Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

Chresna Doroha z O. Wł. Bukowynśkym

ХРЕСНА ДОРОГА

з О. Владиславом Буковинським

Станція І. Несправедливий вирок

Ісус Христос пройшов по землі, чинив добро, а з вуст Пилата почув вирок: смерть через розп’яття. Прийняв цей вирок, бо знав, що ця смерть спасе також і Пилата. І знав, що спасе тебе і мене.

О. Буковинський залишив рідну землю, відмовився від зручностей і почестей, обрав блукаючу долю в далекій країні та переслідування комуністичною системою, щоб нести людям Бога: Його любов, Його благодать. За це у загальному отримав вирок: 13 років, 5 місяців і 10 днів ув’язнення і таборів.

Якщо мене зустріне неслушний, несправедливий вирок, якщо за добро відплатять мені кривдою – Ісусе, стань біля мене, щоб у таку хвилину мав силу залишитися вірним Правді, залишитися вірним Богові.

Станція ІІ. Благословенний хрест

Розлючений натовп тріумфував, коли Ісусові звалили на плечі хрест – знак ганьби і приниження: поки буде до нього прибитий, сам його занесе на Голгофу.

У 1955 р. о. Буковинський міг повернутися до Польщі й вести там ревне священицьке життя. Не скористався цим. Черговий раз обрав блукаюче життя і комуністичне переслідування. Обрав хрест.

Ісусе, чи Ти не міг нас інакше спасти? Міг. Прийняв хрест із любові. І лише Ти один знаєш, як важко прийняти хрест, як важко приректи себе на страждання.

Станція ІІІ. Перше падіння

Не забракнуло доброї волі, лише підвели людські сили. Хрест подолав добрі бажання і наміри; зламав Людину, але тільки на мить, бо Христос піднявся, щоб іти далі.

Після вичерпної, триваючої кільканадцять годин праці в таборі, виснажена людина дослівно падала з ніг від втоми. О. Буковинський переборював людську слабкість, щоб ще відвідувати хворих, вділяти таїнства, підбадьорювати співв’язнів, проводити духовні вправи... Цю силу черпав від свого Вчителя, завдяки котрому ясно бачив, що коли бракує Бога – це є більшим падінням, ніж життя в таборах.

Ісусе, коли мій хрест звалить мене з ніг – дай мені сили, щоб взяти його знову.

Станція ІV. Співчуваюча присутність Матері

Не забрала тягаря хреста. Не замінила на солодощі гіркого страждання. А проте допомогла. Бог у ці страшні хвилини потребував Її присутності. Потребував співстраждаючого серця Матері.

Із усією довірою о. Буковинський віддавався опіці Марії. Вона допомагала в дуже важких ситуаціях його незвичайного покликання. Молився до Неї, коли везли його і допитували, а під час воєнного лихоліття, коли страх і зневіра відбирали сили і лишали надії – він збирав охоплених жахом дітей і підбадьорював, навчаючи їх довірятися Пресвятій Матінці.

Ти біля мене, Маріє, коли слабнуть сили, коли пригнічує страждання... Але в ці найважчі хвилини дай мені відчути Твою присутність; дай мені впевненість, що Твоє серце б’ється разом із моїм.

Станція V. Допомога Симона

Його дорога перехрестилася з дорогою Ісуса Христа. Солдати використали Його присутність і змусили допомагати. На Нього звалилася балка ганьби, а він став мимовільним знаряддям спасіння.

Життя о. Буковинського занотувало багато таких пригнічуючих балок: арешти, ув’язнення, табори праці, накази, заборони, совєтські переслідування... Однак він безмежно довіряв Божому Провидінню і всілякі небажані ситуації використовував для своїх апостольських цілей – для спасіння людей.

Боже, як же часто стаєш на моїй людській дорозі! Чому боюся і соромлюся Твого хреста? Заміни для мене ганьбу на благодать, а якщо потрібно – змушуй до хреста, лише раніше відкрий мої очі, щоб разом із хрестом завжди бачив Тебе.

Станція VІ. Відвага Вероніки

Якою ж відважною була та жінка, яке ж милосердне мала серце, вона подолала ненависний натовп, щоб такій приниженій Людині повернути крихту людської гідності.

Не дивлячись на перешкоди, о. Буковинський відважно йшов як із духовною, так із матеріальною допомогами. У Луцьку ніс потіху і священицьке служіння полякам, депортованим на Схід; організовував допомогу для в’язнів, хворих і сиріт, а коли сам перебував у таборах, ділився хлібом і теплим одягом, співв’язнів підтримував на духові, підкріплював добрим словом, завжди піклувався про найбідніших.

