Menu

Polecamy strony

Wyszukiwanie

Ad limina, 24 veresnia 2007 roku

Слово Святішого Отця

до єпископів латинського і греко-католицького обрядів з України

з нагоди візиту римо-католицьких єпископів

Понеділок, 24 вересня 2007 року

Достойні Кардинали,

Дорогі й улюблені Брати у Єпископстві,

я дуже радий прийняти Вас і звертаюся до кожного, на початку цього Візиту, єпископів латинського обряду «ad limina», з моїм найсердечнішим привітом. Маю велику радість витати також і греко-католицьких єпископів, які прийняли моє запрошення бути присутніми на цій зустрічі. Сьогодні тут ідеально всі зібрані довкола Наслідника Петра – усі Пастирі улюбленої Церкви, яка живе в Україні. Це жест церковного сопричастя, сильне свідчення братньої любові, яку Ісус залишив своїм учням, як розпізнавальний знак. Нам належать слова Псалмопівця: «Глядіть, як добре і як любо, коли брати живуть укупі!». І ще, на тих, що живуть у Його любові, Господь «зсилає благословення, життя повіки» (Пс 133, 1-3). З цією свідомістю і почуттям пошани та глибокою щирістю дякую кожному окремо за душпастирську працю, яку ви щодня виконуєте на служінні Божому народу.

Я знаю наскільки ви стараєтесь проголошувати і свідчити Євангеліє на славних землях України, іноді зустрічаючись з багатьма труднощами, однак, ви свідомі того, що Христос своєю рукою провадить і утверджує своє стадо, те стадо, що Він сам доручив у ваші пастирські руки. Папа та його ближчі співпрацівники Римської Курії – всі вони є до Вас близькі та з почуттям приязні супроводжують вас на життєвому шляху кожної місцевої Церкви зокрема. Вони є готові у будь-який момент, маючи повну свідомість, як покликаних Господом, зробити їхній внесок у служіння сопричастю і єдності Церкви.

Сьогоднішня зустріч висвітлює всю красу і багатство таємниці Церкви. Церква, як пригадує ІІ Ватиканський Собор, є «спільнота віри, надії і любові, бажана Христом єдиним посередником, як видимий організм на цій землі… Встановлена у цьому світі і впорядкована як спільнота, перебуває в Католицькій Церкві, під проводом наступника Святого Апостола Петра і єпископів, що з ним у сопричасті» (Lumen gentium, 8). У своїй різноманітності обрядів та історичних традицій, єдина католицька Церква проголошує і свідчить по всіх куточках земної кулі єдиного Ісуса Христа, Слово спасіння, кожній людині і для цілої людини. Тому секрет успіху кожного нашого душпастирського служіння й апостоляту знаходиться у вірності Христові. Ми, Пастирі, як і теж всі вірні, повинні жити у тісній і постійній злуці з Ним у молитві та синівському послусі Його слову: ось єдина дорога, якою ми повинні йти, щоб ставати на кожному місці знаком Його любові та інструментом Його миру й злагоди.

Я певний, що оживлені таким духом, не буде Вам важко, дорогі й улюблені Брати, зміцнити щиру співпрацю між латинськими єпископами та греко-католицькими єпископами на добро всього християнського люду. Таким чином, ви маєте можливість скеровувати вашу пасторальну й апостольську діяльність на постійне свідчення церковної єдності, яка є необхідною умовою для екуменічного діалогу з нашими православними братами і з іншими Церквами. В особливий спосіб, хочу запропонувати вашій увазі робити, принаймні раз в рік, зустрічі між єпископами латинського обряду та греко-католицькими єпископами, щоб бачили вас разом. Це буде доброю нагодою для всіх ефективно і гармонійно діяти в душпастирській праці. Я переконаний, що братня співпраця між Пастирями зміцнить і заохотить всіх вірних рости в єдності та апостольському запалі, як і теж спричиниться до плідного екуменічного діалогу.

Дорогі й улюблені Брати, дякую вам ще раз, що ви прийняли моє запрошення взяти участь у цьому братньому зібранні. Для кожного з вас і для кожної вашої спільноти прошу материнського заступництва Пречистої Діви Марії, яку сьогодні Свята Літургія латинського обряду почитає, як Преблаженну Діву Мерчеде. Нехай Вона Вас підтримує у щоденному служінні і вчиняє його багатим на духовні плоди; нехай Вона вас потішає і скріплює у труднощах та в годині випробовування; нехай Вона дарує вам радість, яка походить від тієї глибокої єдності з Її божественним Сином і зробить між вами, наслідниками Апостолів, ще міцнішим братерство. Пресвятій Діві Марії доручімо в особливий спосіб Візит єпископів латинського обряду ad limina, який сьогодні розпочинається, як і також всі пасторальні програми по ваших спільнотах. Разом з цими побажаннями, випрошуючи для вас рясні небесні ласки і небесну силу, щоб зійшли на кожного вас і на всю вашу церковну діяльність, уділяю всім особливе Благословення, яке з радістю поширяю і на ваших вірних, доручених вашому єпископському служінню, як і всьому українському народові.

Папа Бенедикт ХVI

 

Слово святішого Отця Бенедикта XVI від 27 вересня надрукуємо у черговому числі часопису.

[“Волання з Волині ч. 5 (78) від вересня-жовтня 2007 р., стор. 3-4.]

Cerkva povynna służyty vsim (1/1)

Від редакції “ВзВ”:

Під час поїздки на зустріч із Святійшим Отцем у рамках візиту “Ad limina Apostolorum” Його Преосвященство єпископ Маркіян Трофим’як дав інтерв’ю для варшавської газети “Наш Щоденник” (“Nasz Dziennik”). Нижче подаємо його зміст.

Через тиждень у Ватикані з рук Бенедикта XVI єпископську хіротонію отримає дотеперішній особистий секретар Святійшого Отця о. Мєчислав Мокшицький, котрого призначили єпископом-коад’ютором у Львові. Про ситуацію Католицької Церкви в сьогоднішній Україні говорить в розмові з “Нашим Щоденником” ординарій Луцької дієцезії єпископ Маркіян Трофим’як.

ЦЕРКВА ПОВИННА СЛУЖИТИ ВСІМ

Із заступником Глави Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України, ординарієм Луцької дієцезії Його Преосвященством єпископом Маркіяном Трофим’яком розмовляє Мар’юш Камєнєцький.

– Преосвященний Владико, які були початки Римсько-Католицької Церкви в Україні після зміни політичного устрою?

– Небагато років минуло від моменту повернення Україною Незалежності, а для історії це короткий період, однак зміни величезні. Після війни Римсько-Католицька Церква в Україні практично перестала існувати. У західній частині вціліло лише тринадцять парафій-костелів у шести областях: Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Волинській та Рівненській, де працювало лише вісім священиків. Схожа ситуація була за Збручем у центральній Україні, натомість на сході не було жодної парафії. Дещо краща ситуація панувала на Закарпатті – там уціліло близько 40 храмів. У всій Україні не було жодного єпископа, жодної духовної семінарії. Мені та двом моїм приятелям першими після війни вдалося закінчити теологічний факультет у Ризі в 1974 році. З часом влада стала вже менш ригористичною і до семінарії приймали також кандидатів з теренів України. Семінарію в Ризі розбудували і відкрили для всіх, в тому числі й для семінаристів із Білорусі. Варто додати, що в цей важкий для Церкви час власне Латвія рятувала українські покликання, надаючи можливість навчатися і духовно формуватися.

