ВАЦЛАВ РАЧКОВИЧ

Вацлав Рачкович з Ваверки (Вав’юрки) народився, ймовірно, в 20-х роках ХV століття в Литві, будучи сином Петра Рачковича. У джерельних матеріалах, які збереглися, згадуються також брати майбутнього єпископа – Микола, Юндзило та Іван. Предком їх роду був деякий Рончко (можливо, дід Вацлава). Разом із родинами Голігіновичів, Нємойковичів, Родзевичів та Будковичів, Рачковичі успадкували село Ваверка (Вав’юрка, Вєв’юрка), розташоване в колишньому Лідському повіті, між Лідою і Василішками, над річкою з тією ж назвою – лівою притокою Лебіди (яка, у свою чергу, є притокою Нємна). У 60-і роки ХV століття, у цьому селі, спільними зусиллями її співспадкоємців (також матері єпископа), був побудований новий парафіяльний костел, який отримав покровителів Пресвяту Трійцю, Пресвяту Діву Марію у таємниці Народження, св. Миколая і св. Юрія. Його посвячення відбулося, однак, уже після смерті Вацлава, отже, він не міг консекрувати храм у родинній Ваверці.

Навчався майбутній Луцький єпископ, можливо, у Вільненській катедральній школі, а в зимовому семестрі 1444 року згадується в Краківській Академії, і там, на факультеті вільних мистецтв, у 1451 році, отримав звання бакалавра. У “Liber promotionum” Яґеллонського університету він був записаний як “Venceslaus de Wawerka Lithwanus”, натомість, не зазначили при цьому, чи на той час мав каноніка у Віленському кафедральному капітулі. Однак це дуже правдоподібне, тому що через вісім років, у момент свого винесення на єпископство, був уже його деканом.

На пастиря Луцької дієцезії був покликаний Вацлав Рачкович королем Казимиром ІV Яґеллончиком, після смерті попередника, Андрія з Плонська. Папа Римський Пій ІІ був прихильним до монаршої десигнації та 10 ІХ 1459 року вділив канонічну провізію постульованому кандидату. У виданому того дня в Мантуї відповідному папському бреве було зазначене, що в момент свого покликання на єпископство, Вацлав Рачкович був “in sacerdocio ac legitima aetate constitutus”, отже, мав ієрейські свячення та вік принаймні 27 років (тобто такий, що вимагався тоді для прийняття єпископської хіротонії). У актах Апостольської Камери новий Луцький ординарій був занотований як “Wenceslaus Raskonicz (Raskonitz)”.

Незважаючи на відносно молодий вік у момент досягнення пастирської гідності, Вацлав Рачковський перебував на єпископській столиці досить недовго. Так як його наступник отримав папську провізію вже в січні 1463 року, смерть попередника, отже, мала наступити найпізніше в 1462 році. Уже після смерті, будучи блаженної пам’яті, цей пастир згадується у двох документах, які стосуються оснащення храму в родинній Ваверці, перший із яких датований лише загально 60-ми роками ХV ст., а другий походить аж із 1479 року (серед його свідків є, зокрема, Віленський єпископ Ян Косович). Натомість, новіша література подає дату його смерті ще в 1460 році. Про його урядування в Луцькій дієцезії нічого конкретного не знаємо. Невідоме також місце вічного спочинку цього єпископа.

[“Волання з Волині”, ч. 1 (80) від січня-лютого 2008 р., стор. 48-47.]

WACŁAW RACZKOWICZ

Wacław Raczkowicz z Wawerki (Wawiórki) urodził się zapewne w latach 20. XV wieku na Litwie jako syn Piotra Raczkowicza. W zachowanym materiale źródłowym poświadczeni są również bracia późniejszego biskupa – Mikołaj, Jundziło i Jan. Przodkiem ich rodu był niejaki Rączko (być może dziad Wacława). Wespół z rodzinami Goliginowiczów, Niemojkowiczów, Rodziewiczów i Budkowiczów dziedziczyli Raczkowicze na wsi Wawerka (Wawiórka, Wiewiórka), położonej w dawnym powiecie lidzkim, pomiędzy Lidą a Wasyliszkami, nad rzeką o tej samej nazwie – lewym dopływem Lebiody (będącej z kolei dopływem Niemna). W latach 60. XV w. we wsi tej, wspólnym wysiłkiem jej współdziedziców (również matki biskupa), wzniesiony został nowy kościół parafialny, który otrzymał na patronów Przenajświętszą Trójcę, Najświętszą Maryję Pannę w tajemnicy Narodzenia, św. Mikołaja i św. Jerzego. Jego poświęcenie nastąpiło wszakże już po śmierci Wacława, a zatem nie mógł być on konsekratorem świątyni w rodzinnej Wawerce.

Kształcił się przyszły biskup łucki być może w wileńskiej szkole katedralnej, zaś w semestrze zimowym 1444 r. immatrykulował się w Akademii Krakowskiej i tam, na Wydziale Sztuk Wyzwolonych, uzyskał w r. 1451 bakalaureat. W “Liber promotionum” jagiellońskiej wszechnicy odnotowany on a został jako “Venceslaus de Wawerka Lithwanus”, nie zaznaczono natomiast przy tym, czy posiadał już wówczas kanonikat w wileńskiej kapitule katedralnej. Jest to wszakże bardzo prawdopodobne, bowiem w osiem lat później, w chwili swego wyniesienia na biskupstwo, był już jej dziekanem.

Na pasterza diecezji łuckiej powołany został Wacław Raczkowicz przez króla Kazimierza IV Jagiellończyka po śmierci poprzednika, Andrzeja z Płońska. Papież Pius II przychylił się do monarszej desygnacji i 10 IX 1459 udzielił prowizji kanonicznej postulowanemu kandydatowi. W wystawionym tego dnia w Mantui stosownym brewe papieskim zaznaczone zostało, iż w chwili swego powołania na biskupstwo Wacław Raczkowicz był “in sacerdocio ac legitima aetate constitutus”, a zatem posiadał święcenia kapłańskie i wiek przynajmniej 27 lat (tj. wymagany wówczas do przyjęcia sakry). W aktach Kamery Apostolskiej nowy ordynariusz łucki odnotowany został jako “Wenceslaus Raskonicz (Raskonitz)”.

Mimo raczej stosunkowo młodego wieku w chwili osiągnięcia godności pasterskiej zasiadał Wacław Raczkowicz na stolicy biskupiej w Łucku bardzo krótko. Jego następca otrzymał bowiem prowizję papieską już w styczniu 1463, śmierć poprzednika musiała zatem nastąpić najdalej w r. 1462. Jako osoba zmarła pasterz ten wspomniany został w dwóch dokumentach dotyczących uposażenia świątyni w rodzinnej Wawerce, z których pierwszy datowany jest jedynie ogólnie na lata 60. XV w., a drugi pochodzi dopiero z r. 1479 (wśród jego świadków widnieje m.in. biskup wileński Jan Kosowicz). Natomiast nowsza literatura kładzie śmierć Wacława Raczkowicza jeszcze na rok 1460. O jego rządach w diecezji łuckiej niczego konkretnego nie wiemy. Nie znane jest również miejsce wiecznego spoczynku tego biskupa.

[“Wołanie z Wołynia” nr 1 (80) ze stycznia-lutego 2008 r., s. 48-47.]