Дякую Тобі, Боже, за Вероніку, за о. Владислава і за багатьох інших, котрі впродовж витирають Твоє Обличчя, допомагаючи нужденним. Дякую Тобі за їхню відвагу і милосердя. Вчини, щоб і я був до них подібним.

Станція VІІ. Чергове падіння.

Не знаємо скільки разів Господь Ісус падав на хресній дорозі. Навіть найменше спотикання викликало невимовний біль. А потім чергові падіння, після яких Христос терпеливо піднімався.

О. Буковинський великого значення надавав “Пенітенції” (таїнству Покаяння): дуже серйозно відносився до сповіді – як до дійсного навернення, переміни життя. До такого розуміння таїнства готував дітей. Тому посвячував багато годин у сповідальниці, у Луцькій кафедрі, нічним розмовам із в’язнями в таборах, далеким подорожам до віддалених республік.

Ісусе, навіть малі гріхи Тебе ранять, не говорячи вже про тяжкі. Однак хочу терпеливо підніматися після своїх падінь, подолати слабкість, недоліки і гріхи. Щиро і систематично. Але вчини, прошу, нехай мої міцні рішення не розбиваються об слабку волю.

Станція VІІІ. Безпомічні жінки

Не змогли допомогти Ісусові: безпомічні, плачучи жаліли Його. Ісус не хотів їхнього пустого плачу, лише конкретної переміни життя: “Бо коли так обходяться з деревом зеленим, що тоді з сухим буде” (Лк 23, 31).

О. Буковинський ніколи не проявляв безпомічності. Так міцно довіряв Божому Провидінню, що в кожній ситуації відчував себе покликаним, знав, що знаходиться у потрібному місці. Труднощі життя, матеріальні нестатки, переслідування, заслання до Караганди, і, навіть, арешти, ув’язнення і табори праці, вважав як нагоду для душпастирської праці, бо всюди бачив потребу переміни людського серця.

Не хочу бути сухим деревом, отже, нагадуй мені, Господи, і пробуджуй мою волю для переміни життя, щоб Твої страждання не були даремними. А коли почну себе жаліти – покажи мені глибину Твого страждання.

Станція ІХ. Останнє падіння

Найважче, найболючіше падіння. Тіло нездатне до будь-якого зусилля – здатне лише страждати, щоб із найгірших злиднів і огидностей підняти людину.

Робити щось добре і це вже сьогодні, бо завтра може бути запізно – ось був принцип, яким керувався в житті о. Буковинський. Не стримали його жодні несприятливі обставини: заборона влади, переслідування, ув’язнення... Щоб вирвати душі з неволі гріха, щоб рятувати їх від вічної втрати – був готовий до найбільших посвячень.

Рятуй мене, Господи, від найгірших падінь. Від сатанинських пасток і вічного страждання – спаси мене, Господи!

Станція Х. Зранена гідність.

Солдати здерли з Ісуса шати. Його тіло стало посміховиськом. Зранена гідність Ісуса, Котрому не можна відібрати гідності Бога. Оголений, пограбований Ісус дозволив і на те, щоб до кінця виконати волю Отця: щоб врятувати гідність людини і надати їй гідності відкупленої Божої дитини.

В’язниці, в яких перебував о. Буковинський, були місцем особливої огидності людини; місцем, де людина була принижена, ганьблена. Там також здавалося, що можна людину лишити всього, зранити фізично і духовно, лише не можна було відібрати в неї гідності людини, гідності, яка знаходиться поза межами переслідувачів.

Ісусе, навчи мене шанувати людську гідність у собі та в інших. Не дозволь, щоб я коли-небудь принижував другу людину. Вчини, щоб у людях, навіть найбільш принижених, завжди бачив відкуплених Божих дітей.

Станція ХІ. Страждання на хресті

Тіло, з котрого знущалися, повішене на пробитих руках і ногах... біль, якого не можна описати... І вуста, котрі шепчуть: “Отче, відпусти їм” (Лк 23, 34).

О. Буковинський ніколи не ставився з ненавистю до своїх переслідувачів: не проклинав, не шукав помсти, а співв’язнів, котрі не могли перенести несправедливого покарання, підтримував на духові, показуючи їм, як багато можуть отримати для спасіння через невинне страждання.

Ісусе, забери ненависть з мого серця і допоможи пробачати. А коли біль зламає мої дух і тіло – будь моєю силою!

