнено святого Павла, і там охоронець прийняв з вуст апостола науку про Христа. Як читаємо про те в Діяннях Апостолів: Охрестився з усіма своїми і веселився з усім домом, який увірував у Бога” (16, 33). Знову ви були перші у визнанні віри. Зустрічаєтеся зі складними справами, іноді може здаватися, що зло сильніше, а праця марна. Але пам’ятайте: “Де збільшився гріх, там перевершила ласка” (Рим 5, 20). У вірі, молитві, Слові Божому знайдете сили, відпочинок і духовне відновлення. Молюсь про Боже світло, яке б відкрило, що робити, аби в’язниці стали місцями переміни людини. Церква хоче допомогти у цій справі. Дякую вам також за те, що знаходите відповідне місце для капеланів, священиків і світських волонтерів-євангелізаторів у ваших установах. Їх присутність вимагає від вас більшої праці, але бачите, що це – один зі способів реалізації вашого завдання, яке полягає у відновленні людини в усіх її вимірах. В усьому світі нормою є часте, і навіть щоденне відвідування в’язниць капеланами та волонтерами. Капелани заходять також до камер, робив це й Іван Павло ІІ, доводячи цим, що Бог не сумнівається у людині.

Боже Отче, повен милосердя, обдаруй нас своєю благодаттю, Ти єдиний знаєш наші серця. Відкрий нас на твоє милосердя, щоб ми визнали, що в Ісусі Христі є наше спасіння. Благослови нас, наші родини, нашу працю і діяльність. Ти послав нам Духа Святого, щоб ми стали твоїми дітьми, тому взиваємо до Тебе: “Отче наш...”.

II. Дорогі миряни-євангелізатори, ідіть і ви працювати у виноградник, заклик до проголошення Євангелія мають прийняти всі – в Божому народі немає пасивних членів. Завданням кожного віруючого є провадження інших до віри. Собор Ватиканський ІІ в декреті про місійну діяльність говорить, що Церква є зрілою, вийшла зі свого стану творення і справді існує в якомусь суспільстві тоді, коли у ній є свідомі, зрілі у вірі, здатні проголошувати і засвідчувати своїми вчинками Слово Боже миряни. Християнський народ “...на це встановлюється, на це він є присутній, щоб словом і ділом проповідував своїм співгромадянам Христа і помагав їм до повного сприйняття Христа” (це цитата з Собору Ватиканського ІІ про місійну діяльність Церкви). Те, що ви готові проголошувати Ісуса Христа у в’язницях, свідчить, що Церква є молодою і живе. Оскільки можна давати лише те, чим самі живемо, то це говорить про глибоку зустріч з Божою Любов’ю, об’явленою у Христі. Ідіть, ви є послані. Працюйте у Господньому винограднику, беручи участь у священицькій місії Христа, коли зростають у вас щедрі плоди Святого Духа. Беріть участь у пророчому служінні Христа, шукаючи нагоди проповідувати Його словом, як правдивий апостол, чи то невіруючим, чи вірним. Миряни беруть участь у царській місії Христа, коли несуть необхідне оздоровлення світським установам і преображають їх. Ваша присутність у в’язницях наповнює їх моральною вартістю.

Церква існує для того, щоб євангелізувати, і не може обмежуватися лише служінням для тих, які ведуть християнський спосіб життя. Так, як Христос приходить зцілювати не здорових, а хворих. Ви ідете до слабких, знедолених – до в’язнів. Ваша місія проголошення Євангелія виходить із самого вашого хрещення. Тому нехай Господь благословляє вас і ваші надії.

X архієпископ Мечислав Мокшицький

[“Волання з Волині” ч. 6 (85) від листопада-грудня 2008 р., 22-24 стор.]

 

Przemówienie Arcybiskupa Mieczysława Mokrzyckiego (PL)

PRZEMÓWIENIE ABPA MIECZYSŁAWA MOKRZYCKIEGO

W WIĘZIENIU “KOLONIA ŁYCZAKOWSKA”

Szanowny Panie Generale, drodzy księża kapelani, seminarzyści, świeccy ewangelizatorzy więzienni, umiłowani bracia, którzy czasowo przebywacie!

