Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

Zmist -- Spis Treści

Gloria Tibi Domine! 1832--2007 (UA)

GLORIA TIBI DOMINE!

1832-2007

Цю дорогу знаю прекрасно. Ті ж самі знайомі будинки, деякі з них останнім часом відновлені, інші старі, занедбані. Постійно ті ж самі вулиці з калюжами, діряві тротуари.

Ця дорога в моєму житті найважливіша, тому що незважаючи на вибоїни, провадить мене на зустріч із Тим, котрий сам є Дорогою, Правдою і Життям.

Цією дорогою я ходила більше 50 років тому на зустріч із Ісусом у Першому Святому Причасті, це сюди мене привезли на Святе Хрещення мої батьки і хресні. Жив ще тоді о. Серафим Кашуба, сьогодні кандидат на вівтарі. Власне він був моїм першим духовним провідником, тому кожного дня прошу про вічну радість для його душі та швидку беатифікацію.

До цього, близькому моєму серцю місця – до костелу св. Йоана Непомука у Дубні – тією ж дорогою, яку проходжу протягом багатьох-багатьох років – проваджу знайому польку.

Вона в нашому місті вперше.

– Подивися, бачиш там високо фігуру Ісуса? – ставлю запитання до неї, коли наближаємося до костелу.

– Він уцілів! Скинули її, але на щастя лише одна рука трохи відламалася. Я була там зверху, власними руками викидала сміття та бруд, – розповідаю.

Бачу здивування і зацікавлення в очах знайомої. Маю враження, що полька, яка походить із Тарнівської дієцеції, де велика кількість багатих, гарних і ошатних костелів, якимось таким сумним поглядом дивиться на сіро-бурі стіни нашого скромного костелу.

Однак вигляд костелу є повним віддзеркаленням його трагічної історії, поневолення і переформування на спортивну залу, що свідчить про спроби позбавлення його святості.

Радісний день – 14 вересня 2007 року

У цей день парафія святкує 10-річчя надання другого парафіяльного свята Воздвиження Чесного Хреста як вотум за збереження хреста з колишнього костелу (зачиненого остаточно в 1959 році).

По моїх щоках спливають сльози, а в серці пробуджується надія, що може найближчим часом знищені мури костелу стануть світлішими, а всередині він оживе, заповниться вірними, особливо дітьми і молоддю.

Новий настоятель, священик із Польщі, має перед собою важке завдання.

Чи виконає і подолає?

Дивлюся на постать Ісуса, яка стоїть на фронтоні над невиразним, але видимим для прочитання написом, у дійсності слідом літер – ДИТЯЧА СПОРТИВНА ШКОЛА. Роздумую і гадаю собі, час спортивної школи в мурах цього костелу пройшов (офіційно в 1994 році) й пригадую собі – “а мої слова не зникнуть”. Вірю і довіряю Тобі, Ісусе!

Погляд на вцілілий з колишнього костелу старий дубовий хрест, який висів у пресвітерії, додає мені віри в те, що отцю настоятелю Григорію Оважаному вдасться повернути гідний вигляд нашому Божому Дому, а на фронтоні знову з’являться слова: Gloria Tibi, Domine. 1832.

*

* *

Ходжу цією дорогою майже щоденно із дитячою вірою несучи свої турботи та радості. Цей костел – це “моя дитина”. Ніколи я не боялася ані молитися, ані говорити польською мовою, не соромилася своєї польськості чи католицької віри. Знаю, яке це щастя мати храм поруч, тому що протягом багатьох років я їздила до костелу в Кременці, який знаходиться на відстані 40 км від Дубна. Так було більше як 30 років! Коли змінилися часи, з ініціативи нинішнього отця єпископа Маркіяна Трофим’яка, а колись настоятеля в Кременці, розпочала клопотання про повернення костелу св. Йоана Непомука.

– Хто буде ходити до цього костелу? – думали на той час – адже усі бояться.

– Ти і я – відповів о. Маркіян.

Пам’ятаю ці слова, незважаючи на те, що спливли роки.

Бо де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там Я серед них”. Слава Тобі, Господи, за це.

Нині в нашій парафії систематично моляться близько 50 вірних, а варто згадати, що в 1938 році парафія нараховувала близько 5000 вірних, а Дубно було центром деканату.

Хто ж із нас здатен відгадати Божі задуми? Можливо, колись парафія розцвіте та відродиться?

*

* *

Будучи головою Товариства Польської Культури в Дубні, помічаю, що багато людей лише зараз признаються до польськості. Раніше страх був паралізуючий.

Коли в 1991 році потрібно було зібрати 10 підписів, щоб офіційно розпочати старання щодо повернення костелу, були проблеми. На той час була наймолодшою серед підписаних. Не боялася, тому що довірилася Божому Провидінню. Із зворушенням пригадую першу святу месу в Дубні, у моєму домі. Змушена була приготувати кімнату і дім для приїзду священика, маючи лише 2 години. Пізніше, в суботи та неділі, вірні могли зустрічатися в спортивній школі, а коли остаточно повернули будівлю костелу, потрібно було терміново починати роботи.