Станція ХІІ. Смерть Ісуса

У людському тілі помирає Бог. За людину. За тебе і мене. Виконалося. До останнього подиху. До останньої краплі крові й пробитого боку. У рамена Отця.

До кінця свого життя О. Буковинський пам’ятав про тих, до кого послав його Бог. До кінця служив священицькою послугою. Помирав із молитвою на вустах, свідомий межі свого покликання: свідомий тієї очікуваної зустрічі з Учителем.

І до мене колись прийде ця хвилина. Ісусе, згадай тоді за мене і відкрий брами Царства, щоб опинитися в обіймах Отця.

Станція ХІІІ. Відвага Йосифа з Ариматеї

Не врятував Ісуса від смерті, лише тоді, коли інші вдовольнялися своєю жорстокою перемогою, він – Йосиф із Ариматеї, сміливо пішов до Пилата, щоб віддати Ісусові останню можливу послугу. Зняв найсвятіше Тіло з хреста і приготував похорон.

Не дивлячись на воєнне чи комуністичне переслідування, о. Буковинський ніс останню послугу помираючим. Ніс надію тим, хто втратив своїх близьких; до знайомих, занурених у жалобі, писав підбадьорюючі листи.

Дай мені, Боже, уміння зарадити людській недолі, особливо там, де людина стає найбільш безпомічною і зболілою: супроти смерті. Якщо до мене прийде час втрати найближчих, дай мені міцне і сповнене надією серце.

Станція ХІV. Гріб Ісуса

Тіло милосердно покладене до гробу. Привалений камінь, що не залишає ілюзій. І слід прозорості: печать і варта. Бог в обіймах гробу. Найчорніший сценарій... Лише ніч народила день.

О. Буковинський не хотів залишитися в Польщі. Прагнув повернутися до своїх”, бо як говорив: там і його могила буде апостольствувати. Так і сталося: від початку, біля його могили, молилися католики, а Йоан Павло ІІ, котрий дуже хотів відвідати могилу О. Буковинського, сказав: Тішуся, що постать цього героїчного священика не йде в забуття...”.

Твоя могила, Господи, залишилася пустою. Це могила надії – могила Воскресіння. Хтось, колись і моє тіло покладе в могилу: нехай це буде також могила надії – нехай це буде свідок мого воскресіння.

Данута Ленік

[Джерело: Danuta Lenik, “Ze Wschodu na Zachód... Ewangeliczne drogi Ks. W. Bukowińskiego. Refleksje dla cierpiących i zagubionych oraz dla zdrowych i szczęśliwych † Droga Krzyżowa”, Bielsko-Biała 2007, s. 92-100.]

З польської переклала

Владислава Криницька

[“Волання з Волині”, ч.1 (80) від січня-лютого 2008 р., стор. 25-29.]

 

Chresna Doroha z polśkymy pereselenciamy do Kazachstanu (UA)

ХРЕСНА   ДОРОГА

з  польськими  переселенцями 

до Казахстану

 

Станція І. Ісус приречений на смерть.

Ісус мав лише трохи більше як тридцять років. Підкупили фальшивих свідків, підбурили натовп, залякали римського намісника, щоб тільки отримати вирок смерті. Скільки ж у цьому було ненависті й кривди.

У 1936 р. поляків із східних теренів ловили, часто вночі, як Ісуса. Без суду, без вини, без найменших причин отримували вирок: заслання на Схід. На довічно... 

Як важко примусово все залишати! Ісусе Христе! Як трудно невинний і не справедливий вирок прийняти лише тому, що це є воля Бога, Котрий ніколи не помиляється. Не тільки погодитися із долею, але відкрити в ній Божий план і повторювати разом із Тобою: “Але на те ж я прийшов...” (Йо 12, 27).

 

Станція ІІ. Ісус обтяжений хрестом.

Ісус не приготував для себе хреста, але не опираючись прийняв цей хрест, який зробили для Нього інші.

Заслання – це жорстокий і безвинний хрест, звалений на плечі стільком полякам. Не мали іншого виходу. Потрібно було його прийняти і нести аж до смерті. Один Бог це знає, скільки було бунтів, зневіри, пригнічення, а скільки ласки в прийняті цього хреста.

Ісусе, сьогодні покірно приймаю всі мої хрести, тільки хочу нести їх разом із Тобою. А якщо колись не зрозумію посланого для мене хреста, згадай мені, яким цінним є його тягар, яка спасенна його благодать.  