Z radością wypełniam nałożony przez Chrystusa obowiązek odwiedzenia więzienia. “Byłem w wiezieniu, a odwiedziliście Mnie” (Mt 25, 36) mówi Chrystus. Te słowa oznaczają, że nie tyle przynosi się Chrystusa zza mury, ale odkrywa się jego działanie w sercach uwięzionych. Bóg działa, jest obecny i pełen swoje miłości do was jak do najukochańszych dzieci. Papież Jan XXIII odwiedzając więźniów w Rzymie zawołał: “Jestem waszym bratem, mój wujek siedział w więzieniu”. Wzruszył tym ich do łez i jakże łatwiej było przekonywać, że wszyscy ludzie słabi i grzeszni, ale przede wszystkim ogarnięci miłością Boga.

Bóg wzywa nas, abyśmy uwierzyli Jego miłosierdziu. Nikt nie jest stracony. Jesteście skazani, ale nie potępieni. Każdy z was, przy pomocy łaski Bożej, może zostać świętym (Jan Paweł II, Płock 1991). Modlitwa i wiara w Boga była w was już od dzieciństwa. Może ten skarb teraz jest ukryty, ale jest głęboko w was, jak struna która wystarczy dotknąć, by pięknie zagrała. Wydawać by się mogło czasami, że już nie ma żadnego wyjścia, przeszłość przeraża a w przyszłości nie widzi się niczego dobrego. Co można zrobić? Nie powiem więcej niż Jan Paweł II który wołał do ludzi całego świata: “Otwórzcie na oścież Chrystusowi drzwi swojego serca. On jeden wie, co kryje się głęboko w człowieku”. W Chrystusie odnajdziecie przebaczenie i morze miłosierdzia, w którym zatopione są wszystkie nasze grzechy. Przed Chrystusem możemy stanąć słabi i bezradni, wyznając: Panie, ulituj się nade mną! Do pierwszego świętego, Dobrego Łotra Jezus mówił z krzyża: “Dziś będziesz ze Mną w raju(Łk 23,43). Mówi: dziś, czyli zaprasza teraz do wiary, nie odkładania na jutro decyzji. Głębokie zawierzenie Jezusowi całego siebie, swojego wczoraj, dziś i jutro, powierzeniu Mu swojego życia, aby nim kierował otworzy nową kartę waszego życia. W nim towarzyszyć wam będą kapelani, seminarzyści i świeccy ewangelizatorzy. Niewyczerpany dar pokoju i pewności w Boże przebaczenie spotkacie w sakramencie pojednania, w świętej Liturgii Chrystus napełni was swoją obecnością a w spotkaniach nad Słowem Bożym będzie uczył chodzenia drogami wiary.

Prawdziwa wolność jest w sercu człowieka. Będąc uwolnionym od pęt grzechu Chrystusie, jest się prawdziwie wolnym a chodząc po wolności bez zbawienia, jest się nieszczęśliwym niewolnikiem. Można być w więzieniu, ale wolnym!

Pozdrawiam z całego serca wszystkich pracowników służby więziennej. Pamiętam nasze spotkanie na pielgrzymce w Zarwanicy. Tam powierzyliście Bogu siebie i rodziny jak też swoją trudną pracę.

Poprzez waszą pracę stykacie się z tajemnicą dobra i zła w duszy ludzkiej. Może dlatego w Piśmie świętym pracownicy służby więziennej są tak bliscy Chrystusa. Zwróćcie uwagę, że pierwszym który po zbawczej śmierci Jezusa wyznał wiarę w Niego był setnik – rzymski strażnik mówiąc: “Zaprawdę, ten był Synem Bożym” (Mt 27, 54). Pierwsze miasto w Europie, w którym głoszono Ewangelię była Filippia. Poganin, strażnik więzienia, gdzie był przetrzymywany św. Paweł, usłyszał z ust Apostoła naukę o Chrystusie. Jak czytamy o tym w Dziejach Apostolskich, “przyjął chrzest wraz z całym swoim domem i ogromnie cieszył się, że uwierzył Bogu” (Dz 17, 33). Znowu byliście pierwsi w wyznaniu wiary. Dotykacie trudnych spraw, czasami może wydawać się że zło jest silniejsze a praca na marne. Pamiętajcie jednak, że “gdzie wzmógł się grzech, tam jeszcze bardziej rozlała się łaska” (Rz 5, 20). W wierze, modlitwie, Słowie Bożym odnajdujecie siły, odpoczynek i odnowienie duchowe.