– Яке обличчя має сучасну римсько-католицька Церква в цій країні?

– Нині триває процес відродження Церкви і ситуація цілковито інша. Кількість парафія наближується до тисячі, є близько 500 священиків, в більшості зі Польщі, але все чисельнішою стає група місцевих духовних. Біль-менш такою самою є кількість черниць. Функціонують три духовні семінарії: у Брюховичах біля Львова, у Городку на Поділлі і Ворзелі біля Києва. Поволі починає стабілізуватися релігійне життя вірних. Інакша ситуація на території колишньої Галичини, де плекаються традиції, а інакша на Волині, де я нині виконую пастирське служіння. Тут не було жодного костелу, група вірних невелика. Так саме й на сході країни, де не збереглися жодні традиції і віру в людях потрібно будувати від основ. Раніше ми намагалися повернути якнайбільше костелів і те, що ми повернули, становить нашу базу. Зрештою, це було все, що на той час ми могли зробити. Це була працю “в ширину”, натомість зараз ми працюємо “в глибину”. Створюються нові парафії, спільноти, щоразу більше людей молиться в костелах. Тішить також постійно зростаюча кількість покликань. Однак слід пам’ятати, що ця країна діаметрально відрізняється від Польщі, де панують інші реалії. На багато справ вплинула також волинська трагедія 1943 року, наслідки якої ми постійно відчуваємо. Незважаючи на це, Церква розростається і щоразу більше стає присутньою в житті суспільства.

– Спільнота вірних має свої потреби. Яким чином Церква приходить їм на допомогу?

– Завданням Церкви є передусім проповідування Євангелія. У Святому Письмі читаємо: “…ви дайте їм їсти”. Може, ми не в стані реалізувати всі потреби наших вірних, але стараємося з усіх сил. Коли в 1989 році ми починали реєструвати нові парафії, повертати костели, нас приймали із холодом, побоюваннями і навіть з острахом. Помилково вважалося, зрештою, це й досі існує, що ми прагнемо полонізувати країну. Коли ми почали існувати, наприклад, у Луцьку, спочатку з’явився ряд дуже неприємних газетних статей. Коли до нас приїхав Його Еміненція Мар’ян кардинал Яворський, у пресі помістили статтю в стилі радянської атеїстичної пропаганди під заголовком “Прийшов, щоб нищити”. Також і мій інгрес до катедри в Луцьку 16 травня 1998 року викликав багато суперечок. З часом це негативне бачення Католицької Церкви в очах світської влади та православних вірних поволі змінювалося.

Окрім типово релігійної Місії Церкви вони зауважили велику харитативну діяльність. Ми намагаємося допомагати всім, незалежно від віровизнання чи національності. Ця допомога потрапляє, між іншими, до лікарень, сиротинців, будинків пристарілих, а також до одиноких осіб. Одним словом всюди, де є потреби. Незважаючи на скромні можливості, “Карітас” нашої дієцезії діє активно і це допомога, яку цінує також світська влада.

– Ваше Преосвященство, хто підтримує латинську Церкву в Україні? Чи за моральною підтримкою йде також матеріальна допомога?

– Ми безмірно вдячні Єпископату Польщі, який від самого початку дозволив польським священикам виїхати працювати в Україні. Нелегко послати з дієцезії п’ять чи навіть десять священиків, але польські єпископи завжди давали “зелене світло” тим, хто почував у собі прагнення місіонерства. Без допомоги священиків із Польщі абсолютно не було б можливим відродження Церкви в Україні такою мірою і в такому темпі, як це відбулося. Наших священиків надалі не вистачає, час семінарійної формації довгий, триває сім років, але ми свідомо не скорочуємо цього періоду. Семінарист має пройти відповідну інтелектуальну і духовну формацію, щоб добре виконати свою майбутню священицьку місію, а для цього потрібен час. Також літургійні книги: Месали, Ритуали, пісенники, катехізиси, Святе Письмо, весь літургійний посуд, ризи, альби, свічки, обруси і все, що потрібно для пастирської праці, ми отримали в дар із Польщі. Завдяки цьому ми забезпечили всі наші костели. Ми дякуємо також за фінансову допомогу. Наприклад, у другу неділю Адвенту у храмах в Польщі організовано збирання коштів для костелів у пострадянських країнах, в тому числі у Росії, Казахстані, Білорусі, з яких пожертвування вірних потрапляють також і до нас.

– Якими цінностями живуть сьогодні люди в Україні?

– Католицька громадськість в Україні впродовж багатьох років була позбавленою усіх цінностей, і зараз повернути чи відбудувати властиву ієрархію в окремих осіб нелегко. У противагу до України, в Польщі – незважаючи на політичні відмінності та внутрішні поділи – наступають моменти, коли люди об’єднуються навколо якихось ідей, коли поляки дійсно почувають себе поляками. Натомість Україна дуже дезінтегрована і якщо захід цієї країни має почуття національної ідентичності, зберіг культуру, мову, то цього не можна сказати про схід. Центральна частина говорить ще так-сяк українською, але схід послуговується російською і тяжіє до Росії. Тому ствердження, що вони – українці, для цих людей досить натягнуте і приблизне. Отже, важко говорити, що весь народ має почуття власної тотожності.

– Чи ці відмінності торкаються також релігійного виміру?

– У Польщі є потужна Католицька Церква, яка не утискає і не обмежує інших релігій, з повагою відносячись до всіх. В Україні немає домінуючої Церкви, а Православна Церква поділена на три гілки і сама себе послаблює. Католики, звичайно, більш мобілізовані, більш дисципліновані, але нас набагато менше – навіть беручи латинську і Греко-Католицьку Церкву разом. Можна також ствердити, що нині в Україні все більше розвиваються Церкви протестантської течії – баптисти, п’ятидесятники або адвентисти.

– Чим це викликано?

– З одного боку, ми, слов’яни, маємо генетично вроджену потребу віри, ми хочемо вірити і ця потреба випливає зсередини. З іншого боку, нам товаришує невимовне релігійне ігнорування, що створює грунт для розвитку різноманітних релігійних течій і навіть дивних сект, кількість яких щоразу збільшується. Це свідчить про те, що людина чогось шукає, але не завжди там де потрібно і на властивій дорозі. Рішучість і принципова позиція з одного боку, а також відношення до інших, з другого, чинять, що нас, католиків, поважають більше.

Cerkva povynna służyty vsim (2/2)

– Чи розвиток Католицької Церкви викликає реакцію з боку Православної Церкви?