Господь Бог дав мені силу важко працювати, разом із чоловіком та невеликою групою вірних при ремонті костелу, яким незламно керували спочатку о. Тадей Мелешко, а потім о. Тадей Бернат.

Сьогодні інтер’єр, терен навколо костелу, головний фасад вимагають ремонту. Парафія потребує охочих до праці рук і сердець.

Дякую Творцеві, що дозволяє мені працювати на Божу славу, дає сили і здоров’я. Думаю, що є багато людей, котрим наш дубнівський храм припадає до душі. Якщо лише будуть мати можливість – допоможуть.

До ґрона наших добродіїв, доброчинців, можна зарахувати колишніх парафіян – пана Владислава Ґжебика з Ряшева, а також пані Ірину Пльонку з Каліфорнії. Прагну висловити особливу подяку пану Ґжебику за те, що перебуваючи на чолі Комітету допомоги фарному костелу в Дубні, зібрав від більше як 200 добродіїв з Польщі та з-за кордону значну суму, цим самим підносячи з руїн дубнівський храм.

Нехай добрий Бог гідно обдарує їх своїми благодатями і завжди благословляє.

*

* *

Чи сучасні молоді люди оцінюють те, що можуть без перешкод, переслідувань і страху керувати свої думки і серця до Бога?

Старші люди часто задають собі запитання і роздумують над тим, що в житті найважливіше, найпрекрасніше...

Думаю, що найважливіше те, щоб гідно прожити життя, залишити тривалий слід, передати те, що найцінніше наступним поколінням. Протягом свого більш як 60-літнього життя завжди намагалася передавати своїм дітям, онукам свою віру і польськість.

Якщо це мені вдалося, GLORIA TIBI, DOMINE!

Марія Божко

З польської переклала

Ірина Андрощук

 

[“Волання з Волині”, ч.1 (80) від січня-лютого 2008 р., стор. 32-34.]

Gloria Tibi Domine! 1832-2007 (PL)

GLORIA TIBI DOMINE!

1832 – 2007

Tę drogę znam doskonale. Te same znajome domy, w ostatnim czasie niektóre odnowione, inne szare, zaniedbane. Wciąż te same pełne kałuż ulice, dziurawe chodniki.

To droga w moim życiu najważniejsza, bo choć wyboista, prowadzi mnie na spotkanie z tym, który sam jest Drogą, Prawdą i Życiem.

Tym szlakiem podążałam ponad 50 lat temu na spotkanie z Jezusem w Pierwszej Komunii Świętej, to tu przywieźli mnie na Chrzest Święty moi rodzice i chrzestni. Żył jeszcze wtedy o. Serafin Kaszuba, dziś kandydat na ołtarze. Właśnie on był moim pierwszym duchowym przewodnikiem, dlatego też każdego dnia modlę się o radość wieczną jego duszy i szybką beatyfikację.

 

*

* *

Do tego, bliskiego memu sercu miejsca – do kościoła pw. Św. Jana Nepomucena w Dubnie – tą samą drogą, którą przemierzam od wielu, wielu lat, prowadzę znajomą Polkę.

Jest w naszym mieście pierwszy raz

– Spójrz, widzisz tam wysoko figurę Jezusa? – zadaję jej pytanie, gdy zbliżamy
się do kościoła.

– On ocalał! Zrzucono go, ale na szczęście tylko jedna ręka się trochę odłamała.
Byłam tam u góry, własnymi rękami usuwałam śmieci i zanieczyszczenia –
opowiadam.

Widzę zdziwienie i zaciekawienie w oczach znajomej. Mam wrażenie, że Polka pochodząca z diecezji tarnowskiej, gdzie tak wiele bogatych, pięknych i wypielęgnowanych kościołów, tak jakoś smutnym wzrokiem patrzy na szarobure mury naszego skromnego kościoła.

Tymczasem wygląd kościoła jest dokładnym odzwierciedleniem jego tragicznej historii, zniewolenia i przekształcenia na salę sportową, świadczy o próbach odarcia go ze świętości.

Radosny dzień – 14. września 2007 roku

Dziś parafia obchodzi 10-lecie nadania drugiego odpustu Podwyższenia Krzyża Świętego jako wotum za ocalenie krzyża z dawnego kościoła (ostatecznie zamkniętego w 1959 roku).

Po moich policzkach płyną łzy, a w sercu budzi się nadzieja, że może w najbliższym czasie zniszczone mury kościoła pojaśnieją, a wnętrze ożyje, zapełni są wiernymi, zwłaszcza dziećmi i młodzieżą.

Nowy proboszcz, ksiądz z Polski, ma przed sobą trudne zadanie. Czy udźwignie i podoła? Patrzę na postać Jezusa stojącą na frontonie nad niewyraźnym, ale możliwym do odczytania napisem, właściwie śladem liter – “ДИТЯЧА СПОРТИВНА ШКОЛА(“Sportowa Szkoła Dziecięca”). Rozważam i myślę sobie – czas sportowej szkoły w murach tego kościoła przeminął (oficjalnie w 1994 roku) i przypominam sobie – a moje słowa nie przeminą”.