Modlę się o Boże światło, w którym można odkrywać co robić, by więzienia stawały się miejscem przemiany człowieka. Kościół chce w tej sprawie pomóc. Dziękuję wam za widzicie właściwe miejsce duszpasterzy w zakładach karnych. Ich obecność wymaga od was większej pracy, ale widzicie, że jest to jeden ze sposobów realizacji waszego zadania, jakim jest odnowienie człowieka we wszystkich wymiarach. Na całym świecie jest normą częste, nawet codzienne odwiedziny kapelanów i wolontariuszy.

Kapelani zachodzą też do cel, czynił to też i Jan Paweł II, udowadniając, że Bóg nie wątpi w człowieka.

Modlitwa

Boże Ojcze pełen miłosierdzia, obdarz nas swoją łaską. Ty jedyny znasz nasze serca. Otwórz nas na Twoje miłosierdzie, byśmy wyznali, że w Jezusie Chrystusie jest nasze zbawienie.

Błogosław nas, nasze rodziny, nasza pracę i działania.

Ty zesłałeś ducha świętego, by stali się Twoimi dziećmi, dlatego wołamy do Ciebie: Ojcze nasz…

 

Drodzy świeccy ewangelizatorzy. Idźcie I wy pracować do Pańskiej winnicy. Wezwanie do głoszenia ewangelii jest skierowane do wszystkich – w Ludzie Bożym nie ma biernych i nieaktywnych. Zadaniem każdego wierzącego jest prowadzenia innych do wiary. Sobór Watykański II w dekrecie “O misyjnej działalności Kościoła” mówi, że “Kościół jest wtedy dojrzały, kiedy wyszedł ze swego początkowego stanu w danej społeczności, kiedy w niej świadomi, dojrzali w wierze, dający świadectwo uczynkami owo Boże świeckich. Lud chrześcijański do tego jest ustanowiony, aby słowem i uczynkami głosił obywatelom Chrystusa i pomagał ich dojść do pełni Chrystusa”. To ze jesteście gotowi głosić Ewangelie świadczy o tym, ze Kościół jest żywy i młody. Idźcie, jesteście posłani. Pracujcie w Pańskiej Winnicy, Bierzecie udział w kapłańskiej misji Chrystusa gdy rosną w was szczodre owoce Ducha Św. Bierzecie udział w proroczej misji Chrystusa, gdy głosicie Jego Słowem, jak prawdziwy apostoł, czy to niewierzącym czy wierzącym. Świeccy biorą udział w królewskiej misji Chrystusa, kiedy niosą konieczne przemiany w społeczne struktury i przemieniają je. Wasza obecność w więzieniach napełnia je moralną wartością.

Kościół istnieje po to, by ewangelizować. I nie może ograniczyć swojej posługi tylko wobec tych, którzy już prowadza życie chrześcijańskie. Taj jak Chrystus, który przyszedł nie do zdrowych, ale do chorych. Wy idziecie do słabych, zniewolonych, do więźniów. Wasza misja głoszenia Ewangelii ma swe źródło w samym chrzcie. Dlatego niechaj Bóg błogosławi was i wasze nadzieje.

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z listopada-grudnia 2008 r., s. 22-24.]

U hostjach u harceriv iz Myszkova (UA)

Молодь з Волині на Ясній Горі. Фот. Любов Анд

У ГОСТЯХ У ГАРЦЕРІВ

ІЗ МИШКОВА

Уже вдруге діти з Острозької парафії Пресвятої Діви Марії та Здолбунівської гімназії мали нагоду відпочивати в Польщі на запрошення Спілки Польських Гарцерів у Мишкові.

У серпні 2008 року діти відпочивали в гарцерському таборі у Сямошицах (повіт Мишкув). Проживали вони в нових дерев’яних будиночках. Опікуном із польської сторони була Пауліна Рутецька. Протягом другого тижня з нами працювали також п. Аліція Лищаж (віце-комендант гарцерського осередку) і Матеуш Дудек. Постійно цікавився нашою групою також комендант Спілки Польських Гарцерів у Мишкові Анджей Йондерко.

Ми мали змогу відвідати Окєннік (скеля, рештки замку), костел у Скаржицях. Завдяки постійній опіці мера м. Мишкув п. Янушу Романюку, мали можливість насолоджуватися виступом відомого не лише в Польщі, а й за її межами, дитячого вокально-танцювального колективу з м. Мишкув «Юрайські іграшки», плавати в критому басейні.