– Я часто повторюю православним братам-єпископам, при всій повазі до них, що якщо не будуть учити і систематично катехізувати, то в перспективі їхня Церква не матиме майбутнього. Замкнутися в обрядовості – цього мало. Вірним потрібна повна усвідомленість, в що вони вірять, як вірять і чому. Православ’я вимагає також літургійної реформи. Колись вірним не перешкоджало, що священик зачинявся на час консекрації за царськими воротами, натомість сьогодні люди хочуть бачити, чути, розуміти і брати активну участь у Літургії. Богослужіння не є лише спектаклем з участю акторів – це священне дійство, в яке мають бути включені всі, кожен зі своїми обов’язками. Православні люблять традицію, яку великою мірою вдалося врятувати, але з іншого боку, герметичне закриття перед реформами і обмеження до обрядовості може, на жаль, почати шкодити цій Церкві. Візантійська Літургія довга, отже, потрібен оживляючий дух, яким був для нас ІІ Ватиканський Собор.

– Латинська Церква в Україні асоціюється з поляками. Чи громадяни України польської національності почувають себе рівноправними громадянами цієї держави, чи не дискримінуються?

– Дискримінація – це, мабуть, загостре слово. Цього вже немає, але якщо і є, то лише як маргінальне явище. Звичайно, бувають проблеми, які ми мали нагоду спостерігати хоча б при нагоді відкриття цвинтаря Орлят у Львові. Там, де вціліли храми, там також збереглася польська мова, яку колись можна було почути лише в костелі. Також телебачення дає величезне поле маневру і, говорячи трохи жартома, польська мова збереглася там, куди сягали трансляції польською мовою – отже, у прикордонній зоні, наприклад, у Мостиськах. Далі було вже трохи важче. Зараз супутникове телебачення не створює вже таких обмежень. Натомість у Церкві надалі служаться святі Меси польською мовою, однак поволі ми впроваджуємо українську мову, тому що збільшується кількість вірних, які не знають настільки польську мову, щоб свідомо брати участь у Літургії. Це також вимога часу. Церква повинна говорити мовою, зрозумілою для народу, серед якого функціонує. Наприклад, на сході України – в Одесі чи в Харкові – Богослужіння звершуються російською, у Києві додатково англійською, французькою, а інколи італійською мовами. Все залежить від потреб.

– В Україні є дві братні Церкви – латинська і Греко-Католицька. Чи колишні взаємовідносини дають ще про себе знати?

– Ми намагаємося бути і є однією Церквою. Однак дві різні традиції багаторазово полемізували між собою, що н5е могло не вплинути на форму взаємних стосунків. Не обманюймося, адже бувало по-різному. Нині ми намагаємося бути мудрішими, більш зрілими і з надією дивимося в майбутнє. Святійший Отець Йоан Павло ІІ, коли був у Львові, заохочував до єдності й до цього заклику нам не можна відноситися легковажно. Звісно, певні упередження, історичні події чи взаємні жалі існують, але не варто драматизувати ситуацію. Раніше, коли не було греко-католицьких церков, дуже велика група вірних ходила до латинських храмів і не розчаровувалися тим, що Літургія польською мовою. Незважаючи на це, вони залишилися греко-католиками, піднялися вище над претензіями та упередженнями, помічаючи лише те, що істотне та важливе.

– Ваше Преосвященство, як Римсько-Католицька Церква вписується в дійсність сучасної України, яку розривають політичні кризи?

– Як католики ми абсолютно не стаємо на жодну сторону під час цих конфліктів. Взагалі кажучи, під час “Помаранчевої революції” були відгуки від Ради Церков, дуже помірковані та скеровані до всіх. Ми говорили, що Церква є з народом, що вона служила і служить правді та буде її боронити. Залежало нам лише на одному: щоб громадськості дозволили вільно і демократично обрати президента. Ми також направили лист до тодішнього президента Леоніда Кучми, що він, як гарант Конституції, розв’язав важку ситуацію в країні. Я особисто написав також заклик до вірних латинської Церкви. Це був виключно заклик до молитви, а особливо до відмовляння о 15-ій годині Коринки до Божого Милосердя в намірах мирного розв’язання конфлікту. Ця молитва й до сьогоднішнього дня відмовляється в Луцькій катедрі. У квітні нинішнього року Рада Церков видала відгук, цього разу до всіх депутатів. Вона викликала неоднозначну реакцію з боку соціалістів та комуністів, але лише по відношенню до кардинала Гусара і до моєї особи. Нам несправедливо закидали, що ми закликаємо до повторних виборів. Тим часом ми лише просили, щоби депутати, обрані народом, піднялися над власними амбіціями і шукали всяких можливих способів знайти вихід із кризи. Ми підкреслювали, що кожен у власному сумлінні повинен собі відповісти, чи через свої дії не втратив довіри і підтримки виборців.

Ця курйозна ситуація, хоч-не-хоч, стала відомою не лише в Україні, і була спробою втягнення Церкви у політику – спробою від самого початку маніпульованою і, як наслідок, невдалою. Церква за своєю природою є аполітичною, однак є ситуації коли мовчання починає бути злочином. У таких випадках Церква не може і не буде мовчати.

– Що можна сказати про завдання, які стоять сьогодні перед Римсько-Католицькою Церквою в Україні?

– Головним завданням є відродження Церкви в Україні та зміцнення віри серед віруючих. Наша найвища мета – служіння Богові та народові, до якого ми послані. Католицька Церква в Україні має перед собою велике майбутнє, якщо вона стане понад внутрішньонаціональними розбіжностями.

Наша Церква повинна бути Церквою універсальною та вселенською. Ми маємо величезний потенціал та можливості, які, на жаль, використовуються в занадто малій мірі. Ми прагнемо навчати людей основних християнських і гуманістичних принципів, хочемо служити всім, тому що таким незмінним впродовж віків є покликання Церкви.

– Дякую за розмову.

[“Наш Щоденник” ч. 222 (2935) від 22-23 вересня 2007 р.]

З польської переклала

Ірина Андрощук

[“Волання з Волині” ч. 5 (78) від вересня-жовтня 2007 р., стор. 3-4.]

 

Juvilej 400-littia kostelu v Polonnomu

ЮВІЛЕЙ 400-РІЧЧЯ КОСТЕЛУ В ПОЛОННОМУ

В Полонному Кам’янець-Подільської дієцезії обходили ювілей 400-річчя костелу св. Анни, котрий в 1607 році уфундував князь Януш Острозький. Введенням до ювілею були парафіяльні місії, які від 6 до 13 травня 2007 року провів о. Андрій Мацьків ОМІ. Протягом чергових дев’яти тижнів відбулася Новенна (Дев’ятниця) до св. Анни, яку відправляли окремі єпископи: Його Преосвященство єпископ Леон-Максиміліан Дубравський OFM – 27 травня, Його Преосвященство єпископ Віталій Скомаровський – 3 червня, Його Преосвященство єпископ Мар’ян Бучек – 10 червня, Його Преосвященство єпископ Маркіян Трофим’як – 17 червня, Його Преосвященство єпископ Леон Малий – 24 червня, Його Преосвященство єпископ Станіслав Широкорадюк OFM – 1 липня, Його Преосвященство єпископ Броніслав Бернацький – 8 липня, Його Преосвященство єпископ Станіслав Падевський OFMCap – 15 липня і Його Преосвященство єпископ Ян Нємєц – 22 липня 2007 року.