Wierzę i ufam Ci Jezu!

Spojrzenie na ocalały z dawnego kościoła stary, dębowy krzyż, wiszący w prezbiterium, dodaje mi wiary w to, że księdzu proboszczowi Grzegorzowi Oważanemu, uda się przywrócić godny wygląd naszego Domu Bożego, a na frontonie znów pojawią się słowa: “Gloria Tibi, Domine. 1832”.

*

* *

Chodzę tą drogą niemal codziennie z dziecięcą ufnością niosąc swe troski i radości. Ten kościół, to “moje dziecko”. Nigdy nie bałam się modlić ani mówić po polsku, nie wstydziłam się swej polskości ani wiary katolickiej. Wiem, jakie to szczęście mieć świątynię w zasięgu ręki, bo przez wiele lat jeździłam do kościoła w Krzemieńcu w odległości ok. 40 km od Dubna. Tak było ponad 30 lat! Gdy zmieniły się czasy, z inicjatywy obecnego księdza biskupa Marcjana Trofimiaka, a kiedyś proboszcza w Krzemieńcu, podjęłam starania o odzyskanie kościoła pw. Św. Jana Nepomucena w Dubnie.

– Kto będzie chodził do tego kościoła? – myślałam wtedy – przecież wszyscy się boją.

– Ty i ja – odpowiedział ksiądz Marcjan.

Pamiętam te słowa mimo upływu czasu.

Gdzie dwóch się modli w imię moje, tam ja jestem pośród nich”. Chwała Ci Panie, za to.

Obecnie w naszej parafii systematycznie modli się ok. 50 wiernych, a warto wspomnieć, że w 1938 roku, parafia liczyła ok. 5000 wiernych, zaś Dubno było siedzibą dekanatu.

Któż z nas odgadnie zamysły Boże? Może parafia rozkwitnie i odrodzi się kiedyś?

Jako prezes Towarzystwa Kultury Polskiej w Dubnie, obserwuję, że wielu ludzi dopiero teraz przyznaje się do polskości. Wcześniej strach był paraliżujący.

Gdy w 1991 roku trzeba było zebrać 10 podpisów, by oficjalnie zacząć starania o zwrot kościoła, były problemy. Wśród podpisanych byłam najmłodsza. Nie bałam siej, bo zaufałam Opatrzności. Z rozrzewnieniem wspominam pierwszą

mszę Świętą w Dubnie w moim domu. Musiałam przygotować pokój i dom na przyjazd kapłana mając tylko 2 godziny. Później w soboty i niedziele wierni mogli spotykać się w szkole sportowej, a gdy ostatecznie zwrócono budynek kościoła, należało ostro zabrać się do pracy.

Pan Bóg dał mi siły ciężko pracować, razem z mężem i niewielką grupą wiernych przy remoncie kościoła, którym niezłomnie kierował najpierw ks. Tadeusz Mieleszko, a potem ks. Tadeusz Bernat.

Dziś wnętrze, obejście kościoła, elewacja, wymagają remontu. Parafia potrzebuje chętnych do pracy rąk i serc.

Dziękuję Stwórcy, że pozwala mi pracować na chwałę Bożą, daje siły i zdrowie. Myślę, że jest wielu ludzi, którym nasza dubieńska świątynia leży na sercu. Jeśli tylko będą mieć możliwość – pomogą.

Do grona dotychczasowych naszych darczyńców, ofiarodawców, można zaliczyć byłych parafian – pana Władysława Grzebyka z Rzeszowa oraz panią Irenę Pionka z Kalifornii. Pragnę wyrazić szczególne podziękowanie panu Grzebykowi, za to, że stojąc na czele Komitetu Pomocy Kościołowi Farnemu w Dubnie, zebrał pokaźną kwotę od ponad 200 ofiarodawców z Polski i zagranicy, tym samym podnosząc z ruin dubieńska świątynię.

Niech dobry Bóg obdarzy ich hojnie swymi łaskami i zawsze błogosławi.

Czy współcześni, młodzi ludzie docenią to, że mogą bez przeszkód, szykan i strachu kierować swe myśli i serca do Boga?

Starsi ludzie, często zadają sobie pytanie i snują refleksje, co w życiu jest najważniejsze, najpiękniejsze...

Myślę, że najważniejsze jest to, by przeżyć życie godnie, pozostawić trwały
ślad, przekazać to, co najcenniejsze następnym pokoleniom. W ciągu swego
ponad 60-letniego życia, zawsze starałam się przekazywać swym dzieciom,
wnukom swą wiarę i polskość.

Jeśli to udało mi się, GLORIA TIBI, DOMINE!

Maria Bożko

[“Wołanie z Wołynia” nr 1 (80) ze stycznia-lutego 2008 r., s. 32-34.]

Święta

Wtorek, XII Tydzień zwykły Rok A, I Dzień powszedn

Liturgia słowa

Czytania:

  • Ewangelia:

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
3237412

Statystyki

Zegar