Подорожуючи до історичного міста Кракова, відвідали Блендовську пустелю, Пєскову Скалу, булаву Геркулеса. У Кракові побували в королівському замку на Вавелі, у королівській катедрі та її підземеллях, мали можливість оглянути площу Ринок та Марійський костел.

Другим значним місцем нашого знайомства із пам’ятками історії та культури Польщі була Ченстохова. На шляху до історичного міста ми мали також нагоду відвідати джерела Зиґмунда і Ельжбєти, побачити замок у Ольштині. Неймовірне враження справляє на людей Ясна Гора: і на тих, хто тут перебуває вперше, і на тих, хто відвідує чудотворне місце кільканадцятий раз. Хвилююче було брати участь у службі разом із о. Вітольдом-Йосипом Ковалівом, настоятелем Острозької парафії Пресвятої Діви Марії, семінаристом Віктором Лободовським та парафіянами з Острога, які прибули на спеціально замовлену для нашої групи службу. А на зворотній дорозі на нас чекало ще одне чудотворне місце – монастир у Лєшьньові. Саме в цьому місці відбуваються спеціальні благословення для сімей і дітей. Один із ченців-паулінів розповів нам коротку історію цього святого місця і подарував на пам’ять всім учасникам групи іконки Пресвятої Діви з Лєшьньова. Так як і в Ченстохові, діти гаряче молилися, кожен у своїх наміреннях.

Наші гості також відвідали дітей у таборі в Сямошицах. Там їх зустріли вітальним концертом, смачною обідо-вечерею, а пізніше ще й місцевою пресмачною традиційною стравою (пєчонки), приготованою на вогнищі польськими опікунами.

Окрім цього, протягом відпочинку, на нашу групу чекало багато цікавих розваг: їзда верхи на конях, стрільба із пневматичної гвинтівки, “Караоке”, вечірні вогнища і пісні біля них, гарцерські ігри, дискотеки і «Бельгійський танець». Найбільше запам’яталися дітям відпочинки біля озера, де можна було поз’їжджати з гірки, покататися на катамаранах і байдарках і просто поніжитися у воді та на сонці.

За два тижні перебування у Польщі діти отримали відомості про культуру, історію, традиції регіону, пізнали елементи, які характеризують краєвид Краківсько-Ченстоховської Юри, мали можливість удосконалити мовленнєві навички (спілкування з польськими однолітками та опікунами) й розвинутися фізично.

За організацію літнього відпочинку сердечно дякуємо п. Анджею Йондерко, п. Аліції Лищаж, п. Янушу Романюку, п. Пауліні Рутецькій, п. Матеушу Дудеку, о. Вітольду-Йосифу Коваліву, п. Магдалені Янковській та всім працівникам Фундації “Допомога полякам на Сході”. Адже лише завдяки їхнім добрим християнським серцям діти та молодь із України змогли краще пізнати мову, історію, культуру та традиції їхніх предків.

Ірина Андрощук

[“Волання з Волині” ч. 6 (85) від листопада-грудня 2008 р., 27-29 стор.]

W gościnie u harcerzy z Myszkowa (PL)

Młodzież z Wołynia w sanktuarium w Leśniowie. Fot. Archiwum

W GOŚCINIE

U HARCERZY

Z MYSZKOWA

Już po raz drugi dzieci z parafii pw. Przenajświętszej Maryi Panny w Ostrogu i gimnazjum w Zdołbunowie mieli możliwość odpoczywać w Polsce na zaproszenie Związku Harcerzy Polskich w Myszkowie.

W sierpniu 2008 roku dzieci odpoczywały w obozie harcerskim w Siamoszycach (powiat Myszków). Mieszkali w nowych domkach drewnianych. Opiekunem z polskiej strony była Paulina Rutecka. W ciągu drugiego tygodnia pobytu z dziećmi i młodzieżą pracowali także Alicja Łyszczaż (wicekomendant ośrodka harcerskiego) i Mateusz Dudek. Ciągle interesował się nasza grupą także komendant Związku Harcerzy Polskich w Myszkowie Andrzej Jąderko.

Mieliśmy okazję zwiedzić Okiennik (skała Okiennik Wielki, resztki zamku), kościół w Skarżycach. Dzięki ciągłej opiece burmistrza Myszkowa p. Janusza Romaniuka mieliśmy możliwość zachwycać się występem znanego tak w Polsce jak i za jej granicami dziecięcego wokalno-tanecznego zespołu “Jurajskie Igraszki”, pływać w myszkowskim basenie.