У рамках 40-годинного Євхаристійного богослужіння, у понеділок – 23 липня 2007 року – молилися священики з Полонського деканату, у вівторок – 24 липня 2007 року – священики і черниці, котрі працювали та походять із Полонного та в середу – 25 липня 2007 року – молилися члени Провінції св. Анхангела Михаїла ордену францисканів в Україні.

Кульмінаційним моментом святкувань була головна ювілейна свята меса, яку супроводжував Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Іван Юркович. Співслужили єпископи: Маркіян Трофим’як, Леон-Максиміліан Дубравський, Ян Нємєц, Станіслав Широкорадюк, Віталій Скомаровський, провінціал української провінції св. Михаїла о. Доброслав Копистиренський OFM, отці бернардини з Польщі та священикі з різних дієцезій в Україні. Присутні були Консул РП у Польщі Вальдемар Ковальський, генерал Людвік Коберський, Голова Федерації польських організацій в Україні Емілія Хмельова, Голова Міської ради в Полонному Віктор Розумний, Голова Районної державної аміністрації Анатолій Буценко та багато інших гостей.

Проповідь проголосив єпископ Станіслав Широкорадюк – настоятель парафії в Полонному у 1984-1995 роках. Говорив він про сутність, значення і феномен Церкви, як спільноти Божого люду. Владика Станіслав звернув увагу на служіння хворим, його постійне знаходження в Церкві; говорив про таємницю вартості хворої людини, про духовну силу і енергію, яка випливає зі страждання. Єпископ сказав, що в парафії Полонне завжди піклувались про хворих: “турбота про хворих – це традиція цієї парафії”. Проповідник нагадав головні моменти з історії Полонського костелу в ХХ столітті: його закриття в 30-их рр., влаштування в ньому ДОСАФу і катівні НКВС, повторне відкриття у 1942 році чеськими капеланами. Говорячи про феномен полонської парафії, сказав, що це був “оазис, острівок до якого збирались католики з навколишніх теренів”. Звичайно, що Єпископ Станіслав, котрий був настоятелем цієї парафії більше десяти років (1984-1995) говорив про своїх попередників у Полонному о. Антонія Хомицького, котрий тут працював у 1947-1955 рр., та о. Андрія Гладисевича, котрий тут працював від 1956 р. до смерті у 1983 році. Сказав, що о. Андрій Гладисевич “свої страждання жертвував за своїх вірних і за покликання з цієї парафії”. Єпископ відмітив, що перше покликання було з с. Буртин. Всього з парафії Полонне нині походять 15 священиків та 16 черниць. Це справжнє чудо. Єпископ Станіслав говорив також про інші прояви надзвичайної Божої опіки і присутність Божої благодаті в історії парафії Полонне. Згадав також про двох своїх наступників: о. Яна Дукляна Павлюка (1995-2002), котрий провів капітальний ремонт костелу та о. Августина Сіцінського (2002-2007), який приготував ювілей храму.

Після проповіді мало місце посвячення ікони Святої Анни, яка з нагоди 400-ліття Полонського храму одержала декоративне вбрання, виконане сестрами бенедиктинками з монастиря в місті Житомир, а також срібну декорацію фону, виконану майстром Станіславом Ліневичем з Житомира.

Службу супроводжував прекрасний спів парафіяльного хору під диригуванням п. Юлії Ревуцької (місцевої органістки).

Після служби промовляли духовні та світські гості, які чисельно прибули на ювілей і відмічали у своїх промовах, що без віри не можна подобатися Богові, а саме парафія св. Анни в Полонне була оплотом віри і особливим місцем духовного тривання вірних римо-католицького сповідування, які пройшли через Сибір і Казахстан та вистояли, зберегли віру і польську мову. Віктор Розумний – голова міської ради м. Полонне вручив подяку о. Августину за наполегливість і відданість Полонській парафії. Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Іван Юркович прочитав вітальну телеграму з Ватикану, підписану держсекретарем Тарцісіо Бертоне.

Ювілей 400- річчя костелу в Полонному є свідченням величезної сили Божої благодаті, яка діє через різноманітних людей, духовних і мирян, у різні часи, сприятливі та несприятливі, та безмежної сили віри в Бога.

о. Вітольд-Йосиф Ковалів

[“Волання з Волині” ч. 5 (78) від вересня-жовтня 2007 р., стор. 22-23.]

Jubileusz 400. lecia kościoła w Połonnem

JUBILEUSZ 400. LECIA KOŚCIOŁA

W POŁONNEM

W Połonnem w diecezji kamieniecko-podolskiej obchodzono jubileusz 400. lecia kościoła pw. św. Anny, który w 1607 roku ufundował książę Janusz Ostrogski. Wprowadzeniem do jubileuszu były misje parafialne, które od 6 do 13 maja 2007 roku przeprowadził o. Andrzej Maćków OFM. W ciągu dziewięciu kolejnych tygodni odbyła się Nowenna do św. Anny, którą odprawiali poszczególni biskupi: J.E. ks. bp Leon Maksymilian Dubrawski OFM – 27 maja, J.E. ks. bp Witalij Skomarowski – 3 czerwca, J.E. ks. bp Marian Buczek – 10 czerwca, J.E. ks. bp Marcjan Trofimiak – 17 czerwca, J.E. ks. bp Leon Mały – 24 czerwca, J.E. ks. bp Stanisław Szyrokoradiuk OFM – 1 lipca, J.E. ks. bp Bronisław Bernacki – 8 lipca, J.E. ks. bp Stanisław Padewski OFMCap – 15 lipca i J.E. ks. bp Jan Niemiec – 22 lipca 2007 roku.

W ramach 40. godzinnego Nabożeństwa Eucharystycznego, w poniedziałek – 23 lipca 2007 roku – modlili się kapłani z dekanatu połońskiego, we wtorek – 24 lipca 2007 roku – kapłani i siostry zakonne, którzy pracowali i pochodzą z Połonnego oraz w środę – 25 lipca 2007 roku – modlili się członkowie Prowincji Św. Michała Archanioła Zakonu Franciszkanów na Ukrainie.

Kulminacyjnym momentem uroczystości była główna Msza św. jubileuszowa, której przewodniczył Nuncjusz Apostolski na Ukrainie abp Ivan Jurkovič. Razem z nim koncelebrowali biskupi: Marcjan Trofimiak, Leon Maksymilian Dubrawski, Jan Niemiec, Stanisław Szyrokoradiuk, Witalij Skomarowski oraz prowincjał ukraińskiej prowincji św. Michała o. Dobrosław Kopystyreński OFM, ojcowie bernardyni z Polski i kapłani z różnych diecezji na Ukrainie. Obecni byli Konsul RP we Lwowie Waldemar Kowalski, gen. Ludwik Kobierski, Prezes Federacji Organizacji Polskich na Ukrainie Emilia Chmielowa, mer miasta Połonnego Wiktor Rozumnyj, przewodniczący rejonowej administracji państwowej Anatolij Bucenko i wielu innych gości.