 

Станція ІІІ. Ісус падає.

Обличчя Бога занурене в єрусалимський порох. Небесний поцілунок землі. Скільки ж приниження і пониження у цьому падінні. І натовп, який немає співчуття, немає любові, немає ні однієї протягнутої руки, щоб підтримати.

Покинені на землях Казахстану, не цілували тієї нової землі. З її пилюкою змішалися сльози засланців, котрим невистачило сил, щоб жити на розлогих степах. Зубожілі, принижені у всьому, залишені, як худоба на пасовищі – однак піднеслися, щоб будувати домівки, сіяти збіжжя... щоб нести далі цей, звалений на них, хрест.

Коли життя притисне мене до землі – Ісусе, не залиши мене самого. Учи мене вартості приниження в хресті.

 

Станція ІV. Ісус зустрічає Матір.

Не могло Її забракнути на цій дорозі. Ця зустріч без слів, а така важлива. Зустріч з Матір’ю, котра навіть Богові може допомогти, бо це Її Син.

У далекій країні не мали священика, не мали таїнств... Без св. Меси і Святого Причастя... Віру зберегли завдяки молитві: в родинах щоденно відмовляли розарій... Польською мовою. Всупереч забороні. А після періоду совєтської неволі, збудували костел Матері Божої Ченстоховської – бо Марія протягом стількох років була їх опорою і підтримкою.

Матір Ісуса і Матір моя: Нехай мої “Радуйся” ніколи не дзвенять надаремно. Нехай завжди будуть зустріччю з Тобою, бо Ти мене ніколи не залишаєш. Це я часом забуваю, що Ти є. Тому мені так важко.

 

Станція V. Симон несе хрест.

Симон втомлений повертався з поля і зовсім інакше планував собі решту цього дня, але супроти сили римських солдат – не мав вибору. Звалився на нього чудотворний хрест, а з ним незаслужений тягар і ганьба Осудженого.

Вони також мали в 1936 р. домівки, родини, своє щасливе життя. Спокій брутально перерваний раптовим переселенням. Ніхто їх не питав згоди: не хотіли але їх змусили до цієї хресної дороги на Схід, з якої вже не було повернення.

Христе: коли на мене звалиться небажаний хрест, коли хрест перекреслить мої плани – покажи мені його благословення – нехай відкриє, яким він є скарбом, нехай разом із його тягарем зійде на мене благодать спасіння.

 

Станція VІ. Ісус зустрічає Вероніку.

Яким же ніжним і вразливим було серце Вероніки, що в такому знівеченому Осудженому вона побачила Людину. Отримала ще більше. На її хустині відбилося найпрекрасніше Обличчя Бога: образ Його найбільшої Любові. Любові, котра навіть Божественне життя посвятить, щоб зберегти людину.

Страждаючі обличчя, переорані глибокими борознами, із запалими щоками і змученими очима... покритими курявою степових буранів, посірілі лиця поляків, вигнаних із родинного краю... приречених на недолю далекого пустельництва. Ці обличчя такі подібні до змученого Обличчя Христа... Vera eikon.

Вирізьби, о Христе, своє Обличчя на моєму серці, щоб у кожній змученій людині побачив Тебе і ніколи не пройшов байдуже.

 

Станція VІІ. Друге падіння Ісуса.

Чим далі, тим більше слабнуть сили. Чергове падіння це не відпочинок – це ще одна перешкода, додаткова біль.

Протягом двадцяти, тридцяти років не було серед них священика. Не було св. Меси..., не було сповіді та інших таїнств. Позбавлені поживи для душі, боркалися із черговими перешкодами щоденного життя і власного сумління. Їхні поразки – збуджують співчуття; їхня сила – збуджує подив.

Дякую Тобі, Христе, за Твою протягнуту до мене руку: за таїнство Покаяння, за благодать і Твоє Слово, яке впродовж мене підносить. Щоби вони не були мені дані надаремно.

 

Станція VІІІ. Плачучі жінки.

Вони знаходилися в натовпі, лише не вміли допомогти. Жалість і співчуття виражали плачем. Ісус оцінив ці сльози і скерував їх на правильний шлях: “Не плачте надо мною, а плачте над собою і над вашими дітьми”. Вказав їм найважливішу причину цього страждання і смерті: людські гріхи, які повинні бути причиною жалю.

Над ними ніхто не змилосердився, не співчував. Плакали поляки-вигнанці на чужій землі... Скільки ж сліз пролили! Втрата найближчих... Безрадність, біль, страждання... Гіркота долі, що несе як хрестову балку... Скільки ж сліз батьків, матерів, дітей... Виплакані очі. Навіть до втрати зору.