Po drodze do historycznego Krakowa zwiedziliśmy Pustynię Błędowską i Pieskową Skałę, gdzie zobaczyliśmy słynną Maczugę Herkulesa. W Krakowie byliśmy na Zamku Królewskim na Wawelu, w katedrze królewskiej i jej podziemiach, mieliśmy możliwość obejrzeć Rynek i kościół Mariacki.

Drugim znaczącym miejscem naszego zapoznania się z zabytkami historii i kultury Polski była Jasna Góra w Częstochowie. Po drodze do Częstochowy mieliśmy okazję zobaczyć źródła Zygmunta i Elżbiety, zamek w Olsztynie. Niesamowite wrażenie wywiera to miejsce na ludzi: na tych, którzy są tu po raz pierwszy i na tych, którzy odwiedzają to miejsce po raz kilkunasty. Wzruszającym był udział we Mszy św. w kaplicy cudownego obrazu Matki Bożej Częstochowskiej razem z ks. Witoldem Józefem Kowalowym – proboszczem parafii ostrogskiej pw. Przenajświętszej Maryi Panny, klerykiem z Ostroga Wiktorem Łobodowskim i parafianami z Ostroga, którzy przybyli na specjalnie zamówioną Mszę św. dla naszej grupy. A w drodze powrotnej na nas czekało jeszcze jedno cudowne miejsce – klasztor w Leśniowie. Akurat w tym miejscu odbywają się specjalne błogosławieństwa dla rodzin i dzieci. Jeden z mnichów paulinów opowiedział nam krótką historię tego świętego miejsca i sprezentował na pamiątkę wszystkim uczestnikom grupy obrazki Najświętszej Maryi Panny z Leśniowa. Jak i w Częstochowie dzieci gorąco modlili się, każdy w swojej intencji.

Nasi goście także odwiedzili grupę dzieci w obozie siamoszyckim. Tam ich przywitaliśmy koncertem i poczęstowaliśmy smaczną obiado-kolacją, a póżniej jeszcze regionalną przepyszną potrawą pieczonkami, ugotowanymi na ognisku przez polskich opiekunów. Oprócz tego na naszą grupę czekało dużo zabaw: jazda wierzchem na koniach, strzelanie z broni, karaoke, wieczory i pieśni przy ognisku, gry harcerskie, dyskoteki i “Taniec belgijski”. Najwięcej został w pamięci dzieci odpoczynek nad jeziorem, gdzie można było zjeżdżać z górki, pływać na rowerkach wodnych i kajakach oraz po prostu poleżeć pod łagodnymi promieniami słońca.

W ciągu dwóch tygodni pobytu w Polsce dzieci i młodzież otrzymali wiadomości o kulturze, historii, tradycjach regionu, zapoznali się z elementami, które charakteryzują krajobraz Krakowsko-Częstochowskiej Jury, mieli możliwość doskonalenia mówienia po polsku (rozmowy z polskimi kolegami i koleżankami oraz opiekunami), rozwoju fizycznego i duchowego.

Serdecznie dziękujemy za zorganizowanie wypoczynku letniego p. Andrzejowi Jąderkowi, p. Alicji Łyszczarz, p. Januszowi Romaniukowi, p. Paulinie Ruteckiej, p. Mateuszowi Dudkowi, ks. Witoldowi Józefowi Kowalowowi, p. Magdalenie Jankowskiej i wszystkim pracownikom Fundacji “Pomoc Polakom na Wschodzie”. Wszak tylko dzięki ich dobrym chrześcijańskim sercom dzieci i młodzież z Ukrainy mieli okazję lepiej poznać język, kulturę i tradycję ich przodków.

Irena Androszczuk

[“Wołanie z Wołynia” nr 6 (85) z Listopada-grudnia 2008 r., s. 27-29.]

Święta

Czwartek, VI Tydzień Wielkanocny Rok A, I Dzień powszedni, albo wspomnienie św. Bedy Czcigodnego, Prezbitera i doktora Kościoła, albo wspomnienie św. Grzegorza VII, papieża, albo wspomnienie św. Marii Magdaleny de Pazzi, dziewicy

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
3128128

Statystyki

Zegar