Kazanie wygłosił bp Stanisław Szyrokoradiuk – proboszcz parafii w Połonnem w latach 1984-1995. Mówił on o istocie, znaczeniu i fenomenie Kościoła jako wspólnoty Ludu Bożego. Biskup Stanisław zwrócił uwagę na posługę chorym i jej stałe miejsce w Kościele; mówił o tajemnicy wartości człowieka chorego, o duchowej sile i energii, która wypływa z cierpienia. Biskup powiedział, że w parafii Połonne zawsze troszczono się o chorych: “troska o chorych – to tradycja tej parafii”. Kaznodzieja przypomniał główne momenty z historii kościoła połońskiego w XX wieku: jego zamknięcie w latach 30., urządzenie w nim DOSAF-u (Ochotniczego Towarzystwa Poparcia dla Armii, Lotnictwa i Floty; odpowiednik polskiego LOK-u) i katowni NKWD, powtórne otwarcie w 1942 r. przez kapelanów czeskich. Mówiąc o fenomenie parafii połońskiej, powiedział że była to “oaza, wysepka gdzie zbierali się katolicy z okolicznych terenów”. Oczywiście Biskup Stanisław, który był proboszczem tej parafii ponad dziesięć lat (1984-1995) mówił o swoich poprzednikach w Połonnem – ks. Antonim Chomickim, który tu pracował w latach 1947-1955, oraz ks. Andrzeju Gładysiewiczu, który tutaj pracował od 1956 roku do śmierci w 1983 roku. Powiedział, że ks. Andrzej Gładysiewicz “swoje cierpienia ofiarował za swoich wiernych i za powołania z tej parafii”. Biskup zauważył, że pierwsze powołanie było z wioski Burtyn. Z parafii Połonne pochodzi obecnie 15 kapłanów i 16 zakonnic. To prawdziwy cud. Biskup Stanisław mówił także o innych przejawach nadzwyczajnej Opieki Bożej i obecności łaski Bożej w historii parafii Połonne. Wspomniał także dwóch swoich następców: o. Jana Duklana Pawluka (1995-2002), który przeprowadził remont kapitalny kościoła i o. Augustyna Sicińskiego (2002-2007), który przygotował jubileusz świątyni.

Po kazaniu miało miejsce poświęcenie ikony Św. Anny, która z okazji 400. lecia świątyni Połońskiej otrzymała ozdobną sukienkę, wykonaną przez siostry benedyktynki z klasztoru w mieście Żytomierz, oraz srebrne ozdobienie tła wykonane przez mistrza Stanisława Liniewicza z Żytomierza.

Liturgię Mszy św. upiększył śpiew chóru parafialnego pod kierunkiem p. Julii Rewuckiej (miejscowej organistki).

Po Mszy św. przemawiali duchowni i świeccy goście, którzy licznie przybyli na jubileusz i odznaczali w swoich przemówieniach, że bez wiary nie można podobać się Bogu, i właśnie parafia pw. św. Anny w Połonnem była ostoją wiary i szczególnym miejscem duchowego trwania wiernych wyznania rzymskokatolickiego, którzy przeszli przez Sybir i Kazachstan i wytrwali, zachowali wiarę i polską mowę. Wiktor Rozumnyj – mer miasta Połonne wręczył podziekowanie o. Augustynowi za wytrwałość i oddanie dla parafii połońskiej. Nuncjusz Apostolski na Ukrainie abp Ivan Jurkovič przeczytał okolicznościowy telegram z Watykanu podpisany przez sekretarza stanu kard. Tarcisio Bertone.

Jubileusz 400. lecia kościoła w Połonnem jest świadectwem olbrzymiej siły łaski Bożej, która działa przez różnorodnych ludzi, duchownych i świeckich, w różnych czasach, sprzyjających nie niesprzyjających, i nieograniczonej siły wiary w Boga.

ks. Witold Józef Kowalów

[“Wołanie z Wołynia” nr 5 (78) z września-października 2007 r., s. 22-23.]

 

Dekrety i nominaciji

Декрети і номінації

10 липня 2007 р. Єпископ Маркіян Трофим’як, ординарій Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви, відповідно до звернення Отця Провінціала Провінції Архангела Михаїла Ордену Менших Братів о. Доброслава Копистеринського, № 135/07 від 19 червня 2007 р., згідно з кан. 547, 682 § 2 і 738 § 2 Кодексу Канонічного Права, своїм декретом (№ 107/07), з днем 16 липня поточного року звільнив Всечесного Отця Бенедикта (Віталія) Свідерського від обов’язків вікарія парафій: св. Анни в м. Ковель, Пресвятої Трійці в м. Любомль, св. Станіслава в м. Луків та св. Архангела Михаїла в м. Камінь-Каширський.

10 липня 2007 р. Єпископ Маркіян Трофим’як, ординарій Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви, відповідно до звернення Отця Провінціала Провінції Архангела Михаїла Ордену Менших Братів о. Доброслава Копистеринського, № 147/07 від 19 червня 2007 р., згідно з кан. 547, 682 § 2 і 738 § 2 ККП, своїм декретом (№ 108/07), з днем 1 вересня поточного року призначив Всечесного Отця Августина (Геннадія) Сіцінського вікарієм парафій: св. Анни в м. Ковель, Пресвятої Трійці в м. Любомль, св. Станіслава в м. Луків та св. Архангела Михаїла в м. Камінь-Каширський.

25 серпня 2007 р. Єпископ Маркіян Трофим’як, ординарій Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви, згідно з узгодженням із Отцем Провінціалом Провінції Христа Царя SAC та згідно з кан. 738 § 1 і § 2 ККП, своїм декретом (№ 132/07), з днем 25 серпня поточного року звільнив Всечесного Отця Пьотра Ворву SAC від обов’язків настоятеля парафій Преображення Господнього в Сарнах, св. Йоана Хрестителя в Дубровиці і Успіння Пресвятої Діви Марії в Кузнецовську.

25 серпня 2007 р. Єпископ Маркіян Трофим’як, ординарій Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви, згідно з узгодженням із Отцем Провінціалом Провінції Христа Царя SAC, та згідно з кан. 147, 381 § 1, 682 § 1 і 738 § 2 ККП, своїм декретом (№ 133/07), з днем 25 серпня поточного року призначив Всечесного Отця Владислава Лукасевича SAC настоятелем парафій Преображення Господнього в Сарнах, св. Йоана Хрестителя в Дубровиці і Успіння Пресвятої Діви Марії в Кузнецовську.

25 серпня 2007 р. Єпископ Маркіян Трофим’як, ординарій Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви, згідно з узгодженням із Отцем Провінціалом Провінції Христа Царя SAC, та згідно з кан. 738 § 1 і § 2 ККП, своїм декретом (№ 134/07), з днем 25 серпня поточного року звільнив Всечесного Отця Анджея Вальчука SAC від обов’язків вікарія парафій: св. Терези від Дитяти Ісус в смт. Рокитне, св. Томи в смт. Томашгород, св. Варвари в смт. Клесів, Святого Архангела Михаїла в с. Купель.

25 серпня 2007 р. Єпископ Маркіян Трофим’як, ординарій Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви, згідно з узгодженням із Отцем Провінціалом Провінції Христа Царя SAC, та згідно з кан. 738 § 1 і § 2 ККП, своїм декретом (№ 135/07), з днем 25 серпня поточного року звільнив Всечесного Отця Влодзімєжа Осіцу SAC від обов’язків настоятеля парафій: св. Терези від Дитяти Ісус в смт. Рокитне, св. Томи в смт. Томашгород, св. Варвари в смт. Клесів, Святого Архангела Михаїла в с. Купель.