Прийми, о Господи, ті сльози: прийми кожну сльозу скорботного серця і оціни їх. Нехай у Твоїх долонях будуть це скарби, які послужать спасінню чергових поколінь. Нехай також і мої сльози ніколи не будуть безвартними.

 

Станція ІХ. Ісус падає третій раз.

Голгофа була так близько, лише перешкод дуже багато. Черговий раз хрест притиснув до землі змучене тіло Ісуса.

Відрізані від світа, бомбардовані чужою ідеологією, щораз більше губилися. Наставала ніч віри. Якими ж героями виявилися ті, котрі з цього положення змогли підняти свій хрест, щоб врятувати віру і не стратити з очей неба!

Ісусе, для Тебе кінець хресної дороги визначала Голгофа. Коли я буду звалений, коли втрачу орієнтацію сумління – вкажи мені наново остаточну мету! 

 

Станція Х. Оголений Ісус.

Бог, давальник всього, став перед людиною, яка відбирає в Нього все: справедливі закони, свободу, а поки відбере Йому життя, відбирає шати, виставляючи Його тіло на посміховище тлуму, на ганьбу.

У них також забрали все: батьківщину, свободу, доробок, радість, щастя і спокійне життя. Перевезених вагонами для худоби, покинуто на виділеному клаптику степу. Оголені, принижені, як Ісус, переживали свою Х станцію Хресної Дороги.

Ісусе, хоча б втратив все – не дозволь мені втратити гідність; не дозволь мені втратити Тебе.

 

Станція ХІ. Ісус прибитий до хреста.

Нерухоме тіло, цвяхами прибите до хреста. Три години страшної муки. І скарга Сина: “Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?” (Мт 27, 46).

Страждання переселенців – це величезних хрест, на якому щодня складали жертву свого життя. Самотні серця... і губи, які шептали з відчаю: Боже, чому нас покинув?! І витривало до кінця.

Від змарнованого страждання, від самотності й розпачі – захисти мене, Господи!

 

Станція ХІІ. Ісус помирає.

Перемога ненависного натовпу, перемога сатани. Смерть стала спасінням для змученого тіла: вона скінчила останній етап страждань Ісуса і Його земної мандрівки, тільки не скінчила Його діла спасіння людини. Смерть, яка дає життя. Парадокс Спасіння.

Помирали на чужій землі. Помирали в злиднях, звалені хворобою, змучені життям, яке не принесло спокійних років старості... Чи помирали, проклинаючи свою скитаючу долю, чи благословили Бога, щоб допоміг їм пережити? Чи помирали з надією, що смерть звільнить їх від цього хреста?

Ісусе, Ти віддав своє життя за життя людей. Прийми кожну жертву змученої людини: нехай же їхня смерть стане посівом нового життя, посівом Євангелії на далеких степах.

 

Станція ХІІІ. Скорботна Мати.

Ніхто з людей не любив так, як Вона, отже і ніхто не страждав так, як Вона. Як охопити любов’ю стільки жорстокості? Її серце, яке лопало від болю, не знайшло заспокоєння у смерті. З роздертим серцем мусила далі жити.

Скільки ж матерів плакало після смерті своїх дітей... Одні не пережили далекої подорожі на схід: безіменно, покинені на проїжджих станціях... Інші померли від хвороб, від злиднів, холоду і голоду... Видерті з материнської любові.

Серця тих матерів, злучені в болі з Матір’ю Христа, нехай випросять у Бога отямлення для світу, що волає сьогодні про право забивання дітей. Нехай невинна, передчасна смерть тих дітей стримує нас від гріха дітовбивства.

 

Станція ХІV Ісус покладений до гробу.

У поспіху, поки настане шабат, Йосиф і Нікодим поклали тіло Ісуса в гробі. Гроб огорнув тіло Ісуса тільки на три дні, бо спочив у ньому Давальник Життя і неможливо, щоб смерть над Ним панувала.

Сьогодні навіть не знаємо, як багато могил скриває тамтешня земля... Про багатьох вже ніхто не пам’ятає: залишені, занедбані... А скільки ж поляків поховано безіменно... Але про всіх колись заступиться Давальник Життn

Święta

Czwartek, XIX Tydzień zwykły Rok A, I Wspomnienie św

Liturgia słowa

Czytania:

  • Ewangelia:

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
3415695

Statystyki

Zegar