25 серпня 2007 р. Єпископ Маркіян Трофим’як, ординарій Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви, згідно з узгодженням із Отцем Провінціалом Провінції Христа Царя SAC, та згідно з кан. 147, кан. 381 § 1, кан. 682 § 1 і кан. 738 § 2 ККП, своїм декретом (№ 136/07), з днем 25 серпня поточного року призначив Всечесного Отця Анджея Вальчука SAC настоятелем парафій: св. Терези від Дитяти Ісус в смт. Рокитне, св. Томи в смт. Томашгород, св. Варвари в смт. Клесів, Святого Архангела Михаїла в с. Купель.

14 вересня 2007 р. Єпископ Маркіян Трофим’як, ординарій Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви, згідно кан. 381 § 1 та кан. 547 ККП, своїм декретом (№ 139/07), звільнив Всечесного Отця Гжегожа Оважаного від обов’язків вікарія Луцької кафедральної парафії святих апостолів Петра і Павла, а також від обов’язків адміністратора парафії Святого Архангела Михаїла в смт. Голоби.

14 вересня 2007 р. Єпископ Маркіян Трофим’як, ординарій Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви, згідно кан. 381 § 1 та кан. 547 ККП, своїм декретом (№ 140/07), звільнив Всечесного Отця Олександра Гамалійчука від обов’язків настоятеля парафій: св. Йоана Непомука в м. Дубно, Пресвятої Трійці в м. Берестечко та Вознесіння Господнього в м. Горохів.

14 вересня 2007 р. Єпископ Маркіян Трофим’як, ординарій Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви, згідно кан. 147, кан. 271 і кан. 523 ККП, своїм декретом (№ 141/07), призначив Всечесного Отця Гжегожа Оважаного настоятелем парафій: св. Йоана Непомука в м. Дубно, Пресвятої Трійці в м. Берестечко та Вознесіння Господнього в м. Горохів.

14 вересня 2007 р. Єпископ Маркіян Трофим’як, ординарій Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви, згідно кан. 147, кан. 271 і кан. 523 ККП, своїм декретом (№ 142/07), призначив Всечесного Отця Олександра Гамалійчука вікарієм кафедральної парафії Святих Апостолів Петра і Павла в м. Луцьк.

[“Волання з Волині” ч. 5 (78) від вересня-жовтня 2007 р., стор. 31-32.]

 

Dekrety i nominacje

Dekrety i nominacje

10 lipca 2007 r. J.E. Ks. Biskup Marcjan Trofimiak, ordynariusz rzymskokatolickiej diecezji łuckiej, odpowiednio do listu O. Prowincjała Prowincji Św. Michała Archanioła Zakonu Braci Mniejszych o. Dobrosława Kopysterynskiego, L.dz. 135/07 z 19 czerwca 2007 r., zgodnie z kan. 547, 682 § 2 i 738 § 2 Kodeksu Prawa Kanonicznego, swoim dekretem (L.dz. 107/07), z dniem 16 lipca br. zwolnił Przewielebnego Ojca Benedykta (Witalija) Świdwerskiego z obowiązków wikariusza parafii: pw. św. Anny w Kowlu, pw. Trójcy Przenajświętszej w Lubomlu, pw. św. Stanisława w Łukowie i pw. św. Michała Archanioła w Kamieniu Koszyrskim.

10 lipca 2007 r. J.E. Ks. Biskup Marcjan Trofimiak, ordynariusz rzymskokatolickiej diecezji łuckiej, odpowiednio do listu O. Prowincjała Prowincji Św. Michała Archanioła Zakonu Braci Mniejszych o. Dobrosława Kopysterynskiego, L.dz. 147/07 z 19 czerwca 2007 r., zgodnie z kan. 547, 682 § 2 i 738 § 2 KPK, swoim dekretem (L.dz. 108/07), z dniem 1 września br. mianował Przewielebnego Ojca Augustyna (Hennadija) Sicińskiego wikariuszem parafii: pw. św. Anny w Kowlu, pw. Trójcy Przenajświętszej w Lubomlu, pw. św. Stanisława w Łukowie i pw. św. Michała Archanioła w Kamieniu Koszyrskim.

25 sierpnia 2007 r. J.E. Ks. Biskup Marcjan Trofimiak, ordynariusz rzymskokatolickiej diecezji łuckiej, zgodnie z ustaleniem z Księdzem Prowincjałem Prowincji Chrystusa Króla SAC oraz zgodnie z kan. 738 § 1 i § 2 KPK, swoim dekretem (L.dz. 132/07), z dniem 25 sierpnia br. zwolnił Przewielebnego Ks. Piotra Worwę SAC z obowiązków proboszcza parafii: pw. Przemienienia Pańskiego w Sarnach, pw. św. Jana Chrzciciela w Dąbrowicy i pw. Wniebowzięcia Najświętszej Maryi Panny w Kuzniecowsku.

25 sierpnia 2007 r. J.E. Ks. Biskup Marcjan Trofimiak, ordynariusz rzymskokatolickiej diecezji łuckiej, zgodnie z ustaleniem z Księdzem Prowincjałem Prowincji Chrystusa Króla SAC oraz zgodnie z kan. 147, 381 § 1, 682 § 1 i 738 § 2 KPK, swoim dekretem (L.dz. 133/07), z dniem 25 sierpnia br. mianował Przewielebnego Ks. Władysława Łukasiewicza SAC proboszczem parafii: pw. Przemienienia Pańskiego w Sarnach, pw. św. Jana Chrzciciela w Dąbrowicy i pw. Wniebowzięcia Najświętszej Maryi Panny w Kuzniecowsku.

25 sierpnia 2007 r. J.E. Ks. Biskup Marcjan Trofimiak, ordynariusz rzymskokatolickiej diecezji łuckiej, zgodnie z ustaleniem z Księdzem Prowincjałem Prowincji Chrystusa Króla SAC oraz zgodnie z kan. 738 § 1 i § 2 KPK, swoim dekretem (L.dz. 134/07), z dniem 25 sierpnia br. zwolnił Przewielebnego Ks. Andrzeja Walczuka SAC z obowiązków wikariusza parafii: pw. św. Teresy od Dzieciątka Jezus w Rokitnem, pw. św. Tomasza w Tomaszgrodzie, pw. św. Barbary w Klesowie i pw. św. Michała Archanioła w Kupieli.

25 sierpnia 2007 r. J.E. Ks. Biskup Marcjan Trofimiak, ordynariusz rzymskokatolickiej diecezji łuckiej, zgodnie z ustaleniem z Księdzem Prowincjałem Prowincji Chrystusa Króla SAC oraz zgodnie z kan. 738 § 1 i § 2 KPK, swoim dekretem (L.dz. 135/07), z dniem 25 sierpnia br. zwolnił Przewielebnego Ks. Włodzimierza Osicę SAC z obowiązków proboszcza parafii: pw. św. Teresy od Dzieciątka Jezus w Rokitnem, pw. św. Tomasza w Tomaszgrodzie, pw. św. Barbary w Klesowie i pw. św. Michała Archanioła w Kupieli.

25 sierpnia 2007 r. J.E. Ks. Biskup Marcjan Trofimiak, ordynariusz rzymskokatolickiej diecezji łuckiej, zgodnie z ustaleniem z Księdzem Prowincjałem Prowincji Chrystusa Króla SAC oraz zgodnie z kan. 147, kan. 381 § 1, 682 §1 i kan. 738 § 2 KPK, swoim dekretem (L.dz. 136/07), z dniem 25 sierpnia br. mianował Przewielebnego Ks. Andrzeja Walczuka SAC proboszczem parafii: pw. św. Teresy od Dzieciątka Jezus w Rokitnem, pw. św. Tomasza w Tomaszgrodzie, pw. św. Barbary w Klesowie i pw. św. Michała Archanioła w Kupieli.

14 września 2007 r. J.E. Ks. Biskup Marcjan Trofimiak, ordynariusz rzymskokatolickiej diecezji łuckiej, zgodnie z kan. 381 § i kan. 547 KPK, swoim dekretem (L.dz. 139/07), zwolnił Przewielebnego Ks. Grzegorza Oważanego z obowiązków wikariusza łuckiej parafii katedralnej pw. św. apostołów Piotra i Pawła oraz z obowiązków administratora parafii pw. św. Michała Archanioła w Hołobach.

14 września 2007 r. J.E. Ks. Biskup Marcjan Trofimiak, ordynariusz rzymskokatolickiej diecezji łuckiej, zgodnie z kan. 381 § i kan. 547 KPK, swoim dekretem (L.dz. 140/07), zwolnił Przewielebnego Ks. Aleksandra Hamalijczuka z obowiązków proboszcza parafii: pw. św. Jana Nepomucena w Dubnie, pw. Najświętszej Trójcy w Beresteczku i pw. Wniebowstąpienia Pańskiego w Horochowie.

14 września 2007 r. J.E. Ks. Biskup Marcjan Trofimiak, ordynariusz rzymskokatolickiej diecezji łuckiej, zgodnie z kan. 147, kan. 271 i kan. 523 KPK, swoim dekretem (L.dz. 141/07), mianował Przewielebnego Ks. Grzegorza Oważanego proboszczem parafii: pw. św. Jana Nepomucena w Dubnie, pw. Najświętszej Trójcy w Beresteczku i pw. Wniebowstąpienia Pańskiego w Horochowie.

14 września 2007 r. J.E. Ks. Biskup Marcjan Trofimiak, ordynariusz rzymskokatolickiej diecezji łuckiej, zgodnie z kan. 147, kan. 271 i kan. 523 KPK, swoim dekretem (L.dz. 142/07), mianował Przewielebnego Ks. Aleksandra Hamalijczuka wikariuszem parafii katedralnej pw. św. apostołów Piotra i Pawła w Łucku.

[“Wołanie z Wołynia” nr 5 (78) z września-października 2007 r., s. 31-32.]

 

Do Sv. Anny (UA)

ДО СВ. АННИ

Господь Бог вміє зло перетворити в добро

Звичайний повсякденний ранок, четвер 26 липня, досить сонячний, але дещо холодний. Автобус, зібравши паломників, прямує від Грубешова до Володимира-Волинського, на відпустову урочистість на честь св. Анни. Однак потрібно спочатку в Зосіні перетнути кордон держави, а тут кілометрові черги автомобілів і знервовані поляки та українці, які чекають на оформлення формальностей. Наші прикордонні служби працюють справно, більш повільно працюють сусіди. Я подумав собі, що буде весело на кордоні, коли розпочнуться спортивні змагання, які маємо організувати спільно з Україною. Наш автобус із спеціальною перепусткою проїжджає кордон без чекання в чергах, залишаємо за собою прикордонний Устилуг, дехто із паломників робить знак хреста навпроти цвинтаря і католицької каплиці.

Значна більшість учасників паломництва – це старші люди, котрі походили з околиць Володимира-Волинського. Для них це сентиментальна подорож до власних коренів, до часів дитинства, молодості, а також до дуже важких хвилин. Після болісних подій, залишилися пам’ять і могили, тому перші кроки у Володимирі-Волинському ми скерували на цвинтар і на могили польських священиків, замордованих під час війни. Їх могили знаходяться біля руїн колишнього костелу. Там о. прелат Анджей Пузон з о. Генріком Круковським, а також з о. Войцехом Стецем відмовили молитви за померлих. Потім відвідали могили польських солдат і померлих, споріднених із учасниками паломництва. Після молитов поклали квіти і запалили лампадки. Частина учасників поїхала до сусіднього Бєліна на могили своїх рідних, котрі були по звірячому замордовані.

Головна мета паломництва – фарний костел св. Анни у Володимирі-Волинському, розташований у самому центрі міста, повернений під кінець “пєрєстройкі”, проіснував у важкі часи в доброму стані. Коли 10 років тому я був вперше, подумав собі, що і сьогодні Бог вміє зло перетворити в добро. Багато храмів за радянських часів замінили на музеї атеїзму або на спортивні чи концертні зали, і власне це їх врятувало. Подібно із Володимир-Волинським костелом, адже був концертною залою, і то в самому центрі міста, ремонтований і відновлюваний зберігся до кращих часів, щоб нині служити невеликій католицькій спільноті, що нараховує близько 250 осіб, на чолі якої є невтомний Отець Лєшек Кошляга із згромадження Кармелітів.

Володимир-Волинський храм поволі заповнювався вірними. Багато людей приїхало з Польщі, особливо із околиць Холма. Як завжди, прибули духовні особи братньої православної Церкви. У Польщі, мабуть, ніде не зустрічається на католицьких богослужіннях стільки православних священиків, інколи їх є більше, ніж наших. Це добре свідчить про працю Отця Лєшка, котрий слова Ісуса “Щоб були одно” (Ів 17, 11) втілює в життя. На кожну урочистість приїжджають також священики греко-католицької Церкви, і разом із римо-католицьким духовенством супроводжують св. Месу. Для нас, священиків із Польщі, це велика радість спільного супроводження з братами об’єднаної із нами Церкви, але іншого обряду. Беручи участь у цій радісній літургії, відчуваю також певного роду нестачу. Біля нас стоять православні священики, а з ними не можемо ще спільно відправляти св. Месу. Майже крізь сльози народжується запитання, коли будемо разом?

Спільна молитва, а також перебування разом греко-католиків і православних – непроста справа, з огляду на взаємні негаразди і антагонізми. У Польщі, наприклад, легше організувати спільні молитви католиків і православних, ніж останніх із греко-католиками. У Володимирі-Волинському це вдається, але шкода, що лише із духовними особами Церкви Київського патріархату. Московська Церква багато років незмінно говорить: “нєт”.

Відпустові урочистості на честь св. Анни, на запрошення о. Єпископа Маркіяна (котрий у цей день був на ювілеї 400-ліття костелу св. Анни в Полонному) і Отця Лешка, о. Прелат Анджей Пузон, котрий також проголосив полум’яну принагідну проповідь про значення родини. Частину гомілії проголосив польською мовою, а частину – українською. Св. Анна і Йоаким – це батьки і дідусь із бабцею, покровителі не лише людей старшого віку, а також покровителі родин. Урочистість закінчилася процесією навколо костелу, після процесії запрошені гості відправилися на обід до підземелля храму.

Після екскурсії по місту і закупів із пригодами, ми повернулися до Польщі. Думаю, що це паломництво зміцнило всіх наших учасників духовно і вказала, що у нас в Польщі не так погано.

о. Генрік Круковський

З польської переклала

Ірина Андрощук

[“Волання з Волині” ч. 5 (78) від вересня-жовтня 2007 р., стор. 39-40.]

 

Do Św. Anny (PL)

DO ŚW. ANNY

Bóg potrafi zło przemienić w dobro

Zwykły czwartkowy poranek 26 lipca, dość słoneczny ale nieco chłodny. Autokar zebrawszy pielgrzymów zdąża z Hrubieszowa do Włodzimierza Wołyńskiego na odpust ku czci św. Anny. Trzeba jednak najpierw w Zosinie przekroczyć granicę państwa a tu kilometrowe kolejki samochodów i zdenerwowani Polacy i Ukraińcy oczekujący na załatwienie formalności. Nasze służby graniczne działają sprawnie, bardziej opieszale pracują sąsiedzi. Pomyślałem sobie, że będzie wesoło na granicach kiedy rozpoczną się imprezy sportowe, które mamy zorganizować wspólnie z Ukrainą. Nasz autokar ze specjalną przepustką przejeżdża granicę bez czekania w kolejkach, pozostawiamy za sobą nadgraniczny Uściług, niektórzy z pielgrzymów czynią znak Krzyża naprzeciw cmentarza grzebalnego i katolickiej kaplicy.

Zdecydowana większość uczestników pielgrzymki to ludzie starsi pochodzący z okolic Włodzimierza. Jest to dla nich podróż sentymentalna do własnych korzeni, do czasów dzieciństwa, młodości ale także do chwil bardzo trudnych. Po bolesnych wydarzeniach pozostała pamięć i groby, dlatego pierwsze kroki we Włodzimierzu skierowaliśmy na cmentarz grzebalny i na mogiły polskich kapłanów zamordowanych w czasie wojny. Ich groby znajdują się obok ruin dawnego kościółka. Tam Ks. Prałat Andrzej Puzon z Ks. Henrykiem Krukowskim oraz z Ks. Wojciechem Steciem odmówił modlitwy za zmarłych. Następnie nawiedzono groby polskich żołnierzy i zmarłych spokrewnionych z uczestnikami pielgrzymki. Po modlitwach złożono kwiaty i zapalono znicze. Część uczestników pojechało do pobliskiego Bielina na mogiły swoich bliskich, których bestialsko zamordowano.

Główny cel pielgrzymki to Kościół Farny św. Anny we Włodzimierzu, położony w samym centrum miasta, odzyskany pod koniec “pierestrojki”, przetrwał trudne czasy w dobrym stanie. Gdy 10 lat temu byłem tam pierwszy raz pomyślałem sobie, że i dzisiaj Bóg potrafi zło przemienić w dobro. Wiele świątyń za czasów sowieckich zamieniono na muzea ateizmu albo na sale sportowe lub koncertowe a to właśnie je uratowało. Podobnie z kościołem włodzimierskim, był przecież salą koncertową i to w samym centrum miasta, remontowany i odnawiany zachował się na lepsze czasy aby dziś służyć niewielkiej wspólnocie katolickiej liczącej około 250 osób, której przewodzi niezmordowany Ojciec Leszek Koszlaga ze zgromadzenia Karmelitów.

Świątynia włodzimierska powoli zapełniała się wiernymi. Sporo ludzi przyjechało z Polski szczególnie z okolic Chełma. Jak zawsze niezawodnie przybyli duchowni siostrzanej Cerkwi prawosławnej. W Polsce chyba nigdzie nie spotka się na nabożeństwach katolickich tylu księży prawosławnych, czasem jest ich więcej niż naszych. To dobrze świadczy o pracy Ojca Leszka, który słowa Jezusa “aby byli jedno” (J 17, 11) wciela w życie. Na każdą uroczystość przyjeżdżają także kapłani Kościoła grekokatolickiego i razem z duchowieństwem rzymskokatolickim celebrują Mszę św. Dla nas kapłanów z Polski to wielka radość wspólnej celebracji z Braćmi zjednoczonego z nami Kościoła ale innego obrządku. Uczestnicząc w tej radosnej liturgii czuje się także pewnego rodzaju niedosyt. Obok nas stoją kapłani prawosławni a z nimi nie możemy jeszcze wspólnie odprawiać Mszy św. Niemal przez łzy rodzi się pytanie, kiedy będziemy razem?

Wspólna modlitwa oraz przebywanie razem greko katolików i prawosławnych nie jest sprawą prostą ze względu na wzajemną niechęć i antagonizmy. W Polsce np. łatwiej jest zorganizować wspólne modlitwy katolików i prawosławnych niż tych ostatnich z grekokatolikami. We Włodzimierzu to się udaje ale szkoda, że tylko z duchownymi Cerkwi Patriarchatu Kijowskiego. Cerkiew Moskiewska od lat niezmiennie mówi “niet”.

Uroczystościom odpustowym ku czci św. Anny przewodniczył na zaproszenie Ks. Biskupa Marcjana (który w tym dniu był na jubileuszu 400. lecia kościoła pw. św. Anny w Połonnem) i Ojca Leszka Ks. Prałat Andrzej Puzon, który także wygłosił płomienne okolicznościowe kazanie o znaczeniu rodziny. Część homilii wygłosił w języku polskim a część w ukraińskim. Św. Anna i Joachim to przecież rodzice i dziadkowie, patronowie nie tylko ludzi w podeszłym wieku, ale także patronowie rodzin. Uroczystość zakończyła się procesją dookoła kościoła, po procesji zaproszeni goście udali się na obiad do podziemi świątyni.

Po zwiedzaniu miasta i zakupach z przygodami powróciliśmy do Kraju. Myślę, że ta pielgrzymka umocniła wszystkich uczestników duchowo i ukazała, że u nas w Polsce nie jest tak źle.

ks. Henryk Krukowski

[“Wołanie z Wołynia” nr 5 (78) z września-października 2007 r., s. 39-40.]

Inne materiały z tego numeru można zobaczyć w poszczególnych działach lub w wersji papierowej Czasopisma, którą można zamówić pod adresem: Wołanie z Wołynia”, skr. poczt. 9, 34-520 Poronin.

Święta

Wtorek, V Tydzień Wielkiego Postu
Rok B, II
Uroczystość św. Józefa, Oblubieńca Najśw. Maryi Panny

Sonda

Kiedy powinna być Msza Święta wieczorna w czasie wakacji?

Powinna być o godzinie 18:00

Powinna być o godzinie 19:00

Jest to dla mnie bez różnicy


Licznik

Liczba wyświetleń:
8785597

Statystyki

